04.11.2025 У селі Грушка, що біля Бакоти, в родинному маєтку Токаржевських-Карашевичів відкрився виставковий простір і галерея подністровських скринь у межах проєкту «Бакота і культура. Скриня спадщини». Відкриття відбулося 21 жовтня і зібрало понад вісімдесят людей - добрий знак для села, де культура стає осередком спільноти. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Цей палац - частина історії роду, пов’язаного з Януарієм Токаржевським-Карашевичем, дипломатом і істориком. Будівля пережила націоналізацію і десятиліття утилітарного використання, але зберегла гідність і пропорції. Сьогодні вона поступово оживає - не лише через ремонт, а завдяки змісту, який тут формується.
Я неодноразово бував у Грушці, збираючи матеріали для своєї книги-путівника «Західне Поділля: 12 маршрутів між замками та каньйонами», і повертався сюди з групами під час моїх фото-турів Поділлям. Писав про палац і про ініціативу «Мальоване село» на своєму сайті, і щоразу ловив себе на думці: цей дім має сильну ауру дому-повернення. Тут легко уявити кроки на старих сходах, розмови у вітальні, сяйво вечірнього світла на підвіконнях.
Всередині простір дихає кольором і фактурою. Темна, ніби полакована, підлога збирає відблиски з високих вікон; під стелею тягнеться стримана синя «мережка» розпису.
На столах - металеві підсвічники і посуд, на підвіконнях - кераміка і дрібні побутові деталі.
Білі кахлеві печі з синім розписом додають відчуття рівного тепла, а мальовані скрині - небесно-блакитні, жовті, з рослинними мотивами і птахами - з’єднують ремесло з естетикою. Це не музейна «обкладинка», а речі, в яких відчувається рука майстра і довге домашнє життя.
Простір організовано логічно і зрозуміло: є меморіальна експозиція про родину Токаржевських, галерея скринь, художня майстерня, а також відтворені приймальня-кабінет, вітальня і спальня. Частину меблів та старожитностей зібрано по селу і околицях - люди принесли те, що берегли на горищах, і це, мабуть, найцінніше: предмети повертаються додому і продовжують працювати на пам’ять.
За цим відродженням стоїть засновниця «Мальованого села» Адріана Вітер та її родина. Її підхід - не показати «експонат», а розгорнути довкола нього живий контекст: розпис, текстиль, побут, історії конкретних людей. Така оптика робить подністровську традицію відчутною: її можна побачити, торкнутися поглядом, зчитати з візерунків і кераміки. Мені близька ця філософія - не консервувати минуле, а вмонтовувати його в теперішнє, щоб воно працювало на спільноту.
Після відкриття палац отримав те, чого йому найбільше бракувало, - повсякденну функцію. Тут приймають гостей, планують майстер-класи, продовжують збирати колекцію скринь і предметів побуту. Завдяки цьому будівля не просто чекає свого «великого ремонту», а вже зараз формує маршрут для мандрівників і точку тяжіння для громади.
Мої особисті враження - це поєднання гідності і стриманої краси. У залах немає пишномовності; є чесна матеріальність Поділля: дерево, кераміка, текстиль, рукотворний орнамент. Саме ця чесність робить місце переконливим. Коли стоїш біля кахлевої печі або вдивляєшся в квітковий розпис скрині, відчуваєш, як палац повертається до своєї природної ролі - бути красивим і корисним домом.
Для тих, хто складає мандрівку мальовничими куточками Поділля між Кам’янцем-Подільським і Бакотою, Грушка тепер - обов’язкова зупинка. Тут легко відчути, що спадщина - це не про ностальгію, а про відповідальність і смак. А новий виставковий простір у палаці Токаржевських-Карашевичів - доказ того, як локальна ініціатива, підтримана спільнотою і партнерами, може повернути великій історії людський масштаб.
Сподобався пост? Поділись з друзями!
