Глиниця

Попередня стаття
Дубівці
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

ГЛИНИЦЯ (1,5 тис. мешканців) сміливо може претендувати на звання найромантичнішого й наймузичнішого селом Буковини. Стільки легенд, як Глиниця, не має жодне село краю. Перша розповідає, що на вершині гори, яка височить над селом, турки під час окупації побудували замок, де постійно влаштовували бенкети та звозили награбоване у місцевих мешканців добро. В той час у Глиниці жила вродлива дівчина-відьма на ім’я Флоріка, яка добре зналася у травах і, навіть, вміла спілкуватися з деревами та квітами. Дівчина вирішила звільнити рідне село від турок, для чого приготувала приємний на смак напій, що мав снотворну дію і повинен був обеззброїти турків. Однак, коли Флоріка принесла своє зілля ворогам на вершину гори, турецький вожак запідозрив щось неладне та наказав схопити дівчину. Але це не завадило здійснити вродливій дівчині задум про знищення яничар: Флоріка протягнула руки до неба та попросила Бога, щоб фортеця разом з турками та пограбованим майном провалилася під землю. Так і сталося. Вранці мешканці Глиниці побачили, що замість фортеці на вершині гори височать величезні граби, на яких, начебто, перетворилися турки, а з під гори б’є джерело з чистою цілющою водою. 01 Панорама Глиниці

Легендою зацікавилися місцеві археологи, які намагалися провести на вершині гори археологічні розкопки. Та на заваді їм стала сильна буря, яка продовжувалася на протязі кількох днів. Як знати, напевне, все ж таки, в цій легенді є й щось містичне, й щось реальне…Друга легенда розповідає, що на вершині гори був сторожовий пост, з якого при гарній погоді можна було побачити башти Кам’янецької та Хотинської фортець. У разі наближення ворогів на вершині запалювали вогнище. А третя легенда межує з реальністю. Є фактом, що на початку XIX століття місцевий феодал Флондор переселив з Карпат до Глиниці декілька родин обдарованих циганських музикантів. Вони оселилися у присілку Фундоя, який отримав назву від імені їхнього ватажка. Циганські парубки охоче одружувалися з місцевими білявенькими україночками, а плодами їх шлюбів були віртуозні музиканти, які здобули слави не лише на Буковині. Палац Флондорів у Глиниці (до наших днів не зберігся): Отже, за цією легендою в селі жила вродлива й неприступна дівчина. Глиницькі парубки навіть і мріяти не могли про таку красуню. Але одного для вона народила від цигана сина, якого назвала Алеко. Молода мати намагалася робити все для того, щоб дитина була щасливою: в день і вночі чатувала біля колиски, зверталася до потойбічних сил, і навіть поїхала в Карпати до мудрого чаклуна Таратута. Прохаючи ворожбита, щоб той зроби так, щоб хлопець мав честь серед людей, красуня намагалася обдарувати його цінними коштовними подарунками. Але чаклун нічого не взяв, кажучи, що і так зробить для дитини все, що просить мати. Лише скинув з голови красуні писану хустку і довго чаклував над нею. Пройшли роки, і хлопець став відомим музикантом-скрипалем на ім’я Алеко Цурцуман. Щоб послухати його гру, талановитого музиканта запрошували найзаможніші люди Чернівців, найдорожчі чернівецькі ресторани. А відомий австрійський композитор Ференц Ліст, почувши гру Цурцумана, закохався в його талант. Коли Алеко помер, на його похоронах грали оркестри, що йшли у десять рядів, а за його труною йшла така кількість людей, що похоронна процесія розтягнулася на декілька кілометрів. Алеко Цурцуман був першим з плеяди видатних глиницьких циганських музикантів. Грою його наступника Додка Керстенюка зачаровувався румунський король Карл. Іншій циганський музикант з Глиниці, Алика Паращук, разом з цілою капелою лаутарів грав на урочистостях на честь святкування ювілею творчої діяльності Миколи Лисенка, влаштованих в українському народному домі в Чернівцях. Назавжди ж Глиницькі циганські музиканти увійшли в історію української культури, коли зналися у зйомках фільму «Білий птах з чорною ознакою» - класики українського кінематографа, знятого за романам відомого українського культурного та політичного діяча Юрія Іллєнка, головну роль в якому зіграв талановитий кіноактор Іван Миколайчук. З Миколайчуком ми познайомимося поближче, завітавши пізніше до його рідного села Чортория, яке буде лежати на нашому шляху. До речі, світла пам'ять Юрію Герасимовичу Іллєнко, який вчора покинув цей світ… Але не лише легендами славиться Глиниця. Тут, як і в кожному буковинському селі є церква. Не дерев’яна, як в більшості сіл Кіцманщини, а мурована. У центрі села дорога звертає праворуч на Вашківці, нам же треба їхати прямо. Переїхавши струмок, побачимо праворуч невисоку башту дзвіниці, яка виділяється над місцевістю. Успенська церква побудована у 1798 році. Належить до розповсюдженого на території Буковині і Молдавії типу безкупольних церков, тридольна, має форму трилисника. Вишуканість фасадам церкви надають лопатки, пілястри та ніши. Над бабинцем розташована триярусна дзвіниця, третій ярус якої – дерев’яний. Однак, зараз цього не видно, бо під час останньої реставрації він був зіпсований бляхою.

Попередня стаття
Дубівці
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Коментарі

чудові легенди. та місцевість тоді була під румунами?
з 15 ст. - під Молдавією (вассалом Турецької Порти)
з 1774 р - під Австрією
з 1918 по 1940 рр - під румунами
з 1944 р - під москалями