Буданів

Буданівський замок лежить осторонь традиційних туристичних маршрутів, тому відвідують його лише заядлі замкові фанати. Попри те, що на території колишньої фортеці розташована психіатрична лікарня, замок повністю доступний для відвідання і відносно непогано зберігся.

Вважається, що до середини XVI століття на території сучасного Буданова було маленьке поселення Скомрось. Здавна поруч проходили два ординські шляхи - Чорний і Кучманський.
У 1549 році король Сигізмунд Август своїм привілеєм дозволив дружині галицького воєводи Якуба Будзанівського Катерині з Золотник перейменувати дідичне село Скоморохи (Скомрось) на місто Будзанів. Іноді назву пов'язують зі словом "бундз" - головка овечого сиру.
Приблизно у 1550 році галицький воєвода Якуб Будзановський звів на високому лівому березі Серету дерев'яну фортецю. На його честь поселення отримало назву Будзанів, яку носило до 1946 року.  Дерев'яний замок невдовзі був знищений татарами.

На початку XVII століття Ян і Мартин Ходоровські на місці зруйнованої дерев'яної фортеці побудували кам'яний замок. Твердиня коричнево-сірого кольору зведена з різних за розміром необроблених блоків і пліт місцевого вапняку і пісковику. Вона була прямокутною в плані з чотирма кутовими круглими вежами. Це була найвища споруда колишнього містечка. Одночасно з будівництвом нового замку Ходоровські заснували у Будзанові римо-католицьку парафію. Перший мурований костел Святого Хреста був, ймовірно, знищений турками.

У 1631 році новим власником Будзанова став Олександр Сіненський, а згодом поселення перейшло до родини Левочинських. Замок двічі руйнували козаки Богдана Хмельницького - у 1648 та 1651 роках. Спробу його відновити здійснив новий власник Томаш Лужецький. Сам Лужецький героїчно загинув під час оборони фортеці від турків у 1672 році.

Замок був хитрощами захоплений і зруйнований турками у 1675 році. За легендою, коли місцеві мешканці заздалегідь знали про наближення турків з боку Теребовлі і заховалися за замковими мурами, до замку вночі постукала жінка з маленькою дитиною з проханням впустити до замку хоча б дитину. Нападники були ще далеко, тому оборонці відкрили браму. Це була пастка: татари вдерлися до фортеці через браму із засідки і вирізали усіх мешканців. Захисників замку поховали на ниві "Погиблиця", що біля замку, під лісом "Семаньковим". Жінок і дітей поховали окремо, а чоловіків - разом у трьох великих могилах. На цвинтарі і досі збереглося 79 могил, а на одному з трьох поховань чоловіків-захисників є камінь з надписом: "Тут, у цьому місці, Поглибицею званому, спочивають оборонці від турків і татар 1675 р".

Відновили замок у 1765 році Євстахій і Марія Потоцькі. Вони перебудували його західну частину на костел. Пресвітерій і передсінок храму влаштували з двох замкових башт. Новий костел освятили у 1838 році під титулом Воздвиження Св. Хреста. У 1846 році реставрували і північну частину замку. Стараннями ксьондза Кульчицького того ж року твердиню віддали під монастир милосердя, при якому знаходилася школа і шпиталь. Тоді ж відновили одну з веж і частину мурів. Ця масивна кам'яна вежа добре збереглася до сьогоднішнього дня.

Фортеця дуже постраждала під час обох світових воєн. Не збереглася в'їзна брама, залишки валів і ровів. На вежі, яка слугує стіною костелу, дивом збереглася пам'ятна таблиця на честь 10-річчя відновлення держави.

З 1956 року і по сьогоднішній час в замку розташована психіатрична лікарня. Костел, що перебуває у напівзруйнованому стані, у 1994 році повернули римо-католицькій громаді. Триває його відродження.

Всередині замкової вежі:

В колишньому містечку, а сьогодні - селі, яке 1946 року носить назву "Буданів", збереглося декілька особняків австрійського періоду і пара церков.