Тернопільська область

Бурдяківці (Борщівський р-н) – перше село по дорозі зі Скали до Чорткова з населенням трохи більше 1 тис. мешканців. Назва походіть від маленької річки Бурди, що протікає скрізь село в впадає у Збруч. Перша писемна згадка про поселення відноситься до XV століття, а упродовж ХІХ століття Бурдяківцями, як і сусідньою Скалою, володіли Голуховські. У радянський час поро Бурдяківці згадувати не любили. Не дивно, адже тут знаходився секретний об’єкт: підземна пускова установка міжконтинентальних ракет стратегічного призначення. Установку ліквідували після того, як на початку 90-х перший Президент України подарував сусідній державі нашу ядерну...

В Турильче варто приїхати заради Петропавлівського костелу. Так, дійсно, в кожному селі навколо збереглися старі римо-католицькі храми, та костел в Турильчому – найгарніший. Щоправда, на фото ви цього не побачите: жодна фотографія не передасть вам відчуття його величі. Треба лише їхати і дивитися! Тим більш, умови дозволяють. Село хоч і не на трасі, але дорога до нього гарна: це та, що веде зі Скали-Подільської через Нивру на Гермаківку. Турильче вперше згадується в письмових джерелах у 1462 році. За півтисячоліття своєї історії село ні чим особливим не виділялося серед інших сіл Борщівщини. Входило до складу маєтків Сатанівського ключа,...

Ви не оминете Глибочок, якщо будете прямувати до Більче-Золотого та Монастирку. Перша письмова згадка про село, що лежіть на березі Драпани, притоку річки Нічлави, відноситься до 1469 року. На території сільради відкриті археологічні пам’ятки палеоліту, поселення трипільської, черняхівської та давньоруської культур та поховання скіфськї доби на полі «Попові долини». В селі є мурована церква Пречистої Діви Марії 1896 року, але нас цікавить інша пам’ятка – костел, який добре проглядається з дороги. Як я і завжди кажу, майже всі костели на Тернопіллі неповторні. Костел Петра в Павла в Глибочку – не виключення: він дуууже довгий і, водночас,...

З дерев’яними храмами Тернопіллю не дуже повезло. Хоча їх тут і вистачає, та майже всі вони спаскуджені уродливими костюмами з блях. Справжніх дерев’яних подільських церков в області залишилося лише декілька: дві в Чорткові та по одній в Скориках, Козині, Сапогові і… здається все. Ось з одним з шедеврів подільського народного дерев’яного зодчества ми сьогодні і познайомимося. Але спочатку трохи про село. Сапогів лежить над річкою Циганкою в декількох кілометрах від автодороги, що веде з Борщова до Кривче, а далі через Мельницю – до Хотина. Село лежить в низині: щоб попасти в нього і побачити красуню-церкву, доведеться невеличким серпантином...

Нивра розташована в 3 кілометрах на північний схід від Гермаківки у бік Скали-Подільської на березі маленької однойменної річки, що поруч з селом впадає в Збруч. Перша згадка про поселення – 1498 рік. Село цікаве: тут є Михайлівська церква (1871), маленький водоспад, Ниврянське джерело питної води, невелика гідроелектростанція поблизу села. Але катаючись Тернопільщиною, я полюю конкретно на костели. Тому сьогодні – про костел в Ниврі, що знаходиться в самому центрі села біля автобусної зупинки. А костел, до речі, дуже симпатичний. Реєстр місцевих пам’яток датує його 1910 роком. Він добре збережений відносно більшості римо-католицьких храмів...

Гермаківка – більше для любителів природи, ніж старовини. Відоме з 1641 року, село знамените, передусім, одним з найвідоміших дендропарків на Тернопіллі. Початок йому поклав ще за австрійських часів власник маєтку в Гермаківці граф Блюхер де Вальштадт. З різних кінців світу він завіз у подільське село більше 330 видів дерев і чагарників. На площі 56 га проростають представники з Сибіру, Африки, Індії. Особливо цінні – ясен білоцвітий, модрина польська, сосна кедрова європейська, сосна Станкевича, дуб австрійський, жостір фарбувальний, верба туполиста, клокичка периста, бузок східнокарпатський, тис ягідний, що занесені до Червоної книги...

Дорога сюди страшна. Але приїхати у Збручанське варто. По-перше, тут знаходиться найстаріший на Тернопільщині храм. А по-друге – на протилежному березі Збруча красуються мальовничі руїни Чорнокозинецького замку, які вже добре помітні при під’їзді до села з боку Іване-Пустого. Якщо все ж надумаєте їхати у Збручанське, то користуйтесь саме цією дорогою. Бо та, що веде з Гермаківки уздовж Траянового валу не просто жахлива. Це – найжахливіша дорога Тернопілля. Дістатися Збручанського – це лише півбіди. Більш складніше знайти щось в селі. Це тільки на картах воно маленьке, а чисельність його населення у півтисячі мешканців заставляє думати, що...

Старі костели або їхні руїни збереглися практично в кожному селі Тернопілля, особливо на півдні області. Більшість з них доволі оригінальні, не сході на інші. Кожний з них має свою ізюминку. Костел в Заліссі, що між Збручанським і Гермаківкою – не виключення. Крім маленьких розмірів він, передусім, відрізняється своєю стрункістю: за рахунок свого тонкого силуету він виглядає досить високим. Як і більшість костелів Борщівщини, він вуже занедбаний. Не відома ні його назва, ні рік побудови. Навіть в реєстрі місцевих пам’яток він значиться, як просто «костел». Дзвіниця:

Залужжя – цікаве село на захід від Збаража. В центрі села – стара церква, занедбаний костел і старий млин, а на околиці на Монастирській гори – Преображенська церква (1600 рік), про яку я вже писав. А ще далі – руїни Старозбаразького замку. Від автостанції у центрі Збаражу до приміського села веде вулиця Лесі Українки. Дорога поступово піднімається угору, краєвиди навколо по-тернопільськи гарні: вид на Збараж, довколишні пагорби, долину річки Гнізна. При дорозі – статуя святого: Дуже сподобався старий кам’яний будиночок на межі Збаража і Залужжя. Чимось нагадав вірменські будиночки і вірменському кварталі Кам’янця: На початку села –...

Також дивіться: СТАРИЙ ЗБАРАЖ ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК У Збаражі пам’яток не так багато, як зазначено в реєстрі. Немає будинку товариства «Сокіл» (а наверне, гарний був!), комплексу монастиря філіціанок (залишки перебудовано під страшний совковий кінотеатр), багатьох кам’яниць в центрі навколо колишнього Ринкового майдану. Два «палаци» в центрі зовсім на палаци не схожі, а стара оборонна синагога перебудована та пристосована під виробничі потреби. Не можу сказати, що місто не сподобалося. Дуже сподобалося, але я очікував віз Збаража значно більшого. Тому й із розповіддю якось не склалося. Замість неї – великий фоторепортаж з мінімальною кількістю...

Назва міста іноді насторожує тих, хто вперше її чує. Не менше лякає вона і мешканців Чорткова, які навіть намагалися підняти питання про перейменування його на більш богоугодну назву – Богородичне. А дарма, нічого «диявольського» у назві цього подільського містечка немає: вважається, що вона походить від одного з перших власників Єжи Чартковського, який у 1522 році збудував тут перший дерев’яний замок. Хоча, і це лише здогадки: ще у 1427 році поселення згадується як Чартковіце, що було власністю Прадонтича і належало до Теребовлянського повіту. То ж таємницю назви ще належить розгадати майбутнім поколінням. А головне — «чортову» назву з...

Дивіться також: ЗБАРАЖ Як я вже писав, перший збаразький замок існував у місці, де сьогодні знаходиться село Старий Збараж, і був зруйнований татарами у 1589 році. У 1602 – 1605 році власник навколишніх земель Христофор Збаразький, перебуваючи у Венеції, замовив проект нового замку відомому італійському архітектору Вінченцо Скамоцці. Проект замка в Збаражі Скамоцці описав у відомому трактаті «Ідея загальної архітектури» (Венеція, 1615 р.). Відповідно до розробленого проекту це мав бути великий триповерховий палац, у плані - видовжений прямокутник з внутрішнім двориком та бастіонами на рогах споруди. Виступ його центральної частини мав бути...