Бобринець: місто корифеїв, старі фасади і Кам’яний сад

Бобринець не намагається вразити розмахом. Його сила у щільності міської пам’яті. На кількох центральних вулицях збереглися собор Якова Паученка, ратуша, повітове училище, синагога, старі крамниці житлові будинки. А між ними раз у раз з’являється театр: меморіальна дошка Маркові Кропивницькому, будівлі, де навчалися або працювали майбутні корифеї, та невеликі вуличні скульптури, які перетворюють прогулянку на виставу просто неба.

Окремий Бобринець починається біля річки. Кам’яний сад із гранітними виходами, травами тихою Бобринкою зовсім не схожий на впорядкований міський парк. Це степовий ландшафт у мініатюрі природне завершення маршруту, який до того весь час ішов поміж цегляними фасадами.

Свято-Вознесенський собор головна архітектурна домінанта Бобринця.

 

Від Малого Бобринця до повітового міста

У письмових джерелах поселення вперше з’являється 1767 року під назвою Малий Бобринець. Степове село швидко росло завдяки торгівлі дорогам, що сходилися тут із навколишніх земель. У 1821 році Бобринець увійшов до системи військових поселень, а 1828-го став центром новоствореного повіту Херсонської губернії.

Повітовий період тривав недовго: 1865 року адміністративний центр перенесли до Єлисаветграда, а повіт відповідно перейменували. Проте за ці десятиліття Бобринець устиг набути міського характеру. Тут працювали установи, училища банки, відбувалися ярмарки, формувалися квартали довкола базару. Статус міста Бобринець офіційно отримав 1938 року.

В’їзний знак нагадує про 1767 рік дату першої письмової згадки про Малий Бобринець.

Історична забудова тут не утворює одного «музейного» майдану. Вона витягнулася вздовж Вознесенської, Миколаївської та сусідніх вулиць. Тому Бобринець найкраще проходити пішки: почати від собору, зазирнути на стару Базарну площу, а далі неквапно рухатися Миколаївською до училища, храму, синагоги музейного кварталу.

 

Вознесенський собор проєкт Якова Паученка

Першою точкою маршруту я обрав Свято-Вознесенський собор на Вознесенській, 36. Його заклали 1898 року, а освятили 1912-го. Автором проєкту вважають Якова Паученка єлисаветградського архітектора, який умів поєднувати історичні стилі з пластикою цегляного декору. Будівництво підтримували місцеві благодійники Артим Ворніков та Ганна Дмитрян.

Собор постав на підвищенні добре читається з довколишніх вулиць.

Храм має хрещатий план і виразну багатобанну композицію. Центральний світловий барабан дванадцятигранний, менші восьмигранні. Завдяки цьому велика споруда не здається важкою: вертикалі барабанів і кокошників ніби підтягують увесь об’єм угору.

Головний фасад Вознесенського собору з арковим порталом і ярусами цегляного декору.

Найцікавіше роздивлятися собор не лише здалеку. На фасадах працює майже кожна цеглина: зубчасті пояси, напівколонки, арки, хрести невеликі ніші утворюють складну, але добре впорядковану поверхню. Блакитно-біла гама підкреслює рельєф і робить храм особливо фотогенічним у сонячний день.

Центральна баня та менші восьмигранні барабани собору.

Фрагмент фасаду: арки, кокошники орнаментальні пояси формують упізнавану пластику храму.

Із тилу композиція стає спокійнішою, зате краще видно хрещатий об’єм і те, як різні частини споруди зібрані довкола центрального барабана. Саме обхід навколо собору дає повне уявлення про його масштаб.

Бічний і вівтарний фасади Вознесенського собору.

 

Стара Базарна площа

Від собору варто пройти до кварталу колишнього базару. У другій половині XIX століття саме тут концентрувалося торгове життя повітового міста. У пам’яткоохоронному переліку збереглася ціла група будівель на Базарній площі, 136–142, а також на Вознесенській, 22 і 24.

Найпомітніша серед них двоповерхова крамниця, нині пофарбована в блакитний і білий. Попри нові кольори, стару структуру фасаду легко прочитати: великі торгові прорізи першого поверху, житловий або складський ярус над ними, кутові пілястри ступінчастий аттик.

Одна з торгових кам’яниць старої Базарної площі, друга половина XIX століття.

Поруч трапляються масивні цегляні корпуси з високими вікнами та фігурними фронтонами. Їхні первісні функції не завжди можна безпомилково відчитати з сучасних вивісок, але тип забудови промовистий: це вже не селянська слобода, а місто торгівлі, складів, майстерень і громадських установ.

Цегляний громадський корпус із фігурними фронтонами у старій частині Бобринця.

Фігурна кладка кам’яні кулі на фронтоні характерні деталі міської архітектури початку XX століття.

До цього середовища належить і довгий одноповерховий корпус із цегляними пілястрами та геометричними вставками під вікнами. Такі непарадні будівлі важливі не менше за окремі пам’ятки: саме вони тримають масштаб старого міста.

Історична цегляна забудова Бобринця без пізнішого тиньку.

 

Миколаївська вулиця, яку треба читати повільно

Миколаївська головний архітектурний маршрут Бобринця. Вона сьогодні залишається живою міською вулицею, а не законсервованим заповідником: у старих будинках працюють установи, магазини гуртки, перед фасадами ростуть троянди, а таблички різних епох часом сперечаються між собою.

Миколаївська вулиця зберегла камерний масштаб історичного Бобринця.

На початку прогулянки привертає увагу будинок № 4 колишня будівля санітарно-епідеміологічної станції кінця XIX століття. Високий фронтон, невеликі башточки, фігурні лиштви складний карниз роблять його схожим радше на заможну садибу, ніж на службове приміщення.

Колишня санепідемстанція на Миколаївській, 4 один із найкраще декорованих одноповерхових фасадів міста.

Далі ритм продовжує ще одна одноповерхова громадська будівля з рустованими лопатками, трикутними сандриками старими металевими ґратами. Пандус і прапор показують її сучасне використання, а цегляний декор поважний вік.

Історична громадська забудова центрального Бобринця, пристосована до сучасних потреб.

Є на Миколаївській і зовсім домашні сюжети. Блакитно-білий будинок із невеликим фронтоном майже ховається за червоними трояндами, а проста оселя під № 107 зберігає лаконічний цегляний декор довкола вікон.

Стара житлова забудова Бобринця не менш важлива частина міського середовища, ніж офіційні пам’ятки.

Одноповерховий цегляний будинок № 107 із традиційним палісадником.

 

Де починався театр корифеїв

Саме театральна історія відрізняє Бобринець від десятків інших колишніх повітових міст. У 1850-х тут навчався Марко Кропивницький, а в 1860-х він працював у місцевих установах і брав участь в аматорських виставах. Тоді ж у Бобринці формувалося коло, з якого виросли майбутні корифеї української сцени: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський із родини Тобілевичів.

На одному з будинків збереглася меморіальна дошка: у ній зазначено, що тут у 1860-х роках працював Марко Кропивницький. Сама споруда дуже скромна одноповерхова, цегляна, без театральної урочистості. У цьому полягає її цінність: професійний український театр виростав не в столичному палаці, а в буденному середовищі степового містечка.

Будинок, у якому в 1860-х роках працював Марко Кропивницький.

Колишня ратуша на Миколаївській, 47 ще одна ключова адреса. Одноповерхову споруду кінця XIX століття вирізняють рустовані кути, прямокутні вікна та контрастний цоколь. Із цим місцем пов’язують службову працю Кропивницького Івана Тобілевича.

Колишня міська ратуша на Миколаївській, 47.

Головний вхід і стенд із історією будівлі ратуші.

Сьогодні довкола ратуші та сусідніх культурних установ з’явилися невеликі жанрові скульптури. Вони не є пам’ятками старовини, проте добре підтримують театральний характер маршруту. Тут є вуличний фотограф, ретроавтомобіль, читач на лавці та сценка з дорослим і дитиною за столом.

Сучасна жанрова скульптура фотографа біля історичної забудови.

Маленький ретроавтомобіль один із сучасних артоб’єктів центральної вулиці.

«Читач» на лавці біля культурного кварталу Бобринця.

Сучасна вулична композиція, що додає прогулянці майже сценічного ритму.

На Миколаївській, 49 стоїть адміністративний будинок 1950 року. Його неокласичний портик добре видно за музичною лавкою. Це вже повоєнний шар Бобринця, але він не руйнує масштаб вулиці продовжує її громадську функцію.

Музична лавка на тлі адміністративної будівлі 1950 року.

Далі, на Миколаївській, 56, стоїть колишній земський банк 1893 року, який пов’язують також із міським громадським зібранням. У радянський час будівлю використовували для культурних потреб. У сусідньому парку 1972 року відкрили пам’ятник Маркові Кропивницькому логічний центр театрального маршруту Бобринцем.

 

Повітове училище, Миколаївська церква і синагога

Колишнє повітове училище на Миколаївській, 60/123 одна з найважливіших освітніх споруд міста. Пам’яткоохоронний перелік датує її другою половиною XIX століття. Інформаційний стенд уточнює, що спочатку корпус був одноповерховим, а перебудова тривала наприкінці XIX на початку XX століття. Училище пам’ятає покоління майбутніх службовців, учителів і діячів культури; з Бобринецьким повітовим училищем пов’язана освіта юного Кропивницького.

Двоповерховий корпус колишнього повітового училища.

Червона цегла, світлий декор і кований навіс головного входу.

Стенд «Прогулянки старим містом» біля повітового училища.

За кілька хвилин звідси стоїть Свято-Миколаївська церква на Миколаївській, 57. Пам’яткоохоронний реєстр датує її 1884 роком. Композиція храму значно стриманіша за Вознесенський собор: видовжений об’єм завершує висока дзвіниця зі шпилем, а теплий жовтий фасад контрастує з блакитним дахом.

Миколаївська церква старіший і камерніший із двох головних храмів Бобринця.

Струнка дзвіниця визначає силует Миколаївської церкви.

Майже поруч, на Миколаївській, 61/10, збереглася синагога кінця XIX століття. Її довгий одноповерховий корпус легко впізнати за високими арковими вікнами піднятими кутовими частинами. Споруда нагадує про єврейську громаду, яка була помітною частиною торгового та ремісничого життя міста.

Колишня синагога на Миколаївській, 61/10.

Ритм високих аркових вікон найкраще читається на довгому бічному фасаді.

Усередині первісний молитовний простір поділено пристосовано до нових функцій, однак залишилися аркові прорізи та декоративна розетка на стелі. Це важливий кадр: зовнішній вигляд розповідає про архітектуру, а інтер’єр про складну історію використання будівлі після зникнення громади.

Сучасний інтер’єр колишньої синагоги з арковими прорізами стельовою розеткою.

 

Музейний квартал і міські установи

Біля Миколаївської, 76–78 фасади стають майже суцільними. Тут поруч стояли готель, громадські та культурні установи. Найефектніший будинок нинішній краєзнавчий музей, споруджений 1890 року. Навіть у потертому стані він вражає: великі аркові вікна другого поверху, ліпний і цегляний декор, фігурний аттик та важкі рустовані деталі створюють справді міський, майже столичний фасад.

Краєзнавчий музей на Миколаївській, 78 і сусідня забудова.

Будинок музею 1890 року потребує дбайливої реставрації, але зберіг складний декор.

Музейна історія Бобринця почалася 1959 року з кімнати при бібліотеці, присвяченої корифеям театру. Установа пережила кілька переїздів і відновлень. Сьогодні її збірка розповідає не лише про сцену, а про археологію, побут, ярмаркове місто та події XX століття. Перед візитом варто уточнити актуальний режим роботи.

Сусідній корпус пов’язаний із районною бібліотекою та відділом культури. Він молодший і скромніший за музей, але разом із ним утворює довгий громадський фронт Миколаївської.

Корпус районної бібліотеки відділу культури поруч із музеєм.

Інші старі будинки міста теж продовжують служити установам. Ошатний одноповерховий фасад із трикутними сандриками займав районний центр зайнятості. Саме сучасна табличка допомагає впізнати його на фотографіях; історичний декор при цьому говорить значно голосніше за канцелярську вивіску.

Стара громадська будівля, яку займав Бобринецький районний центр зайнятості.

Трикутні сандрики, карниз і парапет історичного фасаду.

На Вознесенській, 54 працює дитячо-юнацька спортивна школа. Її біло-блакитний корпус із високим фронтоном продовжує лінію громадської архітектури, хоча до головного туристичного канону Бобринця зазвичай не потрапляє.

Дитячо-юнацька спортивна школа на Вознесенській в історичному цегляному корпусі.

Ще одна важлива освітня адреса Бобринецький аграрний фаховий коледж імені В. Порика у провулку Порика, 4. Великий навчальний корпус представляє вже іншу епоху міської забудови, але показує, що роль Бобринця як освітнього осередку не завершилася разом із повітовим училищем.

Бобринецький аграрний фаховий коледж імені В. Порика.

 

Кам’яний сад над Бобринкою

Після цегляних кварталів варто змінити декорацію спуститися до Бобринки. На околиці центральної частини міста лежить місце, яке називають Кам’яним садом. Це не сад у звичному сенсі не набір паркових скульптур. Уздовж балки виходять на поверхню граніти Українського щита; між брилами ростуть степові трави, кущі дерева, а внизу звивається мілка річка.

Гранітні виходи Кам’яного саду над долиною Бобринки.

Офіційний туристичний маршрут веде сюди від колишньої Базарної вулиці. Дорога поступово залишає міську забудову виходить до Володимирівської балки. Найкраще місце сприймається не з однієї точки, а в русі: каміння то збирається у невеликі пасма, то розсипається серед трави, то підступає просто до води.

Кам’яний сад природний, а не декоративний ландшафт.

Степова рослинність заповнює проміжки між виходами граніту.

Кам’янистий схил Володимирівської балки.

У різному освітленні брили нагадують то профілі людей, то спини тварин, але цінність місця не потребує вигаданих легенд. Тут добре видно природну основу міста: той самий давній кристалічний щит, який у багатьох місцях Центральної України формує пороги, скелі кам’янисті береги.

Вивітрювання надало гранітним брилам округлих і химерних форм.

На відкритих ділянках Кам’яний сад найбільше нагадує степ у мініатюрі.

Бобринка тут тиха неглибока. Вода, камінь і зелень утворюють зовсім інший образ Бобринця без урочистих фасадів, але з відчуттям простору, якого бракує в центрі.

Бобринка між гранітними берегами густою зеленню.

 

Як спланувати прогулянку Бобринцем

На основний маршрут варто закласти щонайменше три-чотири години. Почніть від Вознесенського собору, пройдіть до старої Базарної площі, а потім виходьте на Миколаївську. Ратуша, адміністративний будинок, Миколаївська церква, повітове училище, синагога та музей стоять відносно близько один до одного. Кам’яний сад краще залишити на фінал і відвідати за сухої погоди: стежки та каміння після дощу можуть бути слизькими.

Більшість архітектурних об’єктів можна оглянути зовні без обмежень. Доступ до музею, інтер’єру синагоги та окремих установ залежить від режиму роботи, тому домовлятися про нього краще заздалегідь. Для фотографування фасадів найприємніше ранкове або передвечірнє світло, коли декор не губиться в різких тінях.

Бобринець не є містом однієї сенсаційної пам’ятки, хоча Вознесенський собор цілком міг би претендувати на цю роль. Його справжня цінність у зв’язках: ярмарки пояснюють кам’яниці, повітові установи ведуть до театру, театр повертає на Миколаївську, а стара вулиця зрештою виводить до відкритого степу каменю. Саме так місто варто читати послідовно, пішки без поспіху.