Ошихліби

Cело з незвичайною назвою ОШИХЛІБИ (2,1 тис. мешканців) відоме з 1490 року, а його назва означає «шматочки хліба», або «недоїдки». В центрі села поруч з нещодавно зведеним мурованим храмом розташована дерев’яна церква Святих Костянтина та Олени 1779 року побудови. Як і подібні до неї церкви в Дубівцях і Оршівцях, Костянтинівська церква в Ошихлібах відноситься до типових культових споруд гуцульської школи. Вона тризрубна, одноверха з квадратними в плані навою і бабинцем та п’ятигранним вівтарем. Верх, що розташований над навою, як і в попередніх подібних церквах, являє собою восьмерик та четверику, увінчаний невисоким шатровим завершенням з маківкою. Такі ж самі маківки розташовуються і на бокових зрубах. Дахи покрити бляхою, а дерев’яні стіни фарбовані у зелений колір. Нижня частина стін захищена опасанням з широким виносом.

Дзвіниця, що розташована на північний захід від церкви, побудована одночасно з храмом. Вона дерев’яна, двоярусна, каркасного типу. Другий ярус накритий шатровим дахом, є меншим за нижній та відділений від нього широким заломом. В радянські часи були неодноразові спроби закрити церкву, але зусилля совітів виявилися марними. У липні 2008 року в будівлі церкви виникла пожежа. Вогнем було пошкоджено боковий зруб та частково знищено церковне майно. Але пам’ятку вдалося зберегти: пожежу було погашено місцевими мешканцями. Проте для неї існує інша загроза: останніми роками в селі не припиняються справжня боротьба за церкву між віруючими двох православних конфесій. Невідомо, чи була пожежа випадковою, чи вона – результат цього протистояння. Навіть поговорюють про знесення цієї пам’ятки загальнодержавного значення, адже в селі нещодавно побудовано новий великий храм. Залишається лише сподіватися, що національна й культурна свідомість, поважне ставлення мешканців до своєї архітектурної спадщини та, в решті решт, здоровий глузд переможуть тягу до руйнування. Приїхавши до Ошихлібів, я вже приготувався оборонятися від бабусь Московського Патріархату із косами і вилами, що охоронять храми. Побачивши мене, бабусі дійсно побігли назустріч мені із запитаннями хто я такий. Після моїх пояснень охоронці подобріли і наступні 20 хвилин ми провели у дружній та цікавій бесіді. На сьогоднішній день ситуація майже фактично не змінилася: обидва храми, і старий, і нових, знаходяться під контролем УПЦ МП. Бабульки цілодобово чергують біля них, охороняючи, за їх словами, від віруючих УПЦ КП, які «то паркан поламають, то ще щось нашкодять». Віруючи ж Київського Патріархату поставили собі вагончик біля нової церкви і правлять службу там. За словами бабулек-охоронців, громада МП значно більша, а громада КП – голова сільради і це пару людей. І ще цікавий факт: саме вони, віруючи МП вважають себе справжніми українськими патріотами, а громаду КП – колишніми перефарбованими комуняками. Серед інших архітектурних пам’ятників у селі збереглася одноповерхова будівля школи, споруджена у 1903 році. «Фігури» совєтських часів в центрі Ошихлібів: Розлив річки Совиця: