Вишеньки

Глибока чернігівська поліська глушина неподалік від Коропу. Але саме тут, на березі Десни, заховалася одна з найвеличніших резиденцій на Лівобережній Україні - палац Петра Румянцева-Задунайського. Вишеньки були засновані у 1679 році і в різні часи належали гетьманам Івану Самойловичу, Івану Мазепі та Павлу Полуботку. У 1767 році село придбав граф Петро Румянцев-Задунайський - президента Малоросійської колегії та генерал-губернатор.

Петро Румянцев-Задунайський був відомим російським військово-політичним діячом, який відзначився у Семирічній війні 1756–1763 років та російсько-турецьких війнах XVIII століття. Проте для України це насправді темна особистість. Саме за урядування Румянцева-Задунайського було ліквідовано рештки української автономії: скасовано Малоросійської колегії і полковий устрій, Гетьманщину поділено на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське, на Україну поширено російську систему адміністрації й судівництва, ліквідовано козацьке військо, відбулося закріпачення українського селянства 1783 року і секуляризація монастирських маєтків 1786 року.

Але в другий період свого намісництва Румянцев-Задунайський, одержавши або придбавши собі величезні маєтки на Лівобережній Україні, й перебуваючи у зв'язку з російськими опозиційними колами, що орієнтувалися на царевича Павла Петровича й були ворожі до Григорія Потьомкіна, увійшов у близькі стосунки з українськими автономістами. Це викликало велике невдоволення Єкатеріни II, яка 1789 року усунула Румянцева-Задунайського від керування колишньою Гетьманщиною й призначила на його місце генерала Михайла Кречетнікова. Останні роки граф прожив у Вишеньках, і навіть користувався пошаною з боку українського шляхетства.

Румянцев-Задунайський, який мав величезні статки, мав схильність до архітектури, сам замовляв проекти і наглядав за будівництвом. Його проекти часто мали чударницький і химерний вигляд, і Вишеньки - приклад тому. Тут і в сусідніх Черешеньках протягом 1782–1787 рр. на березі Десни граф побудував цілий комплекс будівель в модних для того часу формах неокласичного романтизму з елементами готики. Палац був побудований спеціально до приїзду Єкатеріни II під час її подорожі до Криму. Імператриця відвідала палац 24 січня 1787 року.

Автора проекту садиби називають або Василя Баженова, або Леграна - француза на російській службі. Обидва були віртуозними майстри класицизму і пройшли навчання в Парижі. Будівництво в садибі йшло під керівництвом місцевого архітектора Мосципанова, який проходив стажування в Москві при майстерні Баженова.

Величезна будівля палацу, що розташувалася на пагорбі над ставком, дуже вдало вписалася в навколишній ландшафт. Вдало з'єднані деталі, запозичені з готики, класицизму та східної архітектури - декоративні вежі, контраст кубічних обсягів, круглих башт і ніш, різні за формою і розмірами вікна - це все надає йому вигляду середньовічного замку.

У плані палац нагадує літеру "Е" - ймовірно, натяк на ім'я імператриці Єкатеріни. Віртуозними і складними були як план будівлі, так і її форми, які відносять до романтичної течії в стилістиці класицизму з повною відмовою від колон, портиків, фронтонів і використанням фантазійних, псевдоготичних і східних форм. Від центру дугами розходяться симетричні крила-переходи до бічних флігелів. Флігелі завершені неоготичними баштами, які нагадують середньовічні замкові вежі.

Фасади прикрашені глибокими нішами:

Елементи паркового фасаду:

У 1809 році син Рум'янцева продав палац поміщику Судіенку, але пізніше передумав. Щоб розірвати договір, він вирішив розібрати половину палацу. Залишки палацу відремонтував в 1840 році новий господар, князь Долгоруков.

У радянські часи на території садиби влаштували піонерський табір. Зараз тут розміщується дитячий оздоровчий табір «Сузір'я». У Вишеньках відбувались зйомки кінострічки Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу».

Одночасно з палацом у 1787 році було закінчено будівництво Свято-Успенської церкви. Тоді ж, перед приїздом Єкатерини ІІ її освятили.

Архітектура Успенського храму дійсно екзотична для українського Лівобережжя. Вона більше нагадує костел, ніж церкву. Незважаючи на провінційність, храм дійсно величний і вдало доповнює комплекс резиденції.

Фасад церкви прикрашають бічні портики на шість колон, овальні вікна другого ярусу, ліплення гірлянд, "Всевидяче Око" тощо.

Церковна огорожа:

Будинок священика:

Десна у Вишеньках:

У Вишеньках дуже мальовничо: