Дерев'яна церква в ім'я святого Архангела Михаїла

Попередня стаття
Червоний Маяк. Григоріє-Бизюків оборонний монастир
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Дніпропетровщина, Дніпропетровський район, с.Старі Кодаки, 1748 р. Перекладена у 1918 р.
Інформацію люб'язно надана sestra_yuliya

 

З книги О. Репан, В. Старостін, О.Харлан «Палімпсест. Коріння міста: поселення ХVI - ХVIII століть в історії Дніпропетровська», Київ, Українські пропілеї, 2008

У 1748 році з дозволу та благословення митрополита Київського, Галицького і Малої Росії Тимофія Щербацького в місті Старий Кодак, замість походної церкви, на кошти запорозького козацтва побудовано сталу дерев'яну церкву в ім'я святого Архангела Михаїла і до неї призначено постійний церковний причет. Приблизно в цей же час на захід від фортеці виник цвинтар, залишки якого ще збереглися.

На карті кінця ХУІІІ ст. добре видно, що церкву збудували всередині укріплення. Тому вона вціліла від нападу татар у 1769 року. Перша постійна дерев'яна церква була хрещатою в плані, п'ятизрубною, зі скороченими бічними гілками (північна і південна) і видовженою західною. Навколо храму стояла огорожа у вигляді неправильного п'ятикутника. Зі сходу від церкви, в середині фортеці, у 1776 році були кілька видовжених у плані споруд, ймовірно рештки казарм російського гарнізону.

3 зовнішньої сторони земляних укріплень розляглося містечко. Воно складалось із двох слобід. Одна «західна» з північно-західної сторони фортеці (вище за течією Дніпра), друга «східна» з південно-східноо боку (нижче за течією). Так звана західна слобода, значно більша за східну (майже в 2 рази), ймовірно, утворилася раніше. Вони різнились не тільки за розміром, а й за планувальною схемою. З розташування споруд добре видно, що західна слобода формувалася в кілька етапів. Одну групу будинків було збудовано за орієнтацією схід-захід, а іншу —за орієнтацією на дорогу. Важко встановити, яка орієнтація первинна, оскільки поселення багато разів нищили. Через слободи й фортецю проходила одна ґрунтова дорога, яка на північному заході розходилася в двох напрямках.

Місце для слобід було обрано дуже вдало. Їх поставлено у відкритому полі на невеличких підчищеннях величного пагорба так, що з протилежної сторони ріки Старий Кодак чітко змальовувався на фоні неба. Витончений силует церкви, який підтримував величезний масив земляної фортеці, організовував увесь простір жилого середовища. Бидві слободи було утворено в межах старовинного посаду, про який йшлося вище. До кінця ХУІІІ ст. вже не було першої Козацької фортеці — Редуту Маріона, з його невеличким посадом. На її місці розлягся величезний яр. Друга Козацька фортеця потроху руйнувалася: вали опливали, змінюючи обриси укріплень.

З ліквідацією в 1775 році Запорізької Січі Кодак було визначено державною слободою, а його населення поповнилося колишніми запорозькими козаками, яких зганяли з насиджених місць у слободи й містечка, де порядкувала вже нова адміністрація.

Як пише Феодосій, близько 1780 року Старокодацька деревяна церква застаріла і опинилася в жалюгідному стані: «Стены ея всецело обветшали, подвалины сгнили и розрушились, во время дождей теч сильно лилась по стенам и по уграм как во всей церкви, так и в олтаре, от спрости и течив о многих местах появился мох и выросли губки, в церкви свободно летали птицы и в олтаре свили гнезда (добре видно, що за спорудою просто не наглядали належним чином, лише за 32 роки її довели до жахливго стану); по местоположению своему церков очутилась вне села (мається на увазі новий адміністративний центр), в далеком непристойном месте, вокруг нея от истекающей из гор воды в осеннее и весняное время образовались глубочайшие рвы; от этого дорога в церков сделалась весьма неудобною; как в церкви удаленненной от жилых домов, было опасно оставлять церковныя вещи и имущество, то оныя забирались церковным старостою в его дом и хранились там между хозяйственными вещами; богослужение в той церкви само собою прекратилось».

Мешканці поселення вирішили «в замен устаревшей и обветшававшей», влаштувати дерев'яну церкву в новоутвореному центрі. .Для будівництва храму було приготовано різаного дерева триста колод, двадцять дубів на підвалини. Прохання в Слов'янське духовне правління про надання дозволу на будівництво церкви в Старому Кодаку посеред села було подано 20 лютого 1781 року.

Справа з дозволом на будівництво нової церкви затяглася. Вважаючи старий Кодак безперспективним, Слов'янське духовне правління пропонувало перенести церкву до сусіднього поселення — Лоцманської Кам'янки. Справу вирішили мешканці Кодака. Після спорудження нової церкви стару зобов'язались відремонтувати і передати до Лоцманської Кам'янки. Молитовний будинок зі Старокодацької церкви почав функціонуати в 1784 році.

Новоросійська губернська Канцелярія відмежувала 120 десятин зручної землі для священнослужителів Старокодацької Архангело-Михайлівської церкви й вислала для церкви затверджений план. 12 травня 1782 року було освячено і закладено місце для нової церкви.

До початку березня 1185 року спорудили новий дерев'яний храм в ім'я святого Архангела Михаїла, вже 1 квітня того ж року церкву було освячено й почато богослужіння.

Поступово забудова села зростала — довкола нового центру з церквою і старовинним цвинтарем, житлові квартали тяглися вздовж сучасної вулиці Леніна, оскільки з іншого боку заважала балка Сажівка. У другій половині ХІХ ст. значно зростає чисельність мешканців села, через брак вільного місця садиби зводили навіть у залишках фортеці. Ось як про це пише наприкінці ХІХ ст. Д.яворницький: « ... Теперь в бывшей крепости стоит десять крестьянских хат и кроме того большая усадьба купца Зверева…».

У 1818 році церкву перебудовують. Вважається, що й було «пересипано і складено без змін» від попередньої. Того ж року на захід від храму було зведено дерев'яну дзвіницю.

Завдяки вивченим архівним матеріалам ми маємо уявлення про зовнішній вигляд старої дерев'яної церкви (перекладеної у 1818 р.) і дзвіниці (1818 р.) коло церкви. Дерев'яна церква в ім'я Архістратига Михаїла в селі Старий Кодак належала до типу хрещатих триверхих храмів, з прямокутними раменами і центром, значно вищим за рамена. Просторово-композиційне рішення пам'ятки ґрунтується на підкреслено домінуючій ролі вертикалей. Центральна ділянка мала окремий зруб. На західному, південному й північному раменах були двоколонні ґанки, перекриті двосхилим дахом. Пізніше до східного рамена з півночі й півдня було прибудовано невеличкі прямокутні в плані притвори.

Верх центру був тризаломним, а верхи західного й східного рамен — двозаломними. Всі вони увінчувались низькими шатрами з восьмигранними глухими баньками і грушоподібними маківками. Південне й північне рамена перекривались двосхилим дахом, якому на фасаді відповідали трикутні фронтони, увінчані невеличкими глухими баньками з грушоподібними маківками. Різна висота зрубів надавала значного динамізму центричній пірамідальній композиції храму.

Високі зруби було завершено профільованими карнизами. Стіни ззовні ошальовано дошками горизонтально з нащільниками. Дверні прорізи — прямокутні. Лиштви прямокутних вікон, дверей та карнизи прикрашено простим різьбленням.

Із західного боку, по окремо від церкви, по головный осі схід-захід, розташувалась окремо від церкви невеличка двоярусна дзвіниця, подібна до церкви за характером архітектурних форм, але досить приземкувата у порівнянні з композицією храму.

Прямокутний нижній ярус було перекрито пластичною покрівлею і увінчано восьмигранною банею з відкритими арочними прорізами вікон. Зруби було завершено профільованими карнизами. Стіни ззовні ошальовано дошками горизонтально з нащільниками, це надавало статичності й посилювало приземкуватість. Дверні прорізи — арочні, прикрашені трикутним різьбленим одвірком у вигляді напівколон з капітелями. Лиштву вікон та карнизи прикрашено простою різьбою.

До того ж, обидві споруди було увінчано чудовими памятками ставрографії — металевими кутими хрестами (на церкві — 5, на дзвіниці 1), які різнилися між собою і являли справжні витвори народного мистецтва. Церковну садибу було огороджено невибагливою дерев’яною огорожею.

Силует культового ансамбля був важливою містобудівною домінантою у ландшафті й забудові Старого Кодака,це ж підтверджують фотоматеріали кінця ХІХ - початку ХХ ст. Старокодацька церква була не менш відома, ніж дерев'яний Троїцький собор у Новомосковську. У 1880 році її відвідав і намалював відомий російський живописець Ілля Рєпін. У цей час він мандрував колишніми землями Запорожжя, збираючи матеріали для картини «Запорожці». Ним було зроблено малюнок олівцем «Церква в Старому Кодаку», на якому зображено дзвіницю з церквою.

У 1880-ті роки церкву Старого Кодака відвідував Д. Яворницький, але його більше цікавили запорозькі старожитності, які тут зберігалися: «В настоящее время о прошлом Старого Кодака говорят только остатки земляной крепости да те немногие вещи, которыe сохраняются в церкви села...».

У 1911 році на церкву звернула увагу навіть Імператорська археологічна комісія! Селяни с. Кайдак, священик о. І. Cyгаpeнко і селянин А. Білоконь 28 квітня і 23 листопада 1911 року надіслали листи на ім'я голови Імператорської археологічної комісії з клопотанням про виділення грошей на ремонт храму. На реставаційному засіданні Комісії було розглянуто клопотання: «Считая себя прямыми потомками запорожцев, ревнуя о вере наших предков, сражавшихся за Святой Господний Крест, мы бы хотели охранить для потомства этот драгоценный памятник старины наших предков, но на это не имеется достаточных средств, почему позволяем себе обратиться с усерднейшей просьбой к Вашему Сиятельству, не найдете ли вывозможным выдать нам субсидию на реставрацию нашей церкви, или же доложить об этом Его Имперааторскому Величеству Государю Императору, милостивому и щедрому покровителю отечественной старины». Наданий на ремонт кошторис складав 16845 рублів. Передбачалося розібрати усі верхи й главки і «срубить» їх наново, перекрити наново підлогу, розібрати хормі влаштувати нові «такие же», зробити нову драбину на другий ярус дзвіниці, викласти два нових вінця з дубових колод зверху, виконати залізну покрівлю, старі ганки замінити новими, наново ошалювати стіни, відремонтувати фундамент, визолотити хрести.

Було заведено справу (Дело Императорской археологической комиссии 1911 г., N91) з невеличкою історичною довідкою: «Церковь основана при Кодацкой крепости, отбитой запорожцями у поляков в 1637 г. В ней сохраняются: серебряная дарохранительница 1761г., вложенная Сем. Бардадиным, пара железных венцов, серебряный подсвечник с фигурою ангела, железное копье».

На реставраційному засіданні того ж року справу було розглянуто. В засіданні брали участь видатні фахівці Російської імперії з археології, історії та архітектури. Тому доцільним буде навести текст протоколу:

«Е. А. Сабанеев нашел церковь весьма ценною и вьссказал, что к ней надо отнестись, с особым вниманием. Настоящая обшивка, повидимому, поздняя. А. В. Щусев заметил, что церковь прелестна и заслуживает поддержки. В. В. Суслов обратил внимание на то, что резьба церкви поздняя, что доски, быть может, тесаныее; необходимо сохранить все старое, добавить недостаюшее. Е. А. Сабанеев указал на то, что при разборке частей церкви для ремонта ее необходимо отмечать все размеры и снимать шаблоны, потому что малейшие изменения размеров, как показывает опыт, приводят к искажению существенньrх частей. П. П. Покрышкин, в дополнение к этому замечанию, сообщил свое предположение, что линии церкви кверху несколько суживаются».

На засіданні вирішили: зажадати акт огляду, просити зазначити роботи більш-менш негайні і вказати на необхідність точніших обмірів, особливо у верхніх частинах, а також зняття шаблонів8.

Поки що невідомо, чи справді відбулася реставрація (деякі джерела вказують на її проведення), але, як бачимо, Імператорська Археологічна Комісія підтримала таку ідею.

На жаль, радянська доба стала принципово відмінним етапом в історії краю та його головних споруд. Ще у 1920-х роках П. Козар писав: «В самому ж таки селі Кодакові посеред села стоїть церква, збудована в українському стилі». Але у 1937 році споруду, яка визначала архітектурний образ поселення, — церкву Архістратига Михаїла, було розібрано. У 1944 році на території фортеці заклали гранітний кар'єр. Впродовж подальших 50 років постраждала більша частина укріплень. На сьогодні вціліла південно-західна ділянка з двома бастіонами, яка займає 9,7 га. Це 46 % від колишньої загальної площі забудови земляних укріплень. На превеликий жаль, знищено місця, де колись стояли перша дерев’яна церква Архангела Михаїла і єдина в’їзна брама до фортеці, але й вціліла частина становить інтерес для археологічного вивчення (особливо територія південного редуту, на якому встановлено обеліск).

 
 

Попередня стаття
Червоний Маяк. Григоріє-Бизюків оборонний монастир
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії