Буковина і Покуття: в пошуках Маланки

Буковина відома своїми Маланками. Найяскаравіші маланки відбувається у Красноїльську, що біля самого кордону з Румунією. Більше 10 років я мріяв потрапити на це театралізоване дійство. Але щороку щось зривалося. Лише у січні 2023 року вдалося вирватися у Красноїльськ у надії побачити справжню маланку.

Звичайно, я заздалегідь читав, що усі маланки на Буковині цього року відмінили у зв'язку з війною. Але все одно, залишалися надія, що якісь стихійні імпровізовані маланки будуть. Але цього дня ми проїхали майже усю Буковину, на жодної Маланки не побачили... Зате приємно було знову побачити найцікавіші куточки Буковини, в яких не був більше 10 років.

В самому Красноїльську - цікава народна архітектура. Частина будинків - під високим, вкритим гонтом, дахом. А частина нагадує гуцульські гражди.

В самому центрі села увагу приверне комплекс двох храмів, перший серед яких - великий мурований хрещатий в плані з масивною банею над навою та трьома баштами над бабинцем. Красноїльська церква Покрови, є семикупольною. Зведена в часи «перебудови» і освячена у 1991 році.

Нам пощастило потрапити на новорічну службу румунською мовою:

Поруч з великою Покровською церквою заховалася старий храм 18 ст. у буковинсько-молдавському стилі: з товстими стінами, фризом з іконами та старим іконостасом. 

Відновили фриз з іконами:

Цього разу потрапив всередину церкви і побачив старий іконостас:

По дорозі з Чернівців до Красноїльська не оминути Буденець. З Буденця, а також на схід і на південь від нього, починається так звана «румунська» частина Буковини. У Буденці, як і у більшості сіл цього регіону переважає румунське населення, тому почути на вулицях українську, або інші мови, буде не просто.

В Буденці варто подивитися палац Мікулі-Волчинських у стилі тюдорської готики.

А також симпатичний неоготичний костельчик, який знаходиться прямо у лісі.

Майже посередині між Чернівцями і Красноїльськом лежить Сторожинець - буковинське містечко з ратушою, костелом і двома палацами.

На розі вулиць Хмельницького і Грушевського розташована міська ратуша – символ більшості західноукраїнських міст. Сторожинецька ратуша, збудована у 1905 році, є другою на Буковині після чернівецької як за висотою, так і за красою й оригінальністю.

Поруч з ратушею - костел св. Анни:

Різдвяна шопка біля костелу:

Під час відвідування Сторожинця у січні 2023 року нарешті знайшов залишки палацу Флондорів. Вони знаходяться на території Сторожинецького ліцею №1 по вул. Ольги Кобилянської:

Синагога у Сторожинці:

При в’їзді з боку Берегомету та з боку Кіцмані місто зустрічає колись охайним дендропарком. Парк був закладений у 1912 році найвпливовішою на той час єврейською родиною Оренштайнів на місті природного лісового масиву, де росли цінні та рідкісні породи дерев. У 1945 на базі парку створено навчальний заклад – Сторожинецький лісовий коледж.

Двоповерховий палац із балкончиком на другому поверсі, червоним черепичним дахом та спостережною башточкою побудувала на початку ХХ століття єврейська родина Оренштайнів. Палац розташований на північно-західній околиці містечка посеред дендропарку.

Гербів Оренштайнів на фасадах багато:

Рухаємося із Сторожинця на захід у бік Берегомета і Вижниці. Незабаром на трасі буде село Панка. В Панці є дерев'яний костел-капличка Св. Архангела Михаїла, знаходиться ліворуч від дороги. Храм не кидається в очі своєю архітектурною довершеністю, проте є унікальним: він найстаріший дерев’яний костел на Буковині, і один з найстаріших на території всієї Західної України, що зберігся до наших часів.

Вперше я відвідав Панку навесні 2009 року, вдруге - у січні 2023 року. За цей час зелений дерев'яний костел став коричневим.

Стара хата у Панці:

Не могли оминути Вижницю - моє улюбленіше містечко на буковинському Прикарпатті. Провінційної австрійської і румунської архітектури тут зберіглося дуже багато. Вижниця - містечко, де був найбільший відсоток євреїв на території сучасної України, а до наших днів дійшло близько десятка синагог та будівель, пов'язаних з юдаїзмом. Фантастичну атмосферу старовинного містечка доповнюють Карпати і Черемош.

Велика синагога і міква:

Вперше я побував у Вижниці у 2008 році після найбільшої у історії незалежної України повені. Сюди мене на допомогу відправило керівництво Дніпропетровської ОДА, де я на той момент працював. Саме тоді я вперше і назавжди закохався в містечко. Декілька тижнів провів тут у 2009 та 2010 роках, коли робив свої власні експедиції з дослідження Буковини.

Ратуша:

Це був дуже сумний візит. Ми їздили по Буковини у пошуках Маланки, але потрапити на похорон. Того дня, 14 січня, Вижниця прощалася із загиблим на війні воїном-вчителем. На колишній площі Ринок зібралося все містечко. Прогулянка тоді не вдалася. Зробили декілька фото і поїхали у сусідні Кути.

Кути - маленьке містечко у Косівському районі Прикарпаття, розташоване на Черемоші. На протилежному березі - Буковина і колоритне містечко Вижниця. Обидва цікаві для мандрівника і багаті на архітектурні пам'ятки. В Кутах, як і у Вижниці, зберіглася площа Ринок з ратушою. А є ще є костел, вірменська церква, австрійська забудова центру, єврейський цвинтар і Карпати на горизонті.

В центрі містечка фрагментарно зберіглася площа Ринок з ратушою. Дух старовини додає архаїчна бруківка. Сьогодні проща носить назву Вічовий майдан. На східному боці Вічового майдану (площі Ринок) розташована ратуша. Доволі незвична, не схожа на інші, хоча і в стриманому класицистичному стилі з елементами бароко. Судячи зі стилю, збудована десь у середині ХІХ століття. 

Двір з аркою і будинком з елементами закопанського стилю:

На центральній вулиці розташований римо-католицький костел. Він з'явився не так давно - на початку ХХ століття на місці старого храму, зведеного у 18 столітті. 

Не могли не заїхати до Коломиї, яка хоч і не була по дорозі, але яку дуже хотілося подивитися. Адже, минулого разу був тут у 2009 році.

Як на мене, то Коломия – місто значно цікавіше й вишуканіше за Івано-Франківськ, трохи стриманіше за Львів, і зовсім відмінне від Чернівців. І, звичайно ж, набагато затишніше за них усіх. Таке собі, звичайне галицьке місто в найкращому сенсі цього слова. Я б, навіть, сказав «Коломия – еталон галицького міста».

Ратуша тут – класна. Незвичайна, але одна з найкращих. Ратушу, яку бачимо зараз, збудували у 1877 році на місці старої дерев’яної.  

Цього разу виявив, що у Коломиї, несподівано, є фахверки:

Безумовно, найцікавішою цивільною спорудою Коломиї є збудований у 1895 році будинок громадських організацій, де, зокрема, розташовувалося відоме на Галичині товариство «Сокіл». Знаходиться будиночок на західному боці площі Скорбот за адресою: вул. С.Петлюри, 11.

Найкрутіший модерн у Коломиї - житловий будинок поч. ХХ сто по вул. Театральній, 48:

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, 1897—1902 рр. (вул. Театральна, 25):

На зворотньому шляху до Чернівців зупинилися у Снятині. Снятин - старовинне місто в історичному регіоні Покуття на південному сході Івано-Франівської області на кордоні з Буковиною. В місті багато є цікавого для туристів - ратуша з найвищою (після Львівської ратуші) вежею в Україні, костел, синагога, австрійська забудова, закопанські вілли, дерев'яна церква.

Вежа ратуші:

На північному боці колишньої площі Ринок збереглося багато кам'яниць кінця ХІХ - початку ХХ ст.:

Чернівці, моє улюблене місто в Україні, вперше в житті побачив сумним і майже без людей. Це був самий пік блекаута, і навіть 7 вечора виглядала, як глибока ніч. 

На Herrengasse підсвічувалася лише новорічна ялинка і пару кав'ярень:

Хоча подекуди було і світло. Наприклад, на площі св. Марії (Турецької криниці):

Завтра з ранку нарешті побачу свою родину у Румунії! Ми не бачились з початку листопада.