Україна

Велике село МАМАЇВЦІ (Кіцманський р-н, 5,8 тис. мешканців), перша згадка про яке датується 1580 роком, починається відразу при виїзді з Чернівців у бік Коломиї. Легенди стверджують, що назва села пішла від знаменитого хана Мамая, який, начебто, зупинявся тут зі своєю ордою перед тим, як наважувався перетинати Карпатські гори. Але, оглядаючись на дату заснування села, більш ймовірно, що це могли бути лише його нащадки. А ось гетьман Пилип Орлик дійсно тут був проїздом у 1722 році. Мамаївці, як цілісний населений пункт, відродився в перший рік незалежності. До того ж існувало два окремих села: Старі та Нові Мамаївці, відомі за радянські часи...

Новоселицький район розкинувся у лісостеповій зоні на лівому березі Прута в найбільш рівнинній місцині Пруто-Дністровського міжріччя. Адміністративний центр району – місто НОВОСЕЛИЦЯ (8,3 тис. мешканців), зобов’язане своєму виникненню сухопутному торговому шляху, який проходив у ХІІ – ХІV століттях з Галича до Берлада на Дунаї. Вперше Новоселиця згадується в документах у 1456 році, як «Шишківці, де був Юріїв двір», а в 1617 році село значиться як «Шишкеуць біля Пруту, що тепер називається Новоселиця». Вперше поселення виникло на заливній терасі Прута, на північній околиці якого стояла дерев’яна церква. Пізніше, після її руйнації на цьому...

ЗВЕНЯЧИН (стара назва – Звиняче, 1,1 тис. мешканців) розташований на березі Дністра. Поруч – скельний Хрещатинський монастир, на протилежному березі – Заліщики. Головна дорога проходить через село по дну глибокого яру. Щоб оцінити всю красу місця варто піднятися від дороги на будь який уклін яру. Звідси у північному напрямку відкривається панорама села із церквою Різдва Богородиці – архітектурної пам’ятки національного значення, а далі за Дністром видніється тернопільський берег і місто Заліщики. На південній околиці села по дорозі на Кострижівку за огорожею знаходиться багато кам’яних хрестів, порослих високою травою. Це – кладовище...

ВЕРЕНЧАНКА (3,8 тис. мешканців) – найбільше за чисельністю населення село Заставнівщини. Перша згадка про нього датується 1589 роком. Через село проходить збудована за часів австро-угорського панування залізниця Тернопіль – Чернівці. Веренчанка – вузлова станція: від основної гілки відходить додаткова гілка місцевого значення на Заставну та Вікна Буковини, про яку вже згадувалося у розповіді про Вікно. Побудований у австрійські часи залізничний вокзал також представляє певну цінність для любителів «вокзальної» архітектури. Але їдуть сюди зовсім не на вокзал подивитися. Першою ціллю нашої подорожі до Веренчанки є дерев’яна архаїчна...

Село ЧОРНИЙ ПОТІК (0,6 тис. мешканців), що лежить в долині каньйонних виступів, відомо з 1495 року. В період австрійського та румунського панування село було власністю панів Бзових, які залишили після себе гарні спогади місцевих мешканців та декілька архітектурних пам’яток. А в околицях села знаходиться ще й природнf пам'ятка – водоспад Чорнопотоцький. В центрі села стоїть традиційна для Північної Буковини цегельна хрещата у плані Михайлівська церква. Храм збудовано протягом 1896 – 1903 років на кошти багатого мешканця села пана Бзового. У 1937 році Василь Бзовий збудував ще одну церкву у Чорному Потоці, яка і досі називається його ім’ям...

Ох, як же складно мені далися ці наддністрянські села! Думаєте, я ось так, за власним бажанням перся розбитими ґрунтовками в Самушин чи Онут? Та щяс! Насправді, мені було достатньо одного Брідка, до якого з Вікна веде страшна дорога (хоча, що там «страшна», майже всі дороги на Буковині, крім міжобласних – суцільний жах). Але все ж таки, подивився карту, і вирішив повернутися до Чернівців через Чорний Потік, оглянувши за одно і Баламутівку. Та означена на карті дорога до Чорного Потоку мене так і не привела. Блукаючи поміж дністровських пагорбів, хвилин через сорок я опинився в Мосорівці. Яким чином – то для мене загадка. Ну, добре, що ще в...

САМУШИН (0,4 тис. мешканців) - маленьке село Заставнівського району, розташоване безпосередньо на березі Дністра. В документах Самушин вперше згадується у 1636 році, але є історичні підстави вважати, що поселення існує з 1621 року. З походженням назви села пов’язана легенда, яка близька до справжніх історичних подій. Під час Хотинської війни у 1621 році передовий загін козаків, прямуючи до Хотина, шукав переправу через Дністер i натрапив на турків, що їх переслідували. У сутичці з ворогами загинули всі, крім козака Самуся. Йому врятувала життя маленька іконка із зображенням Богородиці, що висіла на шиї i захистила серце від смертельної рани...

Cело БРІДОК (0,5 тис. мешканців) знаходиться у декількох кілометрах на північ від вже відомого нам села Вікно на березі Дністра. Засноване воно у 1651 році козаком Якимом Сулимою, якій належав до війська Богдана Хмельницького. Козаки, втікаючи від ворогів, вбрід перейшли річку Дністер і на правому березі заснували поселення, яке і отримало відповідну назву. Свято-Дмитріївська церква у Брідку, побудована у 1887 році, славиться працюючим годинником на головному куполі церкви, який озвучує кожну годину відповідною кількістю ударів. Годинник встановлений у 1908 році на кошти мешканців села, що емігрували до Канади. Дзвіниця: Хрест на честь...

ПОГОРІЛІВКА (1,6 тис. мешканців). з найцікавіших сіл Заставнівщини. Село засновано у 1452 році вихідцями з старих поселень Мартинівка, Фуштейка та Калинівка, спалених турками. Село приваблює своєю історією, заповідними урочищами, декількома печерами та іншими природними об’єктами.   Якщо подивитися на Погорілівку з найвищої в околиці села скелі – Сопигори, то побачимо, що воно знаходиться в оточені 13 озер, 8 з яких з’єднані між собою. Назва Сопигора, за легендою, виникла у ХІХ столітті «від сап, що поскидали люди з радощів, коли дізналися про відміну кріпацтва». За іншою легендою топонім походить від того, що «коли жінки-сапальниці йшли...

Назва села ВІКНО (стара назва «Окна», Заставнівський р-н, 1,5 тис. мешканців), походить від слова «вікниця», яким називають плеса води серед заростів осоки, що не замерзають узимку. В історичних джерелах Вікно вперше згадується в 1591 році під назвою Мартинівка. Знамените Вікно, передусім, романтичним палацом де Зота (інші назви – палац Зота, замок Вільбур). Палац побудовано у 1809 році власником великого маєтку у Вікні відставним капітаном-бароном де Зотте у романтичному західноєвропейському стилі. Палац оточує заснований у 1860 році парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, в якому ростуть 28 видів рідкісних дерев, серед яких такі...

Село ТОВТРИ (1,9 тис. мешканців) розташоване в декількох кілометрах на північ від райцентру Заставна. Вперше згадуються у 1551 році у торговельному документі, як вже розвинене буковинське поселення. У 1868 році у селі закладено фундамент культурно-освітнього товариства «Руська бесіда», метою якого була просвіта українського народу на Буковині та допомога бідним учням народних шкіл. На одному з весіль у будинку отця Миколи Драчинського з ініціативою щодо створення товариства виступив архідиякон Теоктист Дронь, який відвідуючи буковинські села, збирав підписи та заохочував місцевих священиків об’єднуватися у боротьбі за спільну мету. Початок...

Місто ЗАСТАВНА (райцентр Чернівецької області, 8,4 тис. мешканців), засноване у 1589 році на місці давнього поселення, що існувало тут ще у ХІІ столітті. Ймовірно, що назва міста походить від митної застави, яка розташовувалася на переправі через річку Совиця. Існує також думка, що місце отримало назву завдяки своєму розташуванню: Заставну оточують три ставки. За часів панування Австрії в місті знаходилася резиденція повітового суду, а сьогодні Заставна – провінційне, але сучасне містечко. Його життя кипить навколо центральної площі. Тут зосереджені основні об’єкти життєдіяльності: ринок, кафе, бари, ресторани, готель, універмаг тощо, а...