Череш: Ленін і Сталін, палац та дерев'яний костел

На цьому тижні познайомлю вас, мої друзі, з одним з найчарівніших куточків Буковини – передгір’ями Покутсько-Буковинських Карпат на півдні Сторожинецього району. Гірська місцевість, чисто повітря, мальовничі села, що на багато кілометрів розкинулися у відрогах покритих зеленню гір, заповідні урочища, цілющі мінеральні води, великі території, на які майже не ступає нога людини, приваблює сюди нечисленних туристів – любителів природи. Поки що нечисленних, адже блага цивілізації почали проникати і сюди. Деякі села Сторожинеччини вже стали осередками «зеленого туризму», а на базі мінеральних джерел почалися будуватися туристичні комплекси.

Отже поспішайте побачити природну красу Буковинського Прикарпаття! Тим більш, що тут є на що подивитися. Крім природних цікавинок села і селища Сторожинецького району багаті на пам’ятки народної, передусім, дерев’яної архітектури, палацо-паркового мистецтва і, як не дивно, раритети тоталітарної епохи, які опинились тут волею долі.

При виїзді з Буденця на роздоріжжі повертаємо праворуч. Через кілометр починається село ЧЕРЕШ. Як майже будь-яке село Буковинського Прикарпаття, Череш не неповторним. Неповторність, в першу чергу, надає йому наявність єдиного не лише на Буковині, але й на всій території України, пам’ятника найкривавішому тирану ХХ століття Йосипу Сталіну.

Але до того, як побачити цю «візитівку» Череша, оглянемо декілька цікавих архітектурних споруд села. Якщо у центрі села повернути праворуч, то через сотню метрів побачимо дерев’яну церкву, яка здається надзвичайно високою для цієї місцевості. Дмитріївська церква і дзвіниця було побудовані у 1821 році імовірніше за все майстрами з Гуцульщини. Про це говорить її суто гуцульський тип: трикупольна з вкритими бляхою верхами. Деякі джерела інші джерела датують церкву 1898 роком. Скоріше, мова йдеться про дату її перебудови.

Дзвіниця:

Поховання біля церкви:

В Череші ми продовжуємо знайомство з дерев’яними костелами, розпочате в селі Панка. Дерев’яний костел в Череші, освячений на честь апостолів Петра і Павла, своїми архітектурними формами майже не відрізняється від свого сусіда з Панки: «хатній» тип, дерево, пофарбоване у зелений колір, вкритий бляхою дах з прямокутною башточкою над фронтоном. Проте трохи молодший за нього.

Петропавлівський костел в Череші побудований у 30-х роках ХХ століття місцевою римо-католицькою громадою, яка перед Другою світовою війною складала понад 200 осіб. Дуже немало для звичайного буковинського села. Відразу після остаточного встановлення на Буковині влади «совєтів», костел було закрито, а пізніше перетворено на спортивну залу. Храм повернули католицькій громаді села у 1993 році.

Нажаль ні костел, ні церква не потрапили а ні до державного, а ні навіть до місцевого переліку архітектурних пам’яток. Не знайшла там своє місце і наступна споруд – панський маєток-палац початку ХХ століття. Для того, що побачити його, треба на майже наприкінці села звернути ліворуч та дорогу з твердим покриттям, що веде до Банілова-Підгірного. За містком через Малий Серет дорога повертає праворуч, і приблизно через кілометр побачимо те, що шукаємо: комплекс геріатричного закладу для психоневрологічно хворих. Так, саме не території психіатричного санаторія розташовані об’єкти, побачити які в далекий закуточок Сторожинеччини їдуть цінитель палацового мистецтва та пам’ятників тоталітарної епохи.

Комплекс закладу складається з двох будівель. Одна з них, двоповерховий корпус радянських часів, для нас зовсім не цікава. Друга – це і є колишній панський маєток. Палац має прямокутну форму, а романтичну вишуканість їй надають чотири круглі башточки, розташовані на кутах, та великі віконні пройоми з різбяним обрамленням.

У парку, що оточує палац, і є територію психоневрологічного закладу поруч з іншими сюрреалістичними скульптурами на кшталт оленя, розташований пам’ятник, якій вже став легендою.

Скульптурну групу «Ленін і Сталін» було створено у 1945 році скульптором О.Топчієвим та встановлено у центральному міському парку обласного центру Чернівці. До Череша пам’ятник потрапив після його демонтажу під час «хрущовської оттєпєлі» у 60-ті роки ХХ століття. З тих пір і знаходиться тут у вічному «вигнанні», нагадуючи хворим санаторію та нечисленним туристам про страшні часи більшовицького терору… 

А ось як усе було 100 років тому…