24.05.2023 Сьогодні від колишнього головного міста Пониззя (пізніше - Поділля) майже нічого не залишилося. Крім неповторних краєвидів скель, Дністровського водосховища та скельного монастиря. Поселення Бакота більше немає. Його повністю поглинули води Дністра на початку 1980-х років, коли радянська влада збудувала Новодністровську ГЕС. Але попри це, Бакота сьогодні - одне з найвражаючих місць на Поділлі.
Бакота вперше згадується у 1240 році, як велике місто Дністровського Пониззя (пізніше - Поділля). Тоді тут проживало 2,5 тис. мешканців - доволі багато для того часу. Тут був великий торговий порт на Дністрі. Бакота контролювала шлях уздовж Дністра, отже і була об'єктом зазіхань татаро-монголів, молдаван, поляків і литовських князів.
У 1362 році тут вже існував скельний монастир, залишки якого існують і до сьогодні. На жаль, 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками 11 - 13 століть.
Добиратися в Бакоту громадським транспортом доволі важко. Маршрутки з Кам'янця до Старої Ушиці їздить декілька раз на годину. Але від повороту на Бакоту на трасі доведеться пройти декілька кілометрів. Тому, краща добиратися власним транспортом. Тим більш, що по дорозі з Кам'янця можна подивитися не менш зворушливі локації: Китайгород, Субіч, Калачківці.
Для дослідження Бакоти ми вибрали досить специфічний спосіб - квадроцикли. Таку чудову опцію нам надав туристичний інформаційний центр "Санта-Бакота". Тур на квадроциклах починався з села Грушка поблизу Бакоти і продовжувався 3 години. За цей час ми встигли об'їхати і облазити все навколо, відвідати скельний монастир і спостерігати незабутній захід сонця за Дністровськими скелями.
Бакота - це територія національного заповідника "Подільські Товтри". Вхід на територію біля стоянки коштує 90 грн. з людини. Хоча в інших місцях можна без проблем зайти безкоштовно.
В Бакоті над Дністром височіє Біла гора:
Саме з неї відкриваються дивовижні краєвиди Дністровського водосховища та протилежного бессарабського берега сусідньої Чернівецької області:
На протилежному боці водосховища - село Комарів:
Був там у 2010 році. Якщо хочете подивитися, як виглядає Бакота з протилежного берега Дністра - вам сюди.
На іншому боці Бакотської затоки - село Колодіївка. Це також Хмельницька область.
До Бакотського скельного монастиря доведеться спуститися вузькою стежкою.
Це - лише невелика частина монастиря і келій, які залишилися після обвалу Білої гори у 1996 році.
Бакота була культовим місцем ще задовго до заснування православного скельного монастиря у 12 столітті. Вже у ІІ тисячолітті до нашої ери тут у вапнякових печерах були житлові і культові споруди.
Заснував монастир у Бакоті Антоній Печерський - засновник Києво-Печерської Лаври. Чоловічий монастир існував тут до 15 століття. Саме тоді Бакота перестала бути місто і перетворилася на звичайне село. Храм на території монастиря періодично функціонував до 1960-х років.
Зараз монастир не функціонує. Це - лише оглядові експозиції. Але дух давної святині тут присутній.
Зайдемо всередину.
В печерних келіях - багато ікон. Але, здається, усі вони - сучасні:
Поховання одного із засновників монастиря - Ігумена Григорія:
В таких міні-печерах ховали чернечу братію:
Після монастиря піднялися на Білу гору, щоб спостерігати захід сонця:
Вечір на Бакоті - час катання на sup-бордах:
Завершили знайомство з Бакотою на квадроциклах біля села Гораївка:
І на останнє, щодо ночівлі на Бакоті. Вибір достатньо великий: від скромних садиб зеленого туризму до комфортних номері. Дивіться і обирайте: https://bakota.com.ua/hotels/
Ми зупинялися на садибі "Дім мандрівника" у селі Гораївка.
Зупинилися там не випадково. Ще коли я був заступником мера Хмельницького, то бачив, як Сергій Толстіхін, який сидів на поверх нижче у міській раді, починав втілювати свою мрію відкрити homestay на Бакоті.
Житло недороге (600 грн. за двох), але все доволі стильно: і кімнати, і територія, а особливо - туалет (фактично - міні-музей).
Сергій варить чудове крафтове пиво декількох видів.
Видно, що він з дружиною Юлією Мазур живуть цим. Мабуть, це більше хобі і життя, ніж просто бізнес.
Незважаючи на війну, потрохи розширюються, відкривають нові нові номери. Минулого сезону у Домі мандрівника Сергій і Юлія приймали декілька родин біженців, за що їм великий респект.
Сподобався пост? Поділись з друзями!
