No name

Дорога сюди страшна. Але приїхати у Збручанське варто. По-перше, тут знаходиться найстаріший на Тернопільщині храм. А по-друге – на протилежному березі Збруча красуються мальовничі руїни Чорнокозинецького замку, які вже добре помітні при під’їзді до села з боку Іване-Пустого. Якщо все ж надумаєте їхати у Збручанське, то користуйтесь саме цією дорогою. Бо та, що веде з Гермаківки уздовж Траянового валу не просто жахлива. Це – найжахливіша дорога Тернопілля. Дістатися Збручанського – це лише півбіди. Більш складніше знайти щось в селі. Це тільки на картах воно маленьке, а чисельність його населення у півтисячі мешканців заставляє думати, що...

Старі костели або їхні руїни збереглися практично в кожному селі Тернопілля, особливо на півдні області. Більшість з них доволі оригінальні, не сході на інші. Кожний з них має свою ізюминку. Костел в Заліссі, що між Збручанським і Гермаківкою – не виключення. Крім маленьких розмірів він, передусім, відрізняється своєю стрункістю: за рахунок свого тонкого силуету він виглядає досить високим. Як і більшість костелів Борщівщини, він вуже занедбаний. Не відома ні його назва, ні рік побудови. Навіть в реєстрі місцевих пам’яток він значиться, як просто «костел». Дзвіниця:

Одним з майських вечорів після важкого туристичного дня (в той день маршрут нехілий: Чернівці – Мамаївці – Лужани – Шипинці – Дубівці – Оршівці – Снятин – Ошихліби – Іванківці – Хлівище – Кіцмань – Валява – Бояни – Динівці – Хотин) я нарешті дістався Кам’янця. Цього дня пізно увечері до мене в Кам’янець повинні були приїхати мої київські друзі Богдан і Наталка, але їхній поїзд прибував майже у півночі. Знявши номер в готелі «Садиба» для себе і для них, я шукав, чим зайняти себе на 4 години, що залишилися до їхнього приїзду. Якраз переді мною лежала мапа Чернівецької області. Так от, я давно звернув увагу на те, що кілометрах в 15 від Кам’...

Завершуємо нашу мандрівкою Буковиною в одному на наймолодших міст України – НОВОДНІСТРОВСЬКУ (10,4 тис мешканців). Початком його історії можна вважати 1973 рік, коли Міністерством енергетики СРСР було прийнято рішення про створення Дністровського гідровузла. Тут, на стику трьох західних областей України: Хмельницької, Вінницької, Чернівецької та Молдавської республіки розпочалося будівництво важливого для держави енергетичного об`єкту – каскаду з трьох гідроелектростанцій, загальна потужність яких має скласти 2,9 тис. МВт. Першу з них вже запущено. Наближається до завершення будівництво найбільшої в Європі гідроаккумулюючої електростанції,...

Останнє село буковинське село, з яким вас познайомлю, називається ЛОМАЧИНЦІ (перша згадка – 1650 рік, 2,1 тис мешканців). У 1760 році молдавський господар дарує Ломачинці разом з навколишніми селам бояринові Іордані Крупенському. У володінні Крупенських село перебувало до Першої світової війни. З цією родиною пов’язано декілька пам’яток, що збереглися до наших днів. У ХІХ столітті поміщик Григорій Крупенський встановив на території свого маєтку в селі скульптури двох левів. Маєток не зберігся, а левів нещодавно повернуто з Сокирян, де вони прикрашали вхід до кафе «Мрія», до Ломачинців. Поки що леви стоять перед будинком сільської ради, але в...

Змушений констатувати, що місто СОКИРЯНИ (9,9 тис. мешканців), нажаль, є найНЕцікавішим райцентром Чернівецької області. Перша згадка про поселення датується 1666 роком, а сама його назва овіяна легендами про «сокирян» чи «сокиринців» - людей, які рятуючись від турецького поневолення, прийшли у дністровські ліси. Втікачі почали розчищати хащі і ставити хати взруб. Робили це за допомогою сокири. Стук сокир було чутно задалеко, і ті, хто його чув, казали: «Це сокиринці поселення будують». Щоправда, до 1944 році поселення носило трохи іншу назву – Секуряни. До Першої світової Секуряни мали статус волосного центру Хотинського повіту. Ось як...

Назва села БІЛОУСІВКА (перша згадка – 1447 рік, 3 тис. мешканців), ймовірно, походить від першого власника села – феодала з українським прізвищем Білоус, який отримав поселення у власність відповідно до грамоти молдавського господаря. Але існує більш романтична легенда щодо назви села. Кажуть, що на місці сьогоднішнього центру села стояла гора, на якій росли високі ялини й сосни. Одного разу вітер заніс березове насіннячко, яке проросло в щілині однієї з кам’яних брил. Так, березки виростали одна за одною, поки не утворили великий лісовий масив, що простягався аж до сусіднього Коболчина. Людям, що проїжджали повз лісок, білокорі березки...

Незабаром після Сербичан буде роздоріжжя: направо – до райцентру Сокиряни, наліво – до Непоротова та Новодністровська. Ми повертаємо ліворуч, минаємо Білоусівку і за селом Михалкове повертаємо праворуч до хутору ГАЛИЦЯ (0,115 тис. мешканців), що був частиною села Непоротова, частково затопленого під час будівництва Дністровської ГЕС. Тут, на пагорбах Дністра серед мальовничих скель у нерукотворних печерах розташувалася один з декількох на території України печерних монастирів – Свято-Миколаївський. Вчені вважають, що печерно-скельний скит на високому березі Дністра монахи заснували у ХІ – ХІІ столітті. Священним це місто було здавна:...

Наступне за Романківцями село у напрямку до Новодністровська – СЕРБИЧАНИ (перша згадка – 1602 рік, 1,5 тис. мешканців). До Першої світової селом володіли поміщики Занги, які залишили після себе декілька пам’яток. Всі вони розташовані навколо сільських храмів, дорогу до яких вам із задоволенням покажуть мешканці села. Поруч із новим храмом притулилася стара хрещата в плані дерев’яна церквиця Архангела Михаїла, збудована у 1846 році на кошти прихожан. Поруч з церквою – схожа на неї двоярусна дерев’яна дзвіниця. На церковному подвір’ї не можна не звернути увагу на симпатичну капличку салатового кольору із стрілчатими дерев’яними вікнами та...

Найбільше село Сокирянщини – РОМАНКІВЦІ (перша згадка – 1565 рік, 5 тис. мешканців). Деякі пов’язують походження його назви з галицьким князем Романом Мстиславовичем, хоча, більш ймовірно, що своєю назвою Романківці зобов’язані засновникові села Роману, який переселився на задністрянські землі з Поділля. З 1834 році Романківці становляться волосним центром Хотинського повіту, зберігаючи цей статус до 1920 року. Наприкінці ХІХ століття в селі збудовано першу початкову школу, волосний будинок, лікарню. Такому успішному розвитку село зобов’язано багатій родині Крупенських, коріння яких сягають ще часів Молдавського князівства. Крупенські...

На кордоні Чехії і Польщі зупинилися на годину в чеському містечку Старий Богумин:    Ратуша в Богуміні:

У вечорі виїхали з Відня у бік Львова. Ніч застала нас у маленькому чеському містечку Пшеров. Рано з ранку, поки всі спали, я пішов оглядати його. Пшеров виявився старовинним містечком, обнесеним замковими мурами. В центрі дитинця підвищується замок. Площа Ринок з ратушею. Ратуша: