Україна

Вітаю, друзі! Щойно повернувся зі Львова (візит туди і був основною причиною моєї неактивності в останній тиждень). Я завжди боявся, що закохаюся в це місто, і що Чернівці і Кам’янець перестануть бути для мене “the must” після того, як я ближче познайомлюся зі Львовом. Тому і боявся глибше вивчати його, захоплюватися ним. Так і відбулося. На сьогодні Львів для мене – найкраще місто. Відразу ж хочу попросити вибачення у всіх моїх львівських друзів і знайомих за те, що не з ким так і не зустрівся. Поїздка була не краєзнавчою, а робочою. Часу дійсно не було. Якщо він і був, то тільки тоді, коли нормальні люди ще або сплять, або працюють. Але є...

З Новосілки починається наше знайомство з Заліщицьким районом Тернопілля. Розташована вона на березі річки Хромава на шляху з Борщова до Заліщиків. Село надзвичайно цікаве: тут збереглася замкова вежа XVII століття, шляхетських мавзолей у класицистичному стилі, симпатична церква та чудовий пам’ятник-кенотаф Борцям за волю України. Вперше поселення згадується у 1530 році під назвою Новосілка Костюкова. Сільська легенда розповідає, що колись на місці сьогоднішньої Новосілки було поселення, яке дотла спалили татари. Врятувався лише один якійсь Костюк, який разом із родиною оселився тут. З поваги до Костюка поселення стали називати Новосілкою...

Назва цього села на березі Нічлави, відомого з XV століття, змінювалася неодноразово. Спочатку воно було «Каролівкою», за австрійських і польських часів – «Корольовкою», за часів совєцької окупації – «Коралівкою». Сучасну назву «Королівка» село отримало у 1989 році. Кололівка, передусім, відома спелеологам, адже поблизу неї розташована карстова печера Оптимістична, яка занесена до Книги рекордів Гінесса, як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та третя за довжиною серед печер світу. Довжина її ходів складає понад 240,5 км, а площа – близько 2 гектарів. Зустрічаються сталактити і геліктити. Якщо вірити Вікіпедії, то на...

В декількох кілометрах від Борщова по дорозі на Заліщики на високому пагорбі над долиною річки Нічлава біля села Висічка (0,6 тис. мешканців) височіють залишки замку XVII століття. Це місце вражає кожного, хто вперше потрапляє сюди. Ну і що, що від замку залишилися лише півтори вежі? Місце – напрочуд мальовниче, а краєвиди навколо – неймовірно захоплюючі. Коли виникла Висічка, невідомо. На її місце ще за часів Русі було городище. Назва, ймовірно, походить від «січі», тобто битви, яка, можливо, відбувалася тут за давніх часів. Не залишила історія і даних про фундаторів замку. Перша згадка про замок у Висічці датується 1672 роком, коли він...

В це невеличке село, яке територіально належить до Чортківського району, ми попали не по своїй волі. Заблукавши в Бурдяківцях і виїхавши на Дубівку, єдиним способом повернутися на трасу Скала-Чортків було їхати через Чорнокінецьку Волю. Які тут дороги, сподіваюсь, розповідати не варто. Нічого особливо цікавого в селі немає, хоча поселення старе: 1654 рік, якщо вірити Вікіпедії. Є стара дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що походить з XVIII століття. Однокуполька, але дуууууже довга. Напевне, продовгуватий бабинець добудували значно пізніше. Ще є нова церква, також присвячена Різдву Пресвятої Богородиці. Висновок: спеціально їхати...

Бурдяківці (Борщівський р-н) – перше село по дорозі зі Скали до Чорткова з населенням трохи більше 1 тис. мешканців. Назва походіть від маленької річки Бурди, що протікає скрізь село в впадає у Збруч. Перша писемна згадка про поселення відноситься до XV століття, а упродовж ХІХ століття Бурдяківцями, як і сусідньою Скалою, володіли Голуховські. У радянський час поро Бурдяківці згадувати не любили. Не дивно, адже тут знаходився секретний об’єкт: підземна пускова установка міжконтинентальних ракет стратегічного призначення. Установку ліквідували після того, як на початку 90-х перший Президент України подарував сусідній державі нашу ядерну...

За традицією, кожного року у жовтні я відправляюся на Поділля у пошуках золотої осені. Прокинувшись зранку в потязі десь між Вінницею і Хмельницьким, я зрадів: верхівки більшості дерев вже або жовті, або червоні, тобто з часом я вгадав – побачу подільську осінь у всій її красі. Всього за дві години у Кам’янці мене чекав м’який облом: в столиці Поділля і досі скоріше літо ніж осінь. Хоча тротуари вулиць і були майже повність вкриті килимом з жовтого листя, більшість дерев і вся трава встояли зеленими. Та не дивлячись на це, 4 дні, проведені в Кам’янці і околицях, запам’ятаються надовго. Цього разу я не став тягнути за 900 кілометрів свого...

В Турильче варто приїхати заради Петропавлівського костелу. Так, дійсно, в кожному селі навколо збереглися старі римо-католицькі храми, та костел в Турильчому – найгарніший. Щоправда, на фото ви цього не побачите: жодна фотографія не передасть вам відчуття його величі. Треба лише їхати і дивитися! Тим більш, умови дозволяють. Село хоч і не на трасі, але дорога до нього гарна: це та, що веде зі Скали-Подільської через Нивру на Гермаківку. Турильче вперше згадується в письмових джерелах у 1462 році. За півтисячоліття своєї історії село ні чим особливим не виділялося серед інших сіл Борщівщини. Входило до складу маєтків Сатанівського ключа,...

Ви не оминете Глибочок, якщо будете прямувати до Більче-Золотого та Монастирку. Перша письмова згадка про село, що лежіть на березі Драпани, притоку річки Нічлави, відноситься до 1469 року. На території сільради відкриті археологічні пам’ятки палеоліту, поселення трипільської, черняхівської та давньоруської культур та поховання скіфськї доби на полі «Попові долини». В селі є мурована церква Пречистої Діви Марії 1896 року, але нас цікавить інша пам’ятка – костел, який добре проглядається з дороги. Як я і завжди кажу, майже всі костели на Тернопіллі неповторні. Костел Петра в Павла в Глибочку – не виключення: він дуууже довгий і, водночас,...

З дерев’яними храмами Тернопіллю не дуже повезло. Хоча їх тут і вистачає, та майже всі вони спаскуджені уродливими костюмами з блях. Справжніх дерев’яних подільських церков в області залишилося лише декілька: дві в Чорткові та по одній в Скориках, Козині, Сапогові і… здається все. Ось з одним з шедеврів подільського народного дерев’яного зодчества ми сьогодні і познайомимося. Але спочатку трохи про село. Сапогів лежить над річкою Циганкою в декількох кілометрах від автодороги, що веде з Борщова до Кривче, а далі через Мельницю – до Хотина. Село лежить в низині: щоб попасти в нього і побачити красуню-церкву, доведеться невеличким серпантином...

Нивра розташована в 3 кілометрах на північний схід від Гермаківки у бік Скали-Подільської на березі маленької однойменної річки, що поруч з селом впадає в Збруч. Перша згадка про поселення – 1498 рік. Село цікаве: тут є Михайлівська церква (1871), маленький водоспад, Ниврянське джерело питної води, невелика гідроелектростанція поблизу села. Але катаючись Тернопільщиною, я полюю конкретно на костели. Тому сьогодні – про костел в Ниврі, що знаходиться в самому центрі села біля автобусної зупинки. А костел, до речі, дуже симпатичний. Реєстр місцевих пам’яток датує його 1910 роком. Він добре збережений відносно більшості римо-католицьких храмів...

Гермаківка – більше для любителів природи, ніж старовини. Відоме з 1641 року, село знамените, передусім, одним з найвідоміших дендропарків на Тернопіллі. Початок йому поклав ще за австрійських часів власник маєтку в Гермаківці граф Блюхер де Вальштадт. З різних кінців світу він завіз у подільське село більше 330 видів дерев і чагарників. На площі 56 га проростають представники з Сибіру, Африки, Індії. Особливо цінні – ясен білоцвітий, модрина польська, сосна кедрова європейська, сосна Станкевича, дуб австрійський, жостір фарбувальний, верба туполиста, клокичка периста, бузок східнокарпатський, тис ягідний, що занесені до Червоної книги...