Осіннє Поділля-2011

Упродовж цілого року я з нетерпінням чекаю середини жовтня, щоб подарувати собі традиційний подарунок – Подільську осінь. Важко пояснити чому саме, але саме на Поділлі золота пора презентує себе найяскравіше. Може причина тому – вкриті деревами круті схили подільських річок, може руїни замків, які на їх фоні виглядають немов кораблики, що пливуть по жовтогарячих морях. А ще причина – тут осінь пахне по-особливому: свій неповторний запах має і вода, і повітря, і, навіть, замкове каміння. 

В цьому році я традиційно розпочав осінню мандрівку півднем Хмельниччини. Хотів відвідати цікаві місця, де ще ніколи не був (Маліївці, Зіньків, Адамівка) та ті, без яких жодна мої подільські поїздки, як правило, не обходяться (Кам’янець, Сатанів, Сутківці). Ніякого маршруту я не планував, головну роль грав випадок. Квитків з Києва ні до Кам’янця, ні до Чорткова не було, тому єдиним виходом було взяти квиток до Ярмолинців на поїзд зі смішною назвою «Київ – Гусятин» (два вагони цього поїзда чіпляються до поїзда «Київ – Кам’янець»).

З ранку у 6.45 я вийшов на залізничній станції Ярмолинці. Станція знаходиться не в самому містечку, від неї до нього 5,5 кілометрів по дорозі. Я скоротив шлях через поле і через 40 хвилин був на автостанції в Ярмолинцях. Саме містечко сьогодні нічим не примітне, його можна використовувати лише як базу для подорожей по околицях. Єдина пам’ятка Ярмолинців – костел свв. Петра і Павла (1793-1862 рр.).

З Ярмолинців я мав намір поїхати в Маліївці. Але про автобус «Хмельницький – Г.Морозівська», який згідно з bus.com.ua у 7.45 з Ярмолинців, касир автостанції вперше чула. Ніякого автобуса не було, тому прийшлося змінити плани. Перший рейс йшов на Нову Ушицю, і я взяв на нього квиток до Зінькова. Бус, як то і водиться на Поділлі, був забитий, прийшлося стояти. Мого терпіння до Зінькова не вистачило і я вийшов у селі Адамівка, де знаходиться оборонна Покровська церква (1773 р.). 

З Адамівки до Зінькова зовсім близько, можна пройти пішки. Зіньків дуже багатий на пам’ятки, про які я якось розповім окремо. Передусім, це руїни замку Одровонжів, одна з башт якого стоїть над високим берегом Ушиці.

Поруч з замком – відбудований костел 1450 року, збудований Одровонжами: 

Цікава пам’ятка колишнього містечка – дерев’яна Михайлівська церква 1769 року. Вже вдалий приклад ідеальної реставрації дерев’яного храму: 

Крім того, в Зінькові є симпатичний невеликий класицистичний палацік та дві перебудовані синагоги.

Докладніше про Зіньків і про його багаточисельні позитиви розповім іншим разом, а поки що – трохи про негативні деталі подорожі. Щоб не попасти в погану погоду, я спеціально заздалегідь дивився прогноз. Так от, gismeteo в цій день обіцяло не лише відсутність опадів, а, навіть, безхмарне небо. Натомість, дощ був цілий день, що, безумовно, надало подорожі частину негативу і депресивності. У Сутківцях дощ змінився снігом, а пізніше – градом. Такої жахливої погоди під час подорожей Поділлям я не можу пригадати.

В Зінькові мені повезло з автобусом. Крім того, що він швидко прийшов, в ньому ще й були сидячі місця. Бусік довіз мене до повороту на Сутківці. Від траси до села – не менше 6 кілометрів, а транспорт, здається ходить пару разів на день. Та й про нього нічого невідомо ні з bus.com.ua, ні з розкладу автобусів в Ярмолинцях. Під сильним дощем зловив попутку, яка довезла мене до Покровської церкви-фортеці (XIV - XV ст.). 

На сусідньому з церквою пагорбі – руїни замку (XVІ століття), що потопають в подільській осені. 

Найбільш ефектно Сутківці виглядають з пагорба на східній околиці села. Видно і церкву, і замок. 

Через шипшину, якою обросла гора, можна роздивитися село:

В Сутківцях феноменально повезло із транспортом: бусик, який двічі на день ходить в тому напрямку, з'явився відразу, як тільки я підійшов на зупинку. Приїхавши в Ярмолинці, ще раз здійснив намагання уїхати в Маліївці. Однак, автобус, який є вже офіційним і прописаним в розкладі так і не з'явився. Не було іншого виходу, як їхати у Кам'янець на ночівлю.

"Квітка на камені" так само зустріла дощем, який з кожною хвилиною посилювався ще більше. До нього додався ще сильний вітер, що на Турецькому мості трохи не збивав з ніг. Як я не обожнюю Кам'янець, але терпіння оглядати улюблене місто по такій погоді вистачило лише на годину. 

Але ж кам'янецька осінь прекрасна!

Осінь в каньйоні Смотрича:

Приємно, що центр столиці Поділля почали потрохи освітлювати. Домініканський костел:

Вулиця П'ятницька і руський магістрат:

З ранку наступного дня все ж таки вдалося попасти в Маліївці. Доїхав ранньою Хмельницькою маршруткою до Мицівців, а там після півгодини очікування підійшов автобус "Хмельницький - Морозів". Траса на Маліївці просто жахлива! Відстань у 7 кілометрів мікроавтобус долав півгодини. 

Маліївці залишили найяскравіші враження серед всього побаченого. Палац графів Орловських (1788 рік): 

Водонапірна башта, стилізована під замкову:

Один зі ставків на території парку:

Скеля і водоспад:

Печера в скелі:

Друзі, які супроводжували мене майже всю прогулянку Маліївцями:

Маліївецька осінь:

Виїхати з Маліївців - справжня проблема. Зворотній автобус йде лише о 19.00, а звичайні машини не дуже ризикують їздити дорогою з такою якістю. Тому одна машина за півгодини - нормальний трафік для відрізку Мицівці - Маліївці. Прийшлося йти пішки. Але в кілометрі від Маліївців мене підібрала старовинна "копійка" і довезла до траси. 

Повернувшись знову в Ярмолинці, поїхав звідти у бік Сатанова. Автобус, в який я сів, прямував до Курорту Сатанів, тому з'явилася можливість оглянути Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці.

В Сатанові я був минулого року того ж самого дня. Але нічого доброго з того не вийшло. дощ був цілий день, місто толком не оглянули, а лише змокли. Цього року погода було прямо протилежна: сонце і хмарки, що сприяли фотографуванню. 

Замкова башта над Збручем:

Сатанівський замок:

Справжня осінь у долині Збруча:

Річка, що розділяє і єднає: 

Повернення до Львова було жахливим. Автобус на Тернопіль прийшов настільки забитим, що я ледь вліз. Водій 15 хвилин не міг зачинити двері. Дві години до Тернополя проїхав фактично на одній нозі. З Тернополя до Львова теж проблема доїхати. Транзитні поїзди йдуть лише зранку, а електричка 100 кілометрів долає аж за 3,5 години. Залишилося їхати автобусом, якій теж коштував якихось необґрунтовано великих грошей - 45 гривень (електричка в 4,5 дешевше). Але, не зважаючи на це, він був забитий під зав'язку стоячими пасажирами. Напевне, більше не ризикну подорожувати подібним чином. Економії на автобусах у порівнянні з власним транспортом - ніякої, а відчуваєш себе в них гірше за худобу. Тільки власний автомобіль, і крапка!