Червоний Маяк. Григоріє-Бизюків оборонний монастир

Попередня стаття
Олешківські піски
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Село Червоний Маяк Бериславського району Херсонщини виявилося справжнім відкриттям для мене. Сюди ми завітали випадково по дорозі з Голої Пристані до Дніпра, що відпочити від поїздки. Проте побачити тут багато чого цікавого – Григоріє-Бизюків оборонний монастир, залишки палацового комплексу монастиря, печери-катакомби з підземною церквою та фантастичні краєвиди Каховського моря та його узбережжя. Григоріє-Бизюків монастир заснований в 1781 році як Софронієва пустель, в 1803 р. перетворений у монастир. Входив у п'ятірку найбільш багатих монастирів Російської імперії. Закритий в 1919 р. У роки радянської влади зруйнована запорізька церква св. Григорія (1782 р.), Вознесенський собор (1894 р.), дзвіниця (поч. ХХст.). В 1992 р. монастир відновлений. 

До нашого часу збереглися: 

Спаська (Покровська церква). Зараз потрохи відроджується:

Братський корпус і келії (початок ХХ століття):

Залишки мурів із баштами, 1817 р. Побудовані на кошти, зібрані на Кубані у чорноморських козаків: 

Оборонна вежа, 1817 рік:

Руїни Вознесенського собору, 1894 р. Збереглися цокольна частина й вівтарна арка:

Архієрейські палати, 1895 - 1902 р. Зведені в псевдоруському стилі. Спочатку мали дерев'яний мезонін. Покрівля втрачена.

Зимовий собор, 1895 - 1902 р. Зведений у псевдоруському стилі. Мав два престоли: Покрови Пресвятої Богородиці й Трьох Святителів. Первісне завершення втрачене: 

Стеля у соборі:

Фонтан-свічка, початок ХХ століття:

Нова будівля:

Вид на Каховське море: 

Дорога до катакомб: 

Катакомби (Печерні келії, XVIIIст. Видовбані в товщі берегової скелі):

Підземна церква: 

Попередня стаття
Олешківські піски
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Коментарі

Жаль, що архітектура там лишилася лише пізня і доволі стандартна. Плюс цілком совкове оточення - якісь бетонні будинки, цехи-ферми чи шо воно там таке. Боюся, коли попи там остаточно монастир "відновлять", взагалі все нагадуватиме новорічну ялинку. Але з одного боку - це закономірний наслідок руйнації і перепрофілювання, а з іншого - альтернативи однаково ж не видно. Значить, так і буде... А от що здорово - це природа. Вона й справді заманлива і якось чітко відчувається, що вона тут вічна і переживе й нас, і ще багато таких, як ми. Хоч люди й стараються, як можуть, смітять/гадять. Плюють у вічність з усіх сил.
дякую! Золоті слова! :)