Тернопільська область

Перший візит до Мельниці-Подільської у 2010 році був незапланованим. Сюди ми попали випадково, намагаючись знайти дорогу від Кудринців до Збручанського. Тому й не присвячували багато часу огляду місцевих пам’яток, обмежившись п’ятихвилинної зупинкою в центрі містечка. Вдруге, у 2015 році мені пощастило оглянути Мельницю більш детально. Мельниця-над-Дністром (саме так називалося містечко до 1940 року) розташоване на півдні Борщівського району на березі Дністра і вперше згадується у 1493 році. Хоча, ця дата спірна: в різних джерелах згадується і 1615 рік, і, навіть, XII століття. Якщо дійсно так, то цілком логічно, що всередині XIV століття...

Дорога, що веде з Кам'янця-Подільського до Чорткова, містить безліч цікавих об'єктів. Навіть сказав би, що це - найцікавіша дорога на Поділлі. Скала-Подільська, Борщів, Озеряни, Колиндяни, Лосяч, Бурдяківці - місця з багатьма пам'ятками, куди тягне знову і знову. Не виключення з цього переліку - село Шманьківчики (близько 700 мешканців), що розташувалося на річці Нічлаві між Чортковим і Колиндянами. В селі знаходиться цікавий палац у закопанському стилі. Вперше Шманьківчики згадуються у 1643 році. За переказами, назва села походить від прізвища першого поселенця Шманька. Гарний одноповерховий напівдерев'яний палац був збудований у 90-ті...

Від Лосяча мандруємо далі у напрямку Чорткова. Минаємо село Давидківці. За ними - Колиндяни (Чортківський р-н, 1,9 тис. мешканців), що розташувалися на правому підвищеному березі Нічлави на перетині автодоріг: позаду Скала з Кам'янцем, прямо – до Чорткова, направо – до Гусятина, наліво – до Озерян та Борщова. Путівник «Замки і фортеці Західної України» Ореста Мацюка пише, що поблизу Колиндян розташовувалися два давньоруські городища - "Вали Великі" і "Вали Малі". Інший путівник, "Земля Тернопільська" розповідає, що одно з них добре збереглося і «може слугувати за приклад типового феодального замку на рівнинній місцевості». Перша...

Існують дані, що городище з невідомою назвою на місці сучасних Кудринців існувало ще за часів Київської Русі. Неподалік від села проходить Траянів вал 20 метрів завширшки і 2 – 2,5 метри заввишки. Поселення з назвою Кудринці відомо з кінця XV століття. У 1518 р. польський король Сигізмунд на прохання власника Миколая Гербурта та його дружини Єлизавети надав Кудринцям право на два щорічних ярмарки та щотижневі торги. Місце було доволі небезпечним: неподалік проходив Волоський шлях і кордон з Молдавією. Татарські і волоські набіги були систематичними. Тому на початку XVI століття власник Кудринців польський політичний діяч Ян Щенсний Гербурт...

Порохова - село в Бучацькому районі Тернопільщини на півдорозі між Коропцем та Золотим Потоком. Відомо з 1452 року. В 1893 році в селі було збудовано дерев'яний костелик, який розібрали 1930 року через поганий стан. Відомо, що у 1912 рокці граф Станіслав Бадені офірував костелові 5 морґів поля (віддалені на 3 км від центру села), на яких побудувалималий камінний млин, мешкальний будинок та стодола. Костел, який зараз можна побачити в центрі села, було збудовано у 1929 році під титулом Богоматері Королеви Польщі. Храм діючий. Вікіпедія пише, що в Пороховій ще є палацик польських шляхтичів Цєлецьких, але ми його не бачили.

Це - десь посередині між Чортковом і Бучачем. В Білобожницю ми попали під час справжньої бурі: несе потемніло, почалося страшна злива, а вітер був такий, що машину носило по дорозі. Тому вийти з машини в Білобожниці більш, ніж на хвилину, не виявилося можливим. Білобожниця вперше згадується у 1581 році. Протягом XVI - XIX століть Білобожниця мала статус містечка і мало свій герб, про що свідчать знахідка війта Білобожниці Франца Борисикевича наприкінці ХІХ століття у Галицькому Намісництві документи. Навіть на в'їзді та виїзді із поселення стояли таблиці з гербом і двомовним написом «Містечко Білобожниця». Неоготичний мурований костел у...

Маленьке село Залав'є Теребовлянського району розташовано всього за кілометр від Підгайчиків на протилежному березі річки Серет біля впадіння в неї річки Гнізна. За переказами назва походить від того, що воно розташовано неподалік від села Зеленче, де колись була пристань княжої Теребовлі і торговиця: отже люди будували житла за купецькими лавами. Кажуть, що цих лавах ще в княжі часи крамарі виставляли свій торг. Вперше Залав'є згадується у 1423 році у земських книгах міста Теребовлі. Оскільки воно лежало на торгівельному шляху, то не раз піддавалося нападам турків і татар. Село було повністю зруйновано ними у 1453 та 1467 роках, а також...

Село Застіноче (489 мешканців) починається майже відразу, як закінчується Теребовля, якщо їхати на захід у бік Дарахова і Зарваниці. Назва села, перша згадка про яке відноситься до 1471 року, походить від крутого берега, який нагадує стіну, за якою розташовувалися оселі місцевих мешканців. В Застіночому добувають червоний камінь-пісковик, який є коштовним будівельним та оздоблювальним матеріалом. За австрійських і польських часів каменоломнями розпоряджалося місто. В центрі села зберігся будинок канцелярії каменоломні. За Австрії і за Польщі з місцевого пісковику виробляли плити на тротуари, підвіконники, великі блоки на пам'ятники, сходи...

Крихітне село Малів (населення – три з половиною сотні мешканців) нічим цікавим не відрізняється. Але тут варто опинитися, щоб побачити найкращу панораму Підгорянського монастиря-фортеці. Село заснував близько 1640 року теребовлянський староста Ю.Балабан. Перша згадка – в люстрації Теребовлянського староства у 1661 році. В дипломі Стефана Баторія воно ще зветься "Пасічисько". Село тримали теребовлянські міщани. Єдина пам’ятка села – скромна церква Вознесіння Господнього. Та й та не стара – 1926 рік. Підгорянський монастир з села Малів: Пам’ятний хрест біля церкви: Серет в Малеві: Панорама села:

Один за найкраще збережених замків Тернопілля знаходиться у Скалаті - місті районного підпорядкування на річці Гнила у Підволочиському районі Тернопільської області. Добиратися сюди дуже просто і зручно: з центрального автовокзалу кожні півгодини через Скалат ходять маршрутки Гусятинсько-Сатанівсько-Кам'янецького напрямку. Та і їхати недовго. Від Тернополя до Скалата всього близько 30 км. Назва містечка, швидше за все, походить від трьох скель, розташованих неподалік пасма Медоборів. Про поселення із сучасною назвою Скалат відомо з 1512 року, коли Янушеві Сверчовському, каштелянові віслицькому і старості теребовлянському та люблінському,...

Навіть при тому, що у 50-ті роки минулого століття комуністичні окупанти знищили у Підволочиському районі 38 костелів, їх кількість тут і сьогодні сягає двох десятків. Серед них є діючи, хоча більшість, все ж таки, стоять в руїнах. Один з таких храмів – закинутий костел Св. Станіслава в Іванівці. Потрапив я сюди випадково зі Скалату. Чомусь мене понесло у бік Сатанова, але сільськими дорогами. При виїзді з Скалата мене зупинила жіночка і попросила підкинути її до Іванівки. Я завжди із задоволенням підвожу людей і не беру за це грошей. Та жіноча мені і розповіла про костел в Іванівці. Дорога до села – жахлива. Ми їхати навпростець польовими...

Рожиськ - маленьке село поруч з Тарнорудою, де проживає трохи більше 300 мешканців. Їхати сюди спеціально мабуть не варто (дорога жахлива, з громадським транспортом, підозрюю, не краще). А от відвідати Рожиськ по дорозі в Тарноруду - варіант нормальний. Єдине що, пам'ятайте, що прямої дороги з Рожиська до Тарноруди немає (хоч на карті вона є). В документах поселення вперше згадується у 1470 році під назвою Рожище. На початку ХІХ століття Рожиськом володів поміщик Казімєж Розвадовський (1757 - 1836), полковник, друг Тадеуша Костюшка. На пагорбі над селом зберігся гробовець родини Розвадовських, де поховані Казімєж із своєю дружиною Анною....