11.09.2026 На сучасній карті Новомиргород одне місто. На місцевості ця простота швидко зникає. Північна частина лежить вище, тримається довкола старого Златополя і пам’ятає ярмарки, єврейські крамниці та престижну гімназію. Нижче, біля Великої Висі, починається Новомиргород із зовсім іншою біографією козацькою, новосербською і військово-поселенською. Між двома історичними центрами кілька кілометрів звичайної міської забудови, але в часі ця відстань значно більша.
Саме тому сюди варто їхати не заради однієї «головної» пам’ятки. Маршрут тримають чотири великі споруди: Миколаївська та Іллінська церкви, Златопільська гімназія і лікарня Ганни Дмитрян. Проте справжнє відчуття місця виникає між ними біля земського банку, колишнього магазину, старих хат, тихих вулиць і цегляних корпусів, у яких навіть господарське вікно перетворене на орнамент.
Златопільська гімназія найефектніша і водночас найвразливіша споруда історичного Златополя.
Два міста, які зрослися
Златопіль починався як Гуляйполе на землях князів Любомирських. Енциклопедія Сучасної України відносить виникнення поселення до першої чверті XVIII століття. Воно лежало біля великого шляху, а торгівля від початку приваблювала сюди єврейських поселенців. У 1787 році володіння перейшли до Григорія Потьомкіна, і приблизно тоді Гуляйполе стало Златополем. Перекази пояснюють нову назву золотими ланами, які нібито вразили високого подорожнього, але надійного документа про цю красиву сцену немає.
Новий Миргород уперше згадується 1752 року. Його заснували козаки Миргородського полку на чолі з Василем Капністом; сюди ж переселялися вихідці з Миргорода. Вже наступного року постала земляна фортеця, а місто стало одним із центрів Нової Сербії. Пізніше його включили до системи військових поселень, а після їх ліквідації Новомиргород знову розвивався як торгове адміністративне місто над Великою Виссю.
Дві частини довго жили окремо навіть належали до різних історико-адміністративних просторів. Лише 1959 року Златопіль, Виноградівку та Катеринівку приєднали до Новомиргорода. Назва першого міста зникла з офіційної мапи, але не з місцевого вжитку. І це не просто звичка: Златопіль має власний центр, масштаб вулиць і набір пам’яток, яких не сплутаєш зі старим Новомиргородом.
Миколаївська церква храм старого Златополя
Знайомство із Златополем я б починав із Миколаївської церкви на Садовій. Мурований храм звели 1809 року коштом власника містечка генерала Миколи Висоцького на місці давнішої дерев’яної Успенської церкви. У той час Златопіль був переважно торговим містечком із численною єврейською громадою, а Миколаївська залишалася його головним православним храмом.
Миколаївська церква 1809 року. До основного об’єму прилягають притвор і бічні частини, а над середохрестям піднімається велика баня.
За два століття силует церкви змінився. На старих фотографіях над західною частиною видно дзвіницю, якої тепер немає. Храм закрили 1956 року, певний час у ньому працював краєзнавчий музей, а наприкінці радянської доби відновили богослужіння. Сучасні золоті бані зелений колір фасадів не повинні приховувати стару основу: симетричну композицію, аркові вікна, пілястри стриманий декор початку XIX століття.
Бічний фасад дає змогу прочитати видовжену композицію храму та прибудови біля входів.
Найцікавіший ракурс відкривається з боку заокругленої частини. Звідси церква здається майже центричною: округла стіна, два яруси аркових мотивів і масивна баня збираються в один вертикальний рух.
Заокруглена частина храму та світловий барабан під золотою банею.
Златопільська гімназія: школа, схожа на палац
Від Миколаївської церкви варто перейти до вулиці Миколи Зерова. Історія місцевої освіти почалася не з теперішньої великої споруди. У 1836 році в Златополі відкрилося шляхетське училище, пов’язане з Університетом святого Володимира. Воно стало прогімназією, а 1885 року повною чоловічою класичною гімназією. Старого приміщення вже не вистачало, тому того ж року почали будувати новий корпус.
Будівництво завершили 1891-го. Кошти давали великі землевласники та меценати, передусім Лазар Бродський і Митрофан Цвітков. У джерелах немає повної згоди щодо автора проєкту: називають архітекторів Архипова та Чекмарьова. Проте сама будівля не залишає сумнівів у масштабі задуму для невеликого містечка це був майже університетський корпус.
Парадний ризаліт із арковим входом, тридільним вікном і надзвичайно щільним декором.
Фасад не можна охопити одним поглядом. Спочатку працює загальна симетрія, а потім будинок розсипається на десятки деталей: колонки з різьбленим на вигляд орнаментом, арки, зубчасті пояси, геометричні вставки складні обрамлення прорізів. Частина оздоблення виконана тиньком, частина фігурною цеглою. Колишня поліхромія ще проступає блідо-зеленими білими плямами.
Старі двері та арковий портал парадного входу. На цоколі збереглася дата завершення будівництва 1891.
Колонки, рослинні мотиви багатошарові арки перетворюють вікно на самостійну композицію.
З кута добре видно, що гімназія не пласка декорація, а складний комплекс із кількома крилами та ризалітами. Башточки над карнизом, аркові вікна другого поверху різна висота частин будівлі створюють мальовничий силует, який змінюється під час обходу.
Одне з бічних крил гімназії з арковими вікнами та невеликими башточками.
Другий великий фасад має інший характер. Його головний акцент висока квадратна вежа. У західній частині будівлі існувала гімназійна церква; після Другої світової війни її завершення з куполом і хрестом знищили, а верхню частину вежі пристосували під астрономічний майданчик.
Крило колишньої гімназійної церкви та квадратна вежа, що втратила первісне завершення.
Вежа, кругле вікно та високий портал формують другу парадну композицію будівлі.
Фасад із вежею майже симетричний, але бічні об’єми дерева постійно змінюють його сприйняття.
На бічному ракурсі особливо виразна напівкругла прибудова. Тут декору менше, тому краще читається конструкція: товсті цегляні стіни, високі вікна, ритм лопаток і кам’яний цоколь.
Бічна частина корпусу показує складний план колишньої гімназії.
Є в будівлі ще один великий вхід простіший за парадний, але не менш промовистий. Над дерев’яними дверима розташована фігурна арка із закладеним отвором, а навколо тонка рослинна орнаментика. Поруч повторюється мотив із двох стрілчастих вікон і круглої розетки.
Дерев’яні двері, фігурна арка та ліпний рослинний орнамент другого входу.
Кругле та стрілчасті вікна, декоративні панно фігурна цегла на фасаді колишньої гімназійної церкви.
У гімназії вчилися або складали іспити Володимир Винниченко, фізик Ігор Тамм, геолог Володимир Сельський, композитор Борис Лятошинський та інші відомі випускники. Тут викладали Микола Зеров, Олександр Русов і Григорій Грушевський. Навчальний заклад припинив існування 1920 року, а старий корпус пізніше використовували для інших освітніх потреб.
Сьогодні найсильніше враження справляє суперечність між якістю архітектури та станом споруди. Порожні вікна забиті прорізи не романтична «естетика руїн», а ознаки реальної небезпеки. Гімназію потрібно дивитися лише зовні не заходити до аварійних приміщень.
Крамниці, банк і звичайні будинки Златополя
Гімназія пояснює освітні амбіції міста, а стара торгова забудова джерело його достатку. На Соборності зберігся будинок магазину кінця XIX століття, який часто називають колишнім єврейським магазином. Фасад настільки насичений, що звичайна крамниця нагадує невелику міську резиденцію.
Головний фасад колишнього магазину: хвилясті карнизи, круглі медальйони, цегляні колонки фігурні аттики.
Парадність тут створена майже без дорогого каменю. Майстри працювали звичайною цеглою, висуваючи окремі ряди, складаючи ромби, арки та зубчасті пояси. Тиньк колись об’єднував композицію, але тепер його втрати навіть допомагають побачити техніку мурування.
Будівля потребує ремонту: під банером і залишками тиньку відкривається червона цегла старого фасаду.
Колишній земський банк на вулиці Шевченка значно стриманіший. Це довга одноповерхова споруда початку XX століття. Її архітектура тримається на ритмі однакових вікон, пілястр і трикутних сандриків. У такому будинку не було потреби демонструвати фантазію купця він мав виглядати надійно офіційно.
Колишній земський банк на вулиці Шевченка, 54/15.
Цегляні пілястри трикутні завершення вікон задають спокійний ритм фасаду.
Ще одна облікована пам’ятка колишній гуртожиток зоотехнікуму на Садовій, 4. Сам зоотехнікум продовжував традицію сільськогосподарського училища, відкритого 1908 року. Декор гуртожитку зовсім не «гуртожитковий»: великий фронтон, рустовані кути, рослинні мотиви довкола дверей і широкий карниз видають початок XX століття.
Колишній гуртожиток зоотехнікуму на Садовій одна з найпомітніших світських споруд Златополя.
Поруч із офіційними пам’ятками залишилася рядова забудова. Простий одноповерховий будинок із цегляними арками над вікнами не має складного оздоблення, зате зберігає старі рами, черепицю сад просто під стіною.
Рядова житлова забудова Златополя: стара цегла, лучкові перемички та невеликий палісадник.
В інших будинках торгова функція пережила всі політичні зміни. У блакитній одноповерховій споруді працює аптека, а в сусідньому кварталі сучасні крамниці. Їх не варто прирівнювати до головних пам’яток, проте вони показують, що колишній торговий центр не перетворився на порожню декорацію.
Старий одноповерховий будинок, пристосований під аптеку.
Крамниця в центральній частині Златополя продовжує торговий характер старої вулиці.
Лікарня Ганни Дмитрян цегляне місто в місті
Від Златополя до історичного Новомиргорода потрібно подолати кілька кілометрів. Найкращою першою зупинкою в нижній частині міста буде комплекс колишньої лікарні на Соборності, 89–91. Його зводили у 1910–1913 роках коштом Ганни Дмитрян місцевої благодійниці, доньки грецького купця Михайла Мартакі. Для проєкту вона запросила єлисаветградського архітектора Якова Паученка.
Уздовж Соборності стоять окремі корпуси, з’єднані доріжкою і спільним ритмом цегляного декору.
Лікарню відкрили 1912 року, хоча роботи в комплексі тривали наступного року. Це був не палац, випадково відданий медицині, а заклад, від початку спроєктований для лікування. Окремі споруди мали різне призначення: головний корпус, лікувальний корпус, будинок лікаря та господарські приміщення. Разом вони утворили невелике архітектурне містечко біля озера Лонго.
Головний корпус на Соборності, 89 нині виглядає найупорядкованішим. Його довгий фасад поділений на кілька частин, і кожна має власний малюнок вікон: одинарні арки, парні прорізи з хвилястими завершеннями та великі потрійні вікна.
Головний корпус колишньої міської лікарні на Соборності, 89.
Фігурні колонки над парою вікон імітують складне дерев’яне різьблення.
Навіть бічний вхід перетворений на архітектурний акцент. Цеглини арки розходяться променями, над ними складені геометричні розетки, а кут підкреслює напівколона. Практична лікарняна споруда отримала декор, на який зазвичай претендували храми або купецькі особняки.
Арковий портал із променеподібною кладкою на головному корпусі.
Бічна частина головного корпусу з парними вікнами та кам’яним цоколем.
Лікувальний корпус на Соборності, 91 має ще виразнішу композицію. Його центральний вхід схований у глибокій арковій лоджії під високим хвилястим фронтоном. По обидва боки розходяться крила з великими вікнами, а крайні ризаліти завершуються цілими рядами декоративних арочок.
Загальний вигляд лікувального корпусу на Соборності, 91.
Глибока лоджія головного входу та меморіальні дошки на фасаді.
Хвилястий фронтон, арковий ґанок і великі вікна центральної частини.
Обхід будівлі вартий часу. На кутовому ризаліті два звичайні вікна оточені кількома шарами зубчастої кладки, а вище тягнеться пояс маленьких арок. Довгі фасади теж не повторюються буквально: десь з’являються ромби хрести, десь цегляна «мережка» під підвіконнями.
Кутовий ризаліт із двома великими вікнами та аркатурним поясом.
Фігурні наличники геометрична кладка перетворюють бічний фасад на суцільний орнамент.
Господарська частина значно простіша, проте саме вона допомагає зрозуміти, що перед нами був повний лікарняний ансамбль, а не дві випадкові красиві споруди. Тут збереглися широкі ворота, закладені арки невеликі службові вікна.
Господарський корпус комплексу: гаражні ворота, службові входи та сліди перебудов.
У глибині території стоїть і двоповерховий допоміжний корпус. Він майже втратив вікна, заріс кущами не має багатого декору головних споруд. Це найвиразніше нагадування про крихкість ансамблю: дивитися його потрібно з безпечної відстані, не заходячи до покинутих приміщень.
Двоповерхова допоміжна споруда у глибині лікарняної території.
Сучасний центр і дорога до старого Новомиргорода
Від лікарні маршрут іде Соборністю через сучасний громадський центр. На будинку № 99/12 працює Центр культури та дозвілля колишній районний будинок культури. Його портик і велике аркове вікно належать уже радянській добі, проте будівля продовжує лінію міських громадських споруд.
Центр культури та дозвілля на Соборності, 99/12.
Поруч із офіційними будівлями з’явилися нові прогулянкові простори. Бруківка, квітники кафе не мають історичного віку, але дають місту необхідну паузу між великими архітектурними об’єктами.
Сучасний прогулянковий простір у центральній частині міста.
Невеликий фонтан біля магазинів у центрі Новомиргорода.
Далі міський масштаб швидко змінюється. Щільніша забудова поступається одноповерховим садибам. Деякі з них ще зберігають традиційну схему: хата стоїть довгим фасадом уздовж вулиці, за нею тягнуться двір і господарські прибудови, а перед вікнами лишається вузька смуга саду.
Одноповерхова садиба з біленими стінами, старими вікнами та високим чотирисхилим дахом.
Стара хата під черепицею в історичній частині Новомиргорода.
На іншому будинку стару кладку сховали під геометричним тинькуванням. Черепиця, невисокі вікна дерев’яні ворота все одно зберігають масштаб вулиці, якою місто виходить до Іллінської церкви.
Одноповерховий будинок № 94 з черепичним дахом і геометричним оздобленням стін.
Рядова житлова забудова старого Новомиргорода за дерев’яним парканом.
Іллінська церква: бароко переходить у класицизм
Наприкінці маршруту над невисокими хатами з’являється Іллінська церква. Це найдавніша збережена мурована споруда міста і пам’ятка архітектури національного значення. З її датою існує розбіжність: сучасний Державний реєстр подає 1766 рік, тоді як місцева історіографія та частина архітектурних джерел 1786-. У будь-якому разі перед нами храм другої половини XVIII століття, ще з доби окремого Нового Миргорода.
Іллінська церква серед одноповерхової забудови старого Новомиргорода.
Храм пов’язують із купцем Миколою Годжієм, який профінансував будівництво. План церкви тетраконховий: чотири заокруглені частини прилягають до центрального об’єму. Завдяки цьому споруда не має звичного довгого нефа із різних боків виглядає майже однаково. Над серединою піднімається високий восьмигранний барабан із однією банею.
Чотири заокруглені рамена формують рідкісну для регіону центричну композицію.
У зовнішності зустрілися дві епохи. М’який рух округлих стін, дрібні розетки під карнизом і загальна пластика ще належать бароковій традиції. Натомість сухіші пілястри, ясні пропорції верхнього ярусу стримана баня вже тяжіють до класицизму. Саме перехідність робить храм цікавішим за просте визначення одним стилем.
Сучасний вхід із кованим навісом у заокругленій частині храму.
Сад і стара огорожа зберігають камерний характер церковного подвір’я.
Деталі тут значно скромніші, ніж у лікарні чи гімназії. Вікна невеликі, стіни майже гладкі, декоративні вставки поодинокі. Але ця стриманість працює на архітектуру: ніщо не відволікає від ритму заокруглених площин і вертикалі центральної бані.
Фрагмент фасаду з невеликим вікном, декоративною вставкою та службовими дверима.
Іллінська церква добре завершує маршрут. Після гімназійного мережива віртуозної цегли лікарні її проста геометрія сприймається майже як тиша. Водночас саме цей храм нагадує, що історія Новомиргорода почалася задовго до появи найвідоміших будинків початку XX століття.
Як спланувати поїздку
На повний огляд варто закласти чотири-п’ять годин. Зручна послідовність така: Миколаївська церква → Златопільська гімназія → земський банк і колишній магазин → гуртожиток зоотехнікуму → комплекс лікарні Ганни Дмитрян → центр Новомиргорода → Іллінська церква. Між історичними центрами приблизно кілька кілометрів, тому автомобіль або велосипед зекономлять час; суто пішохідна прогулянка буде довгою.
Златопільська гімназія розташована на вул. Миколи Зерова, 20, Миколаївська церква на вул. Садовій, 61/1. Колишній земський банк стоїть на вул. Шевченка, 54/15, будинок магазину на вул. Соборності, 292/12, а гуртожиток зоотехнікуму на вул. Садовій, 4. Лікарняні корпуси займають адреси Соборності, 89 і 91. Іллінська церква внесена до Державного реєстру за адресою вул. Іллінська, 85.
Обидві церкви діючі: подвір’я зазвичай доступні, а до інтер’єрів слід заходити з повагою до богослужінь. Старий корпус гімназії та покинуті лікарняні приміщення потрібно оглядати тільки зовні. Частина дахів, перекриттів і кладки перебуває у небезпечному стані, а відкрите вікно не означає дозволу на вхід.
Якщо залишиться час, маршрут можна продовжити до Панських гір над Великою Виссю. Для окремої поїздки підійдуть урочище «Каскади» біля Злинки та Хрестовоздвиженська церква-усипальниця Раєвських у Розумівці. Але без цих доповнень Новомиргород із Златополем дають насичений день: два історичні міста, дві різні церкви, одна велика освітня руїна лікарня, в якій цегла досі звучить як повноцінна архітектурна мова.
Сподобався пост? Поділись з друзями!
