Комарів: Скелі Вітру та найширший Дністер

Комарів — це село з характером. Розташоване на крутому правому березі Дністра, воно дивовижно поєднує у собі історію, духовність і краєвиди, від яких буквально захоплює подих. Уперше згадується ще у 1665 році, нині тут мешкає приблизно 1 700 жителів. Добратись легко: всього 9 км від траси Хотин – Новодністровськ, повертати слід біля Бузовиці. Але повірте: відчуття, яке залишає після себе Комарів, значно глибше, ніж просто «зручна локація».

Що робить його особливим? По-перше, це одна з найдавніших дерев’яних церков Північної Бессарабії. По-друге — скельні краєвиди, що розгортаються над найдраматичнішим відрізком Дністра: видно Бакоту зі скельним монастирем, Білу скелю, Колодіївку, Бакотську затоку, гору Веприк. А ще — це село, в якому досі живі перекази про панський маєток, забуті прізвища панів, старий завод і загадкову могилу просто в центрі.

Головною архітектурною перлиною Комарова є дерев’яна Успенська церква, збудована ще у 1765 році. Це — одна з найстаріших дерев’яних церков усієї Північної Бессарабії, і водночас — унікальний зразок архітектури перехідного типу. Її тризрубна композиція витягнута вздовж осі, а над навою піднімається восьмерик купола, який створює легке відчуття вертикалі. Згодом до бабинця було добудовано двоярусну муровану дзвіницю, яка сильно виділяється в ансамблі й додає йому деякої монументальності. Це типовий приклад народного бароко, що пережив століття, війни, радянську безбожність і залишився живим.

За своїм зовнішнім виглядом храм справляє враження водночас камерного й величного. Пастельна деревина, трохи вицвіла, але добре збережена, мовчазно розповідає про покоління, які тут молились і хрестились. Усередині — спокій і запах часу. Коли заходиш туди, виникає відчуття, ніби тут зупинився годинник. І в цьому — головна цінність: не музейність, а живий духовний простір.

Поряд із церквою — загадкова могила з кам’яним надгробком, де, за розповідями старожилів, поховано панів — колишніх власників села. Їхнє прізвище забуте, його не змогла пригадати навіть 83-річна бабуся, яку я зустрів під час мандрівки. Але ця могила — не просто залишок історії.

Вона — пам’ять про імена, які розчинились у сільському просторі, залишивши по собі хіба кілька валів (можливо, укріплень?) та господарські будівлі старого маєтку, що ще стоять на окраїні.

За легендами, тут діяв невеликий завод, про який сьогодні мало хто згадує, та який додає місцю присмак індустріального минулого — такого собі сільського модерну.

А тепер — найголовніше. Краєвиди Комарова — це окрема глава всієї подільської мандрівної географії. Саме тут, на південному сході села, на високому скелястому березі, відкривається вид, який важко описати словами. Це місце, яке називають Скелі Вітру — одна з найкрасивіших точок, де мені доводилось бувати. Перед тобою — найширший розлив Дністра, що сягає кількох сотень метрів, потім — закрут річки, і далі — Бакотська затока, гора Веприк (Кабан), Біла скеля, Теремки на протилежному боці. Це — справжнє панорамне кіно.

Коли стоїш на краю Скель Вітру, у повітрі вирує щось особливе. Там завжди дме — потужний, густий вітер, який, здається, видуває з тебе всі думки. Можна дивитись униз годинами: як спокійно тече Дністер, як змінюється небо, як віддзеркалюються скелі на протилежному березі.

У моєму фотоальбомі є кадр: старенький автомобіль завис над прірвою, а позаду — світло, що ріже скелі. У цьому кадрі — уся сутність Комарова: межа між звичним і вражаючим.

Поруч є ще кілька точок: від вузької стежки до низу, до скель, що обриваються прямо в ріку. Туристи тут бувають рідко, а дарма. Це — ідеальне місце для дрон-зйомки, і просто для паузи. Поруч можна зняти тишу. Таку справжню, глуху тишу, в якій дихає каньйон. Якщо вдивитись у горизонт — видно обриси скель Бакоти.

Якщо вдихнути повітря — відчуєш і траву, і воду, і трохи диму з далеких димарів. І знову повертається думка: ось воно, Поділля — просте, дикувате, глибоке.

Найзручніший шлях до Комарова — через трасу Хотин – Новодністровськ. У селі Бузовиця треба звернути праворуч (якщо рухаєтесь з боку Хотина) або ліворуч (з боку Новодністровська). Від повороту — близько 9 кілометрів, частина дороги асфальтована, а ближче до Скель Вітру — вже типовий для Бессарабії ґрунтовий серпантин. Автомобілем із середнім кліренсом дістатись не складно, але після дощів ділянка до оглядових точок може бути слизькою.

Рекомендую приїжджати навесні або восени. Весна — це соковита зелень, квіти, обриви у вранішній імлі. Осінь — розсип червоно-золотого листя, дим з садиб і тепле світло, яке особливо гарно лягає на скелі та воду. Влітку тут спекотно, зате безлюдно. Зимою — тихо і монументально, але лише для досвідчених.

З собою варто взяти: воду, щось перекусити (магазинів поблизу немає), захист від вітру (на оглядових майданчиках завжди дме), а також фотоапарат чи дрон. Комарів — не місце для поспіху. Тут добре гуляти неквапом, присісти на краю скелі, почитати, вдихнути. І, можливо, записати кілька власних думок у мандрівний блокнот.