No name

Селятин – Шепіт – Андреківське – пер. Джоголь Невелике прикордонне село ШЕПІТ на березі Сучави засновано 15 березня 1490 року. До 1946 року село мало назву Шепіт-Камерал. Вузька ґрунтова дорога від Селятина до Шепоту проходить паралельно річці Сучава. Від річки дорога відокремлена колючим дротом: на протилежному березі річки – Румунія. З правого боку до дороги підступаються гори: хребет Погар з найвищою однойменною вершиною висотою 1268 метрів.  Не доїжджаючи до центру села ліворуч від дороги зупинимося біля цікавої пам’ятки природи – водоспаду Сучавський Гук. Водоспад розташований на річці Сучаві і має вид каскаду з трьома уступами...

Лекечі – Лопушна – Долішній Шепіт – пер. Шурдин – Руська Були часи, коли дорога Берегомет – перевал Шурдин – Селетин – Сторонець-Путилів була єдиним шляхом, що зв'язував Буковинську Гуцульщину з цивілізацією. Збудована в австрійський період, сьогодні, враховуючи її складність, вона відкрита для проїзду у весінньо-літньо-осінній період. А після страшної повені у 2008 році, коли було зруйнована головна дорога до Путили через Вижницю і Ростоки, стара Шурдинська дорога фактично слугувала «дорогою життя» для постраждалої від негоди Путильщини. Дорога починається від Берегомету на Сереті. До Долішнього Шепоту вона асфальтова, далі починається...

Немає на Поділлі міста, кращого за Кам’янець, і немає кращого Кам’янця, ніж Кам’янець восени Власне, за осінню я і їхав цього разу до одного з найулюбленіших своїх міст на планеті. Щоправда, трохи помилився: треба було вже ж таки їхати на тиждень-другий пізніше, коли жовтогарячо-листопадова осінь у повній мірі вступає у свої права. Проте я не пожалкував. Всупереч дощу і снігу, який прогнозували синоптики, погода виявилася дуже непоганою, як для середини жовтня: жодних опадів і навіть трохи сонечка. А те що, не вдалося побачити осінь у всій красі, скоріше не біда, а додатковий привід для відвідання подільського Вавелю. Новопланівський міст...

ВАСИЛІВ (Заставнівський район) вперше згадується у 1230 році давньоруським літописцем під час описання переслідування Данилом Галицьким мадяр, що бігли до Пруту: «От туду же поиде Король ко Василеву и переиде Днестр и поиде ко Пруту».  Проте археологічні дослідження, проведені у Василеві у середині ХХ століття, свідчать про те, що місто було засновано за часів феодальної роздробленості у Київській Русі та відігравало значну роль у житті галицького придністров’я. Місто було знищено татаро-монгольською навалою і занепало, а на його місці пізніше утворилося село с такою ж назвою. На березі Дністра в той час існувала пристань на шляху «з...

Щоб попасти у Кулівці, треба з Репужинців прямувати ґрунтовою дорогою уздовж Дністра. Для огляду місцевої визначної пам’ятки – чоловічого монастиря, в центрі Кулівців треба провертаємо ліворуч у бік Дністра. Кулівецький Свято-Успенський чоловічий монастир заснований на місці дерев’яного приходського храму Успіння Пресвятої Богородиці, який був побудований в 1789 році на кошти Теодора Каутіша та Іоана Масенка. Місцевий переказ говорить, що тут колись знаходився маленький скит. Храм весь час був приходським. Успенська дерев’яна церква та дзвіниця збереглися до наших днів і є пам’яткою архітектури державного значення. Вона розташована у...

Репужинці знаходяться на правому березі Дністра в декількох кілометрах на схід від Хрещатика. Засновані у 1353 році паном Аскольдом Репужинецьким. Пізніше, у татарських нападів село занепало і знову відродилося у 1772 році. Ще до Другої світової війни Репужинці славилися гарним замком-палацом місцевого поміщика. А сьогодні стародавнє село відомо перш за все склепом-мавзолеєм у готичному стилі та цегельною Покровською церквою у давньорусько-буковинському стилі з розписами XVIII століття у бабинці та оригінальною цегельно-деревяною дзвіницею. Репужинецький палац на старому фото: Покровська церква, датована у 1791 роком, є тридільною,...

Свято-Іоанно-Богословський Хрещатинський монастир починає cвій відлік з ХVII століття, коли ченці Манявського («Великого») скиту-монастирю, що на Галичині, рятувалися від переслідування православ’я унією у відносно безпечні задністрянські землі Буковини. Обрання міста для нового скиту-монастирю на крутому правому березі Дністра не було випадковим: поруч розташовані джерела з цілющою мінеральною водою, на базі яких був пізніше побудований завод з виробництва мінеральних вод. Ймовірно, що першою будівлею скиту була побудована у ХVII столітті муровано-дерев’яна капличка, яка збереглася і до наших часів, хоча й не в первісному вигляді....

СТАРА КРАСНОШОРА – гірське село, розташоване на північний захід від Красноїльська на висоті 465 метрів, з населенням 745 мешканців, більш ніж 70 відсотків з яких складають поляки. Решта – румуни. Є й трохи українців. оселення на місці сьогоднішньої Старої Красношори виникло за часів Молдавського князівства. Із входженням Буковини до складу імперії Габсбургів львівський купець Абрагам Крігсгабер бере у довгострокову оренду колишні монастирські землі на північ від Красної (теперішнього Красноїльська) і в 1793 році заселяє її чеськими німцями – лісорубами і склодувами. Саме німці і склали основу майбутнього поселення, яке отримало назву Гута...

ДАВИДЕНИ (офіційна назва «Давидівка») – неймовірно цікаве і унікальне село, село рекордсмен. Його унікальність полягає, по-перше в тому, що населений пункт з трохи більше трьома тисячами мешканців займає площу, співставну із площею невеликого обласного центру. А, по-друге, тим, що в цьому селі розташовано відразу сім дерев’яних храмів, більшість з яких викликає неабиякий інтерес як у туриста, так і дослідника дерев’яної архітектури. Кажуть, що ще є і восьмий храм – греко-католицька церква лісі на північній околиці села. Але туди моя Dacia не дісталася: на півшляху застряла у величезній калюжі. Це справжній рекорд не лише для Буковини, але й...

На цьому тижні познайомлю вас, мої друзі, з одним з найчарівніших куточків Буковини – передгір’ями Покутсько-Буковинських Карпат на півдні Сторожинецього району. Гірська місцевість, чисто повітря, мальовничі села, що на багато кілометрів розкинулися у відрогах покритих зеленню гір, заповідні урочища, цілющі мінеральні води, великі території, на які майже не ступає нога людини, приваблює сюди нечисленних туристів – любителів природи. Поки що нечисленних, адже блага цивілізації почали проникати і сюди. Деякі села Сторожинеччини вже стали осередками «зеленого туризму», а на базі мінеральних джерел почалися будуватися туристичні комплекси....

Велике село Чудей з населенням 5 тисяч мешканців, розкинулося у міжріччі Малого Серету і Серетелю, а свою стару назву – Чудин отримало завдяки невеликому потоку, що протікає через село. У радянські часи село називалося Міжріччям. Перша документальна згадка про Чудин міститься у грамоті поміщиці М.Коміссо, в якій зазначено, що село подаровано нею монастирю в Путні. З 1803 року в містечку працював завод, що виробляв листове скло. А у 80-ті роки ХІХ століття для потреб деревообробної промисловості до села була збудована залізнична гілка Карапчів – Чудин довжиною 19 кілометрів, яка пізніше була продовжена до Красноїльська. У наш час залізниця...

Як правило, більшість туристів, оглянувши дерев’яні пам’ятки Панки, відразу ж прямують до Сторожинця не підозрюючи, що на південь знаходиться унікальне село з незвичайною назвою Зруб-Комарівський. Декілька кілометрів жахливої гравійки і ви – в селі №1 всієї Буковини! Саме так, я не помиляюсь: за підсумками щорічного всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку" за 2008 рік Зруб-Комарівський визнаний першим серед сіл Чернівецької області і другим серед сіл України! То ж бо, не проїжджайте мимо! Історія села – справжні сутінки. В одному з джерел знаходив інформацію про першу згадку про...