Комарно

Попередня стаття
Годовиця
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Захоплення маленькими містечками Галичини - це пристрасть, яка починає з'являтися вже після відвідань декількох з них. В них є те, чого не можна знайти у величних Львові і Чернівцях. Не можна того знайти і у малих містах Наддніпрянщини. Я кажу про затишність, відсутність автомобілів і шуму базарів, якусь певну в'ялість і, подекуди, депресивність життя. За те є багато залишків минулих століть, які нагадують про те, що колись міська цивілізація була саме тут. Коли зранку повідомили мені, що сьогодні ми їдемо в Комарно, я був на сьомому небі від щастя! Адже побачити пишно декорований скульптурами і ліпниною комарненський костел разом з іншими пам'ятками я мріяв не один рік.

Хоча перша писемна згадка про Комарно відноситься 1471 року, поселення на території сучасного міста існували з кінця ІІІ тисячоліття до нашої ери. Про це свідчать проведені у 1936 році розкопки, під час яких були знайдені археологічні знахідки кам'яної доби. Містечко із замком існувало на Лисій горі в княжі часи. Тоді воно входило до складу Звенигородського удільного князівства і припинило своє існування у період татаро-монгольської навали 1240 року. Походить назва міста, скоріш за все, від комарів, яких тут було багато зважаючи на те, що місцевість навколо була заболоченою.

Незабаром місто відродилося і разом з навколишніми землями у 1349 році потрапило до володінь польських феодалів і увійшло до складу Руського воєводства. Відомо, що одним з перших власників Комарна був якійсь боярин Митко Друцький. У 1473 році польський король Казимир IV Ягеллончик надав місту Магдебурзьке право, про що свідчить королівська грамота з наступним змістом: "Ми, Станіслав із Ходеча, Намісник Руської землі, генеральний возний Подільський, Староста Галицький і Теребовлянський свідчимо змістом цієї грамоти... Бажаючи зробити кращі умови для нашого дідича села Комарно, зі згоди та бажання Ясновельможного Короля та Пана Казимира. Це наше село Комарно з руського права переводимо на магдебурське право і робимо містом... Щоб люди обох статей до цього швидше призвичаїлися і жили багатше. Крім того, надаємо та закріпляємо вказаному містові Комарно 50 ланів. На свідчення вірності цієї грамоти підвішуємо нашу печатку. Дано у Львові найближчої неділі до свята Вознесіння Прісно діви Марії".

Місто почало швидко розвиватися. Тоді польські магнати побудували замок і перший дерев'яний костел. Саме місто було оточено валами і ровами, мало дві брами і дві оборонні башти. Раз на рік проводилися ярмарки. Незважаючи на маленьку чисельність населення (наприкінці XVI століття воно складало всього 435 осіб, Комарно було справжнім містом, де чверть мешканців була ремісниками. Крім того, повз містечко проходили важливі торговельні шляхи зі Львова.

Та життя міста не завжди було спокійним. У 1524 році мешканці Комарно успішно відбили наступ татар після того, як вони не змогли взяти Львів. Менше пощастило місту під час навали 1621 році, коли чужинці спалити передмістя Комарна. Місто не здалося козакам під час Визвольної війни 1648 - 1654 років і так само не піддалося туркам у 1672 році, коли на той час більша половина сучасної Західної України попала під владу Порти. Тоді ж, у XVII столітті відбувається поступовий розвиток міста: будуються млини і броварні, розвивається рибний промисел.

Щодо власників Комарна, то у другій половині XIV століття воно належано руському воєводі Станіславу Ходецькому. Відомо про Станіслава та Оттон з Ходча, які володіли комарненським ключем у XVI столітті. Наступними власниками були Ян Милецький (з 1578 року), Ян Остророг (з 1590 року). Далі були магнати Вишневецькі і Огинські. А останніми були Лянцкоронські, які володіли Комарном з 1816 року до початку Другої світової війни.

На черзі - визначні пам'ятки Комарно. Почнемо з найцікавішої з них - костелу Різдва Пресвятої Діви Марії. Дерев'яний костел збудували разом із заснуванням у місті римо-католицької парафії, яке співпало з наданням Комарну Магдебурзького права. Спорудження мурованого храму розпочалося у 1656 році стараннями тодішнього власника міста Миколи Остророга і пароха Флоріана Левіна. Будівництво здійснювалося, ймовірно, за участю львівського архітектора Войцеха Капіноса. Є данні і про іншого архітектора - Я.Покоровича. За два роки в центрі Комарно постала один з найяскравіших на Галичині пам'яток архітектури перехідного періоду від ренесансу до бароко. Освятив храм у жовтні 1658 року архієпископ Ян Тарновський.

Якщо бічні фасади храму відзначаються тонко виконаними класичними деталями, то центральний (західний) фасад костелу являє собою складну, але гармонійну композицію зі скульптур, ліпнини і пілястр коринфського ордеру. Ніши-едікули зі скульптурами святих в декілька ярусів симетрично розташовані відносно центральної вісі фасаду. Фронтон, на якому також розміщені святі, прикрашений волютами - традиційними елементами для бароко. Крім цього, фасад має величезну кількість маленьких рельєфних деталей, розглядати які можна годинами.

Краса - красою, але ж не варто було забувати про небезпечні часи XVII - XVIII століть. Костел окрім того, що є витвором мистецтва, одночасно був і оборонною спорудою. Яскраве підтвердження тому - ключоподібні бійниці під карнизом, які були елементом влаштованих на горищі пристроїв для ведення вогню.

У середині XVIII століття перед костелом спорудили дзвіницю у формі триумфальної арки, яка й сьогодні дуже заважає робити повноцінні фото головного фасаду святині. Тоді ж храм разом з цвинтарем і парафіяльним будинком огородили муром. Храм горів у 1774 році, після чого парохом Матвієм Вуйциковським проводилося його відновлення, яке завершили у 1787 році. Остання реставрація костелу була у 30-х роках ХХ століття на кошти графині Лянцкоронської та парафіян.

Комуністи закрили храм у 1946 році, влаштувавши в ньому склад меблів та господарського інвентарю. Частину костельного майна, у тому числі і образ Богородиці XVII століття парафіяни встигли вивезти до Польщі. Повернули римо-католикам костел у 1992 році, але невдовзі передали його греко-католицькій громаді. Але храмом наразі ніхто не послуговується і він стоїть зачинений. Розглянути його нутрощі можна лише скрізь замочний отвір в двері.

Перша дерев'яна церква у Комарному з'явилася у період виникнення місцевого православного братства наприкінці XVI століття. Подібні братства були способом захисту місцевого українського населення від наступу фанатичного католицизму. При церкві, що носила титул Св. Трійці, було відкрито школу і лікарню. У 1704 році парафія Комарно отримала ерекційні права від княгині Анни Дольської.

Михайлівська церква у Комарному, яка є одним з найкращих зразків галицької народної дерев’яної архітектури, з'явилася на місці своєї попередниці - Троїцької церкви, у 1754 році. Про це свідчить дата на хрестовій бантині центральної бані. Існує думка, що 1754 рік - це рік реставрації храму, а сама церква має більш старший вік: на срібному окутті Євангелія, подарованого храму міщанською парою, була дата "1609". Таку версію висунув вчений Осип Пеленський.

У 1891 році відбулася реставрація храму, під час якої реставровано верхи церкви, дзвіницю та подовжено бабинець. Наступна реставрація відбулася у 20-х роках ХХ століття. Тоді було розібрано північну різницю, замінено конструкції та покриття бань. Тоді ж, у 1924 році церкву законсервували і надалі не використовували для богослужінь. Під час реставрації 1965 - 1967 років під керівництвом архітектора Івана Могитича храму повернули первісний вигляд. Щоб врятувати пам'ятку від рук радянської влади, тодішнє керівництво містечка оголосила її народним музеєм. Саме завдяки цьому храм вдалося зберегти у більш менш пристойному вигляді.

Проте пам'ятка поступово руйнувалася і на середину першого десятиліття ХХІ століття вже перебувала у жалюгідному стані. Не чекаючи фінансової допомоги від держави і дозволу на реставрацію, громада Комарно сама приступила до реставраційних робіт. Свої зусилля для цього об'єднали обидві релігійні громади міста: греко-католицька і православна. В стислі терміни на кошти мешканців міста за допомогою майстрів з Карпат храм вкрили новим якісним гонтом і сьогодні Михайлівська церква в Комарному - не лише красуня серед красунь церков, але й наочний приклад консолідації релігійних громад і мешканців міста у порятунку пам'ятки архітектури національного значення.

У 1910 році поруч зі старою дерев'яною Михайлівською церквою за проектом львівського архітектора Василя Нагорного спорудили новий мурований храм, також освячений на честь Св. Архангела Михаїла. В інтер'єрі храму під хорами є памяткова табличка з мармуру з надписом: «Заслуженому громадянинови // свому провідникови і б. душпастиреви // о. Володимирови Петрикови // в доказ глубокої пошани // і незабутної пам’яти // парохіяни Комарна // 1901 - 1910. // Його заходами збудована церков // Уроджений 1876 умер 1931 // Вічна йому пам’ять».

Ще один храм - церква Св. Апостолів Петра і Павла, розташований в західному куті колишньої ринкової площі. Церкву збудовано у 1848 році на місці старої дерев'яної, про існування якої свідчить візитація 1764 - 1765 років. Петропавлівська церква сильно постраждала під час бойових дій у 1915 році. Протягом 1927 - 1929 років її відновлено за проектом того ж самого Василя Нагорного.

Західніше від церкви на колишній будівлі уряду праці зберігся цікавий старий надпис на трьох мовах:

Чи не найцікавіша пам'ятка Комарно знаходиться на східній околиці містечка на роздоріжжі на село Кліцько. Це - придорожній пам'ятник, споруджений у 1663 році на честь перемоги над турками і татарами. Висота монументу з білого каміння складає близько 3 метрів. Він стоїть на чотирьохгранному постаменті висотою у 1,25 метрів. На постаменті надписи латиною "Моя смерть - твоє життя" та дати "1641", "1663".

Перемістимося в протилежний, західний кінець Комарно. Майже за містом, посеред колишнього парку, доживає свої останні дні колишній палац графині Кароліни Лянцкоронської - останньої власниці містечка. Палац у класицистичному стилі, зведений наприкінці ХІХ століття, ніколи не відрізнявся вишуканістю фасадів, проте славився розкішними меблями. У міжвоєнний період в будинку розміщувалася польська школа.

Закінчимо прогулянку Комарном традиційно там, де закінчують своє земне життя переважна кількість людей - на кладовищі. Тим більш, що комарненський цвинтар дійсно вартий уваги. На вході на старе кладовище зустрічає діюча римо-католицька капличка з похованням ксьондза Владислава Фриделя.

На цвинтарі - безліч цікавих надгробків та поховань.

Попередня стаття
Годовиця
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Коментарі

Комарно дуже-предуже цікаве, одне з най-най:) Колись я не давала спокою одногрупнику, який звідти, вимогаючи розповісти різні історії про Комарно, йому часто доводилось фаниазувати, ггг:))
то є дійсно так :)
костел направду вартий уваги.
на фото - то одне, а в реалі - то все набагато більше вражає
Класний костел
де синагога? ;)
В цій розповіді - лише історія і костел. Усьо інше - у наступних :)
Справді, костел вражає. А ще ота фотографія з калюжами і зеленими стінами у них така мила:))
Так, тоді весь день дощило і все Комарно - то була суцільна калюжа :)
Я тоді згадував чи був я всередині костелу. Виявляється таки був http://rbrechko.livejournal.com/27706.html :)
Скромно там....
а що ти хотів там побачити після господарювання совєтів?
Ну, хоча б як в бучацькому костлі :)
в бучацькому скульптури Пінзеля, а це вже багато чого вартує :)