Вилкове: "венеція" чи "амазонія"?

Попередня стаття
Лебедівка: там, де ліс зустрічається з морем
Наступна стаття
До української Амазонії (подорож Одещиною)

За Вилковим на Дунаї давно закріпилася назва "української Венеції". Не люблю ці всі спроби шукати відповідності українських локацій відомим закордонним місцям. Особливо, коли вони цьому зовсім не відповідають. Міст з каналами і човнами я бачив не один десяток і в Європі і Азії. І вони хоч якось було схожі на Венецію, на відміну від Вилкова. А чи це робить Вилкове менш цікавим? Зовсім ні! Навпаки, Вилкове - це набагато більше, ніж просто вулиці та канали. Увесь шарм міста в дельті Дунаю спробую розкрити у цьому пості.

Відео на моєму youtube-каналі, яке допоможе зрозуміти, що являє собою Вилкове:

Якщо вже казати про порівняння Вилкова зі світовими аналогами, то на мою думку це буде точно не Венеція. Зовсім нещодавно я побував у місці, яке найбільше нагадало мені Вилкове - це Амазонія у Південній Америці. Так, місто Летісія в Колумбії дуже нагадало мені Вилкове: будинки з обох боків каналів, дерев'яні стежки уздовж каналів один в один з вилківськими. Широка Амазонка - це майже Дунай, а її рукави такі ж самі, як і рукави у дельті Дунаю. А ще, так само як у Вилковому по Дунаю проходить кордон з Румунією, та у Летісії по Амазонці проходить кордон з Перу. Матеріал про Летісію - "колумбійське Вилкове" - тут.

Якщо з казати про українське Вилкове, то воно набагато цікавіше і глибше, ніж просто "українська Венеція" з каналами та човнами. То для чого ж їхати у Вилкове, окрім того, що кататися на моторному човні по каналам?

По-перше, Вилкове - це місто, населення якого на 75 відсотків складається зі старообрядців-ліпованів, які втекли в Бессарабію з московії після церковної реформи патріарха Никона 17 століття, коли православні віруючі, які її не прийняли, були віддані анафемі і на них почалися гоніння. В місті зберіглося дві старообрядницьких церкви 19 століття. Стиль життя липованів помітний в їх обійстях, одязі і розміреному ритмі життя.

Про інші цікаві липованські поселення на моєму сайті: Біла Криниця, Білоусівка, Липовани.

По-друге, просто необхідно пробувати липованську національну кухню: уху, страви з риби, вино. Це краще зробити на одній з садиб липованів. Наприклад, на садибі Квакенбург на одному з островів у дельті Дунаю неподалік від Вилкова. 

По-третє, поруч з Вилковим знаходиться дельта Дунаю і нульовий кілометр Дунаю. Це - найкраще місце в Україні для пташиного фотосафарі. Тут одночасно можна побачити тисячі пеліканів і чапель. Про сафарі дельтою Дунаю - в окремій розповіді.

По-четверте, це своєрідна житлова архітектура Вилкова - скромні, але милі, одноповерхові будинки під червоним черепичним дахом. Так, Вилкове - це не лише канали, тут, в основному, повноцінні вулиці.

По-п'яте, це заходи сонця за Дунаєм. Вони тут виглядають екзотично:

Як і більшість туристів, ми з дружиною і з дітьми зупинялися на садибі "Пелікан". У дерев'яних будиночках на березі Дунаю було дуже комфортно. "Пелікан" ще і є чи не єдиним туроператором, який здійснює пригодницькі екскурсії дельтою Дунаю і каналами у Вилкові. Навіть у під час війни тури проводяться: https://www.pelican-danube-tour.com.ua/

Ми брали дводенне сафарі, яке включало плавання каналами у Вилкові та у дельті Дунаю, пташине фотосафарі з пеліканами та чаплями, відвідання нульового кілометру Дунаю, рибацького поселення Солоний Порт, липованської садиби Квакенбург, обіди стравами липованської кухні. Наша 2-місячна донька чудово витримала два дні плавання на моторному човні.

Ну що, відправляємося у віртуальну подорож каналами на вуличками Вилкова!

Дунай у Вилкові широкий. На протилежному березі (ліворуч) - Румунія:

Вид з Дунаю на Вилкове:

Запливаємо в головний канал Вилкова - Білгородський:

Білгородський канал, одночасно, слугує однією з основних вулиць міста. Човни у місцевих мешканців - основним вид транспорту. Дерев'яний причал - біля кожного подвір'я:

Човни також є у кожного:

Більшість обійсть - дуже охайні:

Крім широких каналів є маленькі канальчики, по яким плавати на човні неможливо. В такому випадку уздовж канальчиків прокладені стежки:

А від стежок маленькі містки ведуть на подвір'я:

Комунальний транспорт:

У Вилковому - не лише канали. Є багато звичайних вулиць. Як правило, вони вкриті бетонними плитами. Будинки дуже симпатичні, деякі - під червоною черепицею:

Трапляються автентичні, але зруйновані хати:

В центрі є єдиний в місті автомобільний міст через Білгородський канал:

Вид на Білгородський канал з мосту:

Причал біля мосту:

В східній частині середмістя знаходиться один з двох старообрядницьких храмів міста - Нікольська церква. У1882 році старообрядці з Вилкова попросили дозвіл на будівництво церкви у керівництва російської імперії. Але не отримавши дозволу, збудували її на свій страх і ризик, без документів і дозволів. Освітили храм аж у 1913 році. 

Примітно, що церква не закривалася ні в часи радянської, ні в часи німецької окупації.

Зображення Миколая Чудотворця на церкві:

Навколо церкви - квартали одноповерхової старої забудови:

Друга старообрядницька церква знаходиться на західному березі Білгородського каналу. Від мосту до неї веде вулиця Нахімова:

Церква Різдва Пресвятої Богородиці - старша за попередню Нікольську церкву. Їх будували (точніше, відбудували) на місці старої липованської церкви з 1954 по 1857 роки. У 1962 році радянська влада закрила церкву і перетворила її на рибний склад.

Зберіглася стара кована решітка воріт церкви:

Центральна вулиця Вилкова названа на честь Різдва:

Фонтан у скверику на центральній вулиці:

Пам'ятник миру у міському сквері:

Ще одна кована решітка:

Третя, Свято-Миколаївська церква, належить УПЦ МП:

На набережній Дунаю біля морвокзалу встановлено пам'ятник святителю Миколаю - покровителю Вилкова. Мені пощастило потрапити на випускний, який проходив тут, на небережній. І подивитися, як випускники шкіл танцювали вальс.

Був вечір і я відправився уздовж берега Дунаю, щоб знайти місце, де подивитися захід сонця.

Традиційно, жодна моя подорож не обходиться без чарівних заходів сонця. І цього разу сансет також був фантастичним!

Продовження - у найближчих постах. Щоб не пропустити, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub

Попередня стаття
Лебедівка: там, де ліс зустрічається з морем
Наступна стаття
До української Амазонії (подорож Одещиною)