Любешів - бароко посеред Полісся

Моє знайомство з Волинським Поліссям влітку 2024 року розпочалося з Любешова - невеликого, але глибоко автентичного містечка, розташованого лише за кілька кілометрів від українсько-білоруського кордону. Як і в багатьох подорожах провінційною Україною, сюди я добирався звичним способом - міжміським автобусом із Ковеля. Але того ранку, у базарний день, транспорт був забитий вщерть, і про комфорт у дорозі довелося забути. Та саме це, здавалося б, дрібне випробування, стало своєрідною прелюдією до знайомства з регіоном, де все ще живе справжня, нестерильна провінційність - із базарами, маршрутками, відкритими людьми й ритмами, не схожими на міські.

У Любешові мене зустрів Олександр - директор національного природного парку «Прип’ять-Стохід». Саме він надав мені джип із водієм і гідом для повноцінного знайомства з цим унікальним куточком Полісся. Якщо ви мрієте побачити незаймані болота, багаторічні дуби, річки зі ста притоками, тихі стежки й поліські поселення — краще за «Прип’ять-Стохід» не знайти. Тур територією парку можна замовити безпосередньо в Олександра (тел. 067 361 69 21): орієнтовна вартість — 2500 грн за маршрут тривалістю до 6 годин (до 4 осіб у групі).

Але Любешів - це не лише ворота до національного парку. Це старовинне містечко зі щільно нашарованою історією: від княжих часів, коли тут стояла фортеця на Стоході, до Речі Посполитої з її кляшторами й колегіумами, і далі - до радянського часу з його типовою, але вже історичною забудовою. Сьогодні Любешів поєднує в собі сліди шляхетного минулого й тихе життя сучасного селища, де час ніби сповільнився, дозволяючи краще відчути кожну деталь.

Саме тут, у затінку вікових дерев, біля спокійної води Стоходу, серед барокових фасадів і дерев’яних хат, розгортається непоказна, але справжня краса Полісся. Любешів не намагається вразити - він просто є. І в цьому - його головна принада.

Архітектурна палітра Любешова - це яскрава мозаїка традиційного поліського побуту, що зберігся до наших днів попри стрімкий поступ часу. Вулички селища прикрашають старі дерев’яні хати з різьбленими фронтонами, ошатними віконницями, різнокольоровими ґанками та тинькованими димарями. Багато з них мають характерні для Волині ознаки: високі двосхилі дахи, вузькі вікна з мереживними завісами, прості геометричні форми. Фасади хтось досі фарбує в блакитний чи м'ятний колір, а інші - залишились у первісному, потемнілому від часу вигляді.

Особливу атмосферу створюють ті хати, що зберегли автентичну дерев’яну архітектуру: зрубні стіни з товстих брусів, дах із шиферу чи бляхи, подвір’я з квітниками й садками. Деякі будинки виглядають занедбаними, але навіть у цьому - своя краса і ностальгія за минулим, яке тут ще живе у кожній деталі: в дощаних парканах, у вицвілих вивісках, у зворушливо збережених верандах і віконних наличниках. Любешів - це музей під відкритим небом, де можна побачити справжнє обличчя поліського містечка, яке не розчинилось у сучасності.

Однією з найцікавіших і водночас маловідомих історичних пам’яток Любешова є будівля колишнього монастиря піарів - католицького ордену, що мав великий вплив на освіту та духовне життя Речі Посполитої у XVII–XVIII століттях. Саме тут, у монастирському колегіумі, у середині XVIII століття навчався один із найвідоміших діячів польської історії - Тадеуш Костюшко, герой боротьби за свободу Польщі, США та ідейний символ для багатьох європейських народів.

Від колишнього кляштору піарів до нашого часу збереглася лише одна будівля — двоповерховий корпус келій, зведений у 1684 році. Цей масивний мурований об’єкт і сьогодні вражає своєю архітектурною строгістю, товстими стінами, класичними бароковими пропорціями й потужними контрфорсами на кутах. На фасаді зберігся бароковий портал з трикутним фронтоном і меморіальною дошкою польською мовою, встановленою у 1920-х роках на честь Костюшка: "Tu kształcił swą wzniosłą duszę i umysł Tadeusz Kościuszko 1753–1759" (Тут виховував свою піднесену душу і розум Тадеуш Костюшко).

Будівля монастирських келій функціонувала як школа (колегіум) при монастирі отців піарів, які славилися своєю освітньою діяльністю. Навчання у таких закладах було престижним: тут викладали мови, філософію, риторику, математику, природничі науки. Не дивно, що саме тут здобував свою юність один із найвидатніших представників європейського Просвітництва.

Попри історичну цінність, будівля нині перебуває в занедбаному стані. Сліди часу видно як зовні - облуплена штукатурка, ерозія цегли, так і всередині: потріскані склепіння, залишки плитки, написи на стінах. На жаль, зараз у приміщенні розміщено укриття, і його автентична архітектура не використовується як об’єкт туристичного чи культурного значення.

Проте навіть у такому вигляді кляштор піарів у Любешові зберігає дух своєї епохи. Це унікальна пам’ятка, яка поєднує сакральну, освітню та національну спадщину — важливий вузол історичної пам’яті, що заслуговує на збереження та нове життя. У контексті європейської історії вона пов’язує українське Полісся з постатями світового масштабу.

Однією з найкраще збережених архітектурних пам’яток Любешова є комплекс монастиря капуцинів XVIII століття, який складається з барокового костелу та келій, що прилягають до нього з лівого боку. Цей ансамбль досі справляє враження величної цілісності, попри окремі сліди часу на фасадах, і є вагомим свідченням католицької присутності та культурного життя на Волинському Поліссі у добу пізнього бароко.

Капуцини -  один із найаскетичніших католицьких орденів, відгалуження францисканців, які активно займалися духовною опікою, місіонерською працею та соціальним служінням. Заснування монастиря у Любешові стало частиною ширшої хвилі католицьких ініціатив, спрямованих на поширення віри серед поліського населення та розвиток освіти. У центрі комплексу — костел із стриманим, але виразним бароковим фронтоном, типовим для архітектури капуцинів: відсутність зайвого декору, прості форми, акцент на вертикалі.

Келії, прибудовані з лівого боку до храму, мали як утилітарне, так і духовне значення — тут жили ченці, розташовувалась трапезна, бібліотека та молитовні приміщення. Зовнішні форми будівлі — прості, з мінімальним декором, прямолінійним ритмом вікон і високим дахом, — чудово ілюструють ідею монашої стриманості. Попри те, що деякі частини фасаду зазнали втрат, загальна композиція залишилась майже недоторканою, а об'єкт є унікальним прикладом збереженого монастирського комплексу в сільському середовищі.

У Любешові прихована одна з маловідомих, але надзвичайно цінних пам’яток архітектури епохи бароко - в’їзна брама колишньої резиденції шляхетського роду Чарнецьких. Цей архітектурний об’єкт є чи не єдиним свідком колишньої величі палацового комплексу, що колись домінував у місцевому культурному та суспільному житті.

Сама садиба упродовж XVIII століття змінювала своїх власників - вона належала впливовим родам Вишневецьких, Замойських та Мнішеків. У 1754 році маєток перейшов до Яна Антонія Чарнецького (1700–1774), представника відомого польського шляхетського роду. Саме Чарнецькі завершили розбудову палацового комплексу, що включав в'їзну браму, резиденцію, господарські будівлі та парк. Родина володіла маєтком до Другої світової війни, після чого більшість споруд була зруйнована або розібрана.

На сьогодні від усього ансамблю збереглася лише в’їзна брама - справжній зразок волинського бароко другої половини XVIII століття. Це архітектурна пам’ятка національного значення з охоронним номером 1037/0. Фасад брами прикрашає фронтон із залишками родового герба Чарнецьких, а навколо неї - мальовничий парк, що розкинувся на березі однієї з найкрасивіших річок українського Полісся - Стохід.

Брама виконана у стилістиці бароко: масивна, симетрична, з елементами, характерними для аристократичних садиб того часу. Вона не лише виконувала функцію захисту й візуального маркера маєтку, але й демонструвала статус та культурні амбіції власників. Зважаючи на те, що інші елементи комплексу не збереглися, саме ця брама стала символом зниклої архітектурної величі Любешівщини. У ХХ столітті вона навіть стала основним елементом герба Любешівського району.

Стан споруди нині визнано аварійним. Однак місцева влада декларує наміри провести реставрацію, облаштувати прилеглу територію та створити музей, присвячений історії маєтку та шляхетському роду Чарнецьких. У контексті сучасного зацікавлення локальною історією та спадщиною, ця ініціатива є надзвичайно важливою для регіону.

Садиба Чарнецьких у Любешеві - це не просто архітектурна пам’ятка. Це живе нагадування про аристократичне минуле Волинського Полісся, про злет і падіння шляхетських родів, про багатошарову історію українсько-польського прикордоння. Навіть зберігши лише один архітектурний елемент, це місце здатне розповісти набагато більше, ніж багато сучасних музеїв. А ще - зачарувати мандрівника, який шукає в подорожі не лише красу, а й сенс.

Проїзд у брамі:

Стан приміщень брами:

Господарські споруди садиби:

Парк на березі річки Стохід у Любешеві - це одна з небагатьох частин, що зберегли атмосферу колишньої величі резиденції Чарнецьких. Закладений у XVIII столітті, він був невід’ємною частиною палацово-паркового ансамблю та служив не лише для прогулянок, а й як елемент репрезентації статусу власників.

Розташований уздовж мальовничого, звивистого русла річки, парк поєднує природну красу поліської природи з регулярними ознаками ландшафтної архітектури того часу. До сьогодні тут збереглися старі дерева, фрагменти алей та видові перспективи, які колись відкривалися з вікон палацу. Навіть у занедбаному стані парк залишається унікальним простором, де історія, природа й тиша творять особливу атмосферу — місце, що зберігає дух шляхетної епохи.

Верес вдало доповнює поліські пейзажі:

Річка Стохід - справжня перлина поліського краю, яка спокійно протікає через Любешів, створюючи довкола себе унікальні природні ландшафти. Її русло звивисте, береги зарослі очеретами й дикою зеленню, а численні протоки, островки та озерця формують цілі екосистеми, де панує тиша, спокій і первозданна краса. Саме тут, серед буйної зелені, можна відчути дух справжнього Полісся - недоторканого, чистого й гармонійного.

У самому Любешеві на березі Стоходу облаштовано доглянутий піщаний пляж, де в літню пору можна відпочити, поплавати чи просто помилуватись панорамою природи. Традиційні човни, латаття на воді, ніжно-рожеві квіти, дерев’яні кладки — усе це створює майже ідилічну картину, що ідеально підходить для неспішної прогулянки, фотосесії або спокійного споглядання. Стохід у Любешеві - це не просто річка, це цілий світ у мініатюрі, що поєднує в собі природну велич і людське прагнення до краси.

Підвісний міст через Стохід у Любешові, що веде до напівзабутого села Заріка: