Селятин - буковинське село, звідки ходив поїзд до Відня і Парижу

Попередня стаття
Terra inkognita Буковинських Карпат

СЕЛЯТИН (SELETIN), що лежить над річкою Сучавою, є одним з найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини. Вперше село згадується в грамоті Молдавського князя Стефана ІІІ від 13 березня 1490 року, як власність Путнянського монастиря. Сьогодні цей відомий православний монастир знаходиться через кордон на території Румунії, про нього - тут.

На початку ХХ століття Селятин, належавши до Австро-Угорської імперії, був справжнім європейським містечком з населенням майже півтора десятка тисяч жителів. Тут було більше двадцяти філіалів європейських банків, стільки ж ресторанів і шинків, дві синагоги, православна та греко-католицька церкви. Більшість населення містечка складали українці-гуцули, майже 40 відсотків жителів були євреями. Також Селятин заселяли румуни, німці та поляки.

Друзі, запрошую підписуватися на мій телеграм-канал. Так ви будете оперативно дізнаватися про нові пости на сайті: https://t.me/andytravelclub 

Про справжнє європейське минуле говорить такий сенсаційний факт, що з 1913 завдяки прокладеної К.Таубером міжнародній залізниці Селятин мав регулярне пасажирське сполучення із Віднем, а раз на тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижу.

Сьогодні в Селятині жителів майже в десять раз менше, ніж було в ті часи. А причина цього – закриття у 1939 році залізниці: вмерла залізниця, вмерло і містечко…

Та що там залізниця, коли у ХХІ столітті до Селятина немає навіть дороги з твердим покриттям.

Лише залишки будівлі колишнього вокзалу, на якому зберігся надпис румунською мовою «Селітин» та його складські приміщення нагадують про те, що колись його мешканці були частиною європейської спільноти, що могли знати про паризькі салони та ейфелеву башту не лише з розповідей і світлин.

А свідками того, що тут колись проживало багато євреєв, є залишки стін однієї з синагог, та іудейський кіркут на околиці села. А в центрі Селятина майже без змін дійшла до нас колишня будівля суду та податкової.

Сьогодні центр Селятина виглядає так:

Ще декілька старих адміністративних будівель:

Попри час, війни та жорстокі окупаційні режими та елементарну людську необачність частина старого Селятина все ж дойшла до наших часів. У самому центрі села біля роздоріжжя стоїть стара мурована греко-католицька церква Святого Володимира.

Побудована і освячена у 1848 році, церква за своїми архітектурними формами – башточкою над фасадом та скатним дахом над продовгуватим приміщенням храму, більше нагадує типові для Буковинського Прикарпаття римо-католицькі костели.

Справжньою гордістю Селятина є пам’ятка архітектури державного значення – дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці на хуторі Галицівка, яка є найстарішим зразком дерев’яного храму у Буковинських Карпатах. Зведена орієнтовно у 30-х роках XVII століття без єдиного цвяха, будівля церква ввібрала в себе елементи буковинського «хатнього» типу та гуцульського купольного, які на той час лише починали своє розповсюдження по території Буковині і Молдови.

Церква має непропорційно продовгуватий бабинець, гранчасту вівтарну частину та восьмигранну наву, над якою височіє восьмигранний пірамідальний верх з декоративною главкою. Майже такі ж главки розташовані по коньку даху над бабинцем і вівтарем, а також над добудованим притвором. Скатний дах з високим виносом та купол церкви вкриті алюмінієвою бляхою, стіни горизонтально оббиті тесом.

Не менш цікавою за церкву є дзвіниця, що побудована пізніше, у XVII столітті. Вона помітно виділяється серед більшості буковинських дзвіниць завдяки восьмигранній формі та своєму незвичайному силуету, який більше нагадує сторожову вежу чи, навіть, космічну ракету.

 

Комплекс церкви Різдва Богородиці та дзвіниці розташований на високому пагорбі на північній околиці села ліворуч від дороги у напрямку Долішнього Шепоту і вдало гармонує за навколишнім гірським ландшафтом.

Типова селятинська хатка:

Туристам (особливо діточкам) буде цікаво побувати у вольєрному господарстві Путильського лісгоспу, де мешкають ведмедик, 2 олені, заєць, кабан та парочка якихось птахів.

А якщо хочете відчути себе справжнім гуцулом, спробуйте подолати цю кладку:

І ще. Кордон з Румунією проходить прямо по «трасі» Руська – Путила. Прикордонні стовпи є, прикордонників помічено не було.

Про Селятин є ще один цікавий факт. За метеорологічною статистикою село є найбільш грозовим місцем в Україні. В середньому тут 45 днів на рік є грозовими. Поряд з тим, Селятин прославився й найтривалішою грозою, яка почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, триваючи 37 годин.

Друзі, щоб бути в курсі останніх матеріалів на сайті, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub

Попередня стаття
Terra inkognita Буковинських Карпат

Коментарі

князя? :))
які князя?
там вгорі у тексті йдеться про грамоту :)
Так! Молдавських господарів навіть Кайндль в "Історії Чернівців" називає князями.
а кінґами їх не називав ще ніхто? :)
ні, в основному царями і імператорами! :)
ще б якийсь дослідник з острова тамбукту назвав би їх вождями плємєні :))
Кладка - жесть! Пробував по ній ходити? ;)
Я б напевно не наважився.
Пробували! :)
Більше одного прольоту пройти не наважилися!
А бачили як по ній хтось ходить? Бо я щось важко уявляю, як то можна робити без акробатичних навиків.
Я не бачив, но через неї ходять. Бо найближчі 5 кілометрів кладок немає.
Пройти реально. Якщо не боятися і почувати себе впевнено.
прочитав вашу оповідь Андрію, за яку дякую, як і за світлини й подумав - як воно все захиріло - від 20 банків-ресторанів до нинішнього стану.
добре отак, як зараз - Ви поїхали, познимкували, написали і я стиджу в кріслі та й читаю розглядаючи. а волночас учвив себе там в тій пустці-розрусі і якось муторно стало..
там, насправді, і зараз файно...
але біль за втрачене (знаючі про минуле містечка) не має змоги спокійно насолоджуватися цією красою...
пишучи "файно", що малося на увазі?
природа, краєвиди, повітря, залишки архітектури, церкви, вокзал...
ну, так ви пишете про Селятин, як історичний населений пункт, в якому живуть люди, які, уявіть собі, теж хотіли б ходити замощеними хідниками, а не вдягати гумаки, коли в листопаді дощі підуть
та й ті старі будівлі, пошарпані, обдерті - невже файно?
а стосовно горбів, лісів, повітря - хто б сперечався? звичайно ж, гарно.
я просто себе уявив на місці того селянина
Для мене, як гостя, це, звичайно, файно.
Але жити б я там не хотів...
ось про це я і казав. та й Вам пощастило, що дощ не йшов і не було слоти ))
дощ таки йшов! але не постійно
а якби на тиждень так, затяжний?
і це село, як і решта сіл
а було ж колись таки славним містечком..
Так, з тих давніх часів, село змінилося, і,нажаль, не в кращу сторону, багато будівель просто "доживають " свій вік, населення менше, дороги відсутні... Але пусткою я б його не назвала. Воно в Путильському р-ні чи не найбільш розвинене, тут чисте повітря, є ліси, де ростуть гриби, ягоди, лікарські трави, своя неповторна історія. Сюди б фінансових вкладень і добрий розум, тут знову можуть бути і банки, і дороги, і відпочинок. Тут можна фермерством займатися, заготівлею різного роду сировини, туризм теж би мав успіх. Але в нашій державі нікому це не треба, бо як є гроші на Мальдіви, то навіщо дбати про Селятин чи інші гарні куточки нашої України, замість того щоб свою державу розвивати, наші власті гроші везуть за кордон. А в нас тут люди живуть скромно, можна сказати бідно, мало хто взагалі розуміє, як і що можна організувати, бо кожен намагається якось утримувати сім'ю, тому розвиток села і залишається десь на початку XX ст......
Зато румунських шпіонів ловити легше :)
Що їх ловити? Ними на 95 відсотків заселені три райони області! :)
там хіба б якась шимпанза скакала - десь між тими перетинками є до півтори метра :)
метр максимум!
Може на ті перетинки ще дошки мають покласти?
Думаю, что саме так і задумовалося.
Але, перечитуючі історію Селятина, повірити в те, що дошки будуть покладені, важко...
невже такі злодії, як у Грушці Тлумацького р-ну? ))
гірше! :)
серйозно? Ви жартуєте.
але ж хіба так важко дошки настелити? це ж до першого летального випадку чи каліцтва - після заходяться робити
Та не думаю, що важко! Можете, навіть, спробувати зробити це самі :) Бо від місцевих, бачите, нічого не дочекаєшься в цьому пляні. А дошки навіть і вести із собою не потрібно. Вони там штабелями лежать уздовж "траси"
ті штабелі на продаж
спробуйте лише торкнутися їх і що буде ))
я вже в іншому місці стелитиму ))
мене ж війтом не вибрали в Селятині ))
Нвчого не буде. Бо людей на вулицях там помічено не було :)
А що там такого цікавого в історії було?
Прийдеться знову перечитати мою розповідь :) Якщо коротко, то історія села останніого століття - це історія занедбання, але ні як не історія розвитку...
Я читав, але не знайшов нічого такого, щоб заважало там поставити дошки. Це ж не міст побудувати.
А я, навпаки, не нічого такого, щоб сприяло їм поставити там дошки :)
Як всьо запущено :)
та звичайно ж, що там має йти ще дощаний настил - хто б дітей туди пустив чи якийсь вантаж нести?. а сутінки чи в дощ?
Але ж нема...
поки грім не вдарить...
там грім гремить майже круглогодічьно :)
не той грім
))
"Гром ада"?
це Ви про п. Аду, подружку Стаха Перфецького ?)) О, та б заставила ))
Та є інша Ада під псевдом Юлька :))
Борони Боже від такої Ади, як Капетельман-Григян! Ні, я про "Громаду" Павла Івановича Лазаренка! :)
то вона мала таку підпільну назву? :))
вони б те село разом з мешканцями скоренько румунам би піхнули :))
Нахай краще себе румунам піхнуть!
а ще глянув на тих звірят у клітках і щось муторно стало - бачив подібне у Ворохті, як якийсь лобур помістив здорового королівського оленя в загін, який годився б для кози - олень так зрив там дерн, що потім весь в болоті був, як кабан
слів нема
так, бідні звірюшки... нікому до них справи немає...

Сторінки