Меандри і каньйони навколо Врублівців. Подорож на День народження

Цього року на свій День народження я вирішив здійснити поїздку, яка давно відкладалася. За останні роки війни я вже встиг об’їздити майже всі оглядові майданчики між Кам’янцем-Подільським і Бакотою. Та залишалася одна "біла пляма" - панорами навколо Врублівців. Чотири точки, що стояли в списку “обов’язкових” для моєї майбутньої книги про мальовничі місця Західного Поділля. Цей маршрут був для мене не просто черговою подорожжю - це була можливість завершити важливий етап моєї мандрівної праці.

Разом із моєю старшою донькою Маргаритою ми виїхали з Чернівців у напрямку Врублівців - невеликого села на південний схід від Кам’янця-Подільського. І перша зупинка в нашій подорожі - легендарна Козяча церква біля Яруги.

Козяча церква - кам'яна спина Поділля

Південніше Яруги, зовсім поруч із Врублівцями, над самим Дністром здіймається вузький скельний хребет товтр, який місцеві називають Козяча церква. Це місце, де Поділля показує себе не як звичний м’який ландшафт пагорбів і лук, а як дика, колюча межа між землею й небом. Скеляста спина хребта виростає із землі, звужується в гребінь і спрямовується прямісінько до урвища над Дністром.

Назва "Козяча церква" з’явилася завдяки місцевим пастухам, які колись виганяли сюди кіз - тварини впевнено лазили по скелях, де жодна людина не наважувалася ступити. А за іншою версією, гострий профіль хребта нагадує руїни старої фортеці чи стіни церкви, які ніби закам'яніли на краю прірви.

Дорога сюди починається у Врублівцях. В самому кінці села біля старої автобусної зупинки стоїть вказівник на Яругу. Шлях звертає з головної дороги і вже за кількасот метрів переходить у вузьку ґрунтову стежку, яка тягнеться полями, між пагорбів і виходить просто під скелі товтрів. Цей хребет місцеві ще називають Замчище - місце з власною історією. Колись тут у природних укриттях зимували кози, а під час війни сюди тікали дівчата з навколишніх сіл, рятуючись від примусових робіт.

Шлях короткий - півтора кілометра. У суху погоду сюди легко під’їхати навіть легковим авто, але після дощів м’який ґрунт стає важким навіть для позашляховика.

Та справжнє враження починається, коли ти виходиш на хребет. Вузька стежка приводить прямісінько до його гострої частини, де, здається, можна рукою торкнутися неба. Звідси відкривається панорама, заради якої варто було сюди піднятися. Ліворуч - широкий плес Дністра, спокійний, майже дзеркальний. Праворуч - тиха Яруга з низенькими садибами, розлогими полями і дорогою, яка губиться вдалині.

Саме тут, стоячи на верхівці гребеня, розумієш, як Поділля може бути різним. Кам’яний мур унизу, вище - зубчасті виступи, що нагадують руїни стародавньої вежі. А за всім цим - зелена мозаїка долин і вигинів річки, які формують майже замкнуте кільце навколо півострова. На тому виступі, в обіймах Дністра, видно село Макарівка вже на чернівецькому боці.

Дністер тут грає з ландшафтом так, ніби малює для мандрівника карту - то закручується широкими меандрами, то зникає за пагорбами. І хоча його течія здається спокійною, ці вигини нагадують про силу води, що з покоління в покоління формує обличчя Поділля.

Місцеві старожили подейкують, що на самій вершині Козячої церкви колись стояла дерев'яна церква або капличка для пастухів. Жодних доказів цьому не залишилося, але ці перекази додають місцевості особливого, майже сакрального відчуття.

Під самою скелею видно виходи вапняків і глибокі тріщини, які колись слугували природними схованками. Тут кожен камінь ніби зберігає в собі історію - пастухів, втікачів, війни, часу… Це місце не просто красива точка на карті, а природний пам'ятник, де камінь говорить мовою пам’яті.

Перший оглядовий майданчик Врублівців: вид на дивовижний меандр Дністра та Шишкові горби

Особливість Врублівців у тому, що навколо села розташовано кілька панорамних майданчиків, з яких відкривається рідкісна для Поділля картина - одночасно видно і вузький, звивистий рукав Тернави, що прорізає пагорби, і широченну водну гладінь Дністра.

Щоб дістатися до першого оглядового майданчика, потрібно повернутися до Врублівців, їхати на південь і, щойно село закінчиться, приблизно за кілометр звернути ліворуч на ґрунтову дорогу. Шлях поступово погіршується - після дощів він, мабуть, важкопрохідний, але в суху погоду доступний навіть для легкового авто. І коли нарешті на обрії виринає Дністер, затиснутий у зелених обіймах товтр, стає зрозуміло: попереду на мандрівника чекає щось справді незвичайне.

Дорога приводить просто до крутого берега Дністра. Із цього високого уступу відкривається одна з тих панорам, які запам’ятовуються назавжди. Внизу - плавні вигини ріки, що повільно огинає вкриті лісом пагорби. Проти сонця Дністер здається величезним дзеркалом, у якому зливаються відображення неба, зелених товтрів і світлих кам’яних урвищ.

На іншому, чернівецькому, боці - лісисті пагорби з плавними схилами. Місцями крізь дерева проглядають самотні сільські обійстя, які туляться до води, ніби тримаються за берег, аби не зірватися вниз. Далі простягаються Шишкові горби біля села Нагоряни - низка хвилястих підвищень, які зливаються з горизонтом.

Хмельницький берег Дністра - зовсім інший за характером. Тут, між Демшином і Субічем, річка впирається в високі схили заказника “Чапля”, де скелі круто обриваються до води. 

У ясний день Дністер стає живою картиною. В його гладіні відбивається зелень лісів, руді відтінки подільських скель і м’які переходи кольору між берегом, водою і небом. Тільки подекуди ця тиша порушується рухом човна чи легким подихом вітру, що прокреслює поверхню води тонкими хвилями.

Другий оглядовий майданчик Врублівців: впадіння Тернави у Дністер

Від першого оглядового майданчика ґрунтова дорога веде різко вниз. Я не рекомендую їхати нею автомобілем навіть у сухий сезон - великі кам’яні брили та глибокі ями можуть стати пасткою. Цей відрізок краще пройти пішки, тим більше, що відстань зовсім невелика - близько 300–400 метрів. І це того варте: попереду відкривається неповторна панорама місця, де Тернава впадає в Дністер.

У місці злиття двох річок проступає видовжений кам’яний мис, який нагадує голову якогось прадавнього ящера. Він висовується в тиху воду, ніби охороняючи цей мальовничий куток Поділля.

Тут добре видно і стрімкі скелі заказника “Чапля” біля Демшина, що виростають стіною над Дністром, і кам’яні уступи під Субічем - розсічені тріщинами, порослі мохом і травою. Ці береги мають вигляд дикий і неприборканий, наче зберігають дух прадавньої землі.

Якщо пройти ще близько сотні метрів, стежка виводить до місця, звідки відкривається вид на долину Тернави. Внизу, біля самої річки, серед густих лісів ховається відпочинковий комплекс “Ксенія” з яскравими дахами, що виділяються на фоні зеленого масиву. Тернава тут тече плавно й спокійно, ніби не поспішаючи впадати в Дністер.

Особливу атмосферу цього місця додають подільські схили, порослі сухими травами й високими жовтими коров’яками, що піднімають свої квіткові стрілки над урвищем. Вони створюють природну рамку для пейзажу й нагадують, що навіть на дикому кам’яному схилі життя проростає наперекір усьому. Відкритий простір пагорбів з поодинокими рослинами додає цьому краєвидові гірського характеру, не схожого на типову подільську ідилію.

Третій оглядовий майданчик у Врублівцях: фіорди Тернави

Щоб дістатися до третього, найвражаючішого оглядового майданчика, потрібно повернутися безпосередньо у Врублівці. Поруч із сільською церквою і старим кладовищем - місце, де відкривається один із найсильніших краєвидів цієї подорожі. Звідси погляду підкоряється справжня природна сцена, створена Тернавою. Перед тим як впасти в Дністер, річка огинає вкритий лісом пагорб і прорізає скелясті тераси, формуючи своєрідний амфітеатр із кам'яних уступів. Вигини річки здаються продуманими архітектором природи - саме тому місцеві називають це місце «українськими фіордами».

З цього уступу видно, як Тернава підходить до Дністра під гострим кутом, обминаючи високі кам’яні береги. Саме тут вона утворює видовищний меандр - її русло робить майже замкнуте коло, і лише потім впадає в Дністер. Вода тече повз круті схили, порослі лісом, і здається, ніби звивається між зеленими стінами.

Особливо вражають кам’яні стіни, що обрамляють цей вигин. Вони спадають до води майже вертикально, відкриваючи зрізи порід, де світлі вапнякові пласти перемежовуються з темними горизонтальними смугами. У ясний день ці скелі виглядають як сторінки стародавньої кам’яної книги, в якій написана історія Поділля. Тут видно кожен геологічний пласт, кожен слід роботи вітру, дощу і води.

Погляд охоплює не тільки сам меандр, а й далекі береги Дністра. На одному з віддалених схилів, серед лісистих пагорбів, чітко вирізняється Китайгород із його костелом і руїнами палацу Потоцьких. Село стоїть на підвищенні, ніби спостерігає за цим велетенським водним амфітеатром з висоти.

Головний ракурс відкривається саме з краю високого уступу біля кладовища. Тут особливо відчувається контраст: світлі кам’яні карнизи з заростями кущів і моху сусідять із темною водою, що ніби охоплює підніжжя схилів. Вода тут відбиває небо і скелі, і в сонячний день усе виглядає ніби гравюра, накреслена чіткими лініями.

Ввечері ми повернулися в Чернівці і відзначили мій День народження так, як я мріяв: на площі Турецької криниці з гарним краєвидом та улюбленим ромом:

Нічні костел та "шіфа":