Виноградів-2011

Попередня стаття
Хуст
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Чудовим продовженням знайомства із Закарпаттям після Хуста був Виноградів (колишні назви Угоча, Севлюш). Він ще більш колоритний за Хуст. Додаткового колориту йому надають угорці, яких тут набагато більше, ніж в Хусті, а також місцеві роми (цигане), яких у Виноградівському районі більше, ніж у інших районах Закарпаття. А от "затишним" Виноградів ніяк не назвеш: життя тут енергійно кипить, на вулицях багато людей, місто фактично живе життям обласного центру, хоча і населяє його всього 25 тис. мешканців. Незважаючи на попереднє уявлення про Виноградів, як маленьке містечко, де все цікаве знаходиться поруч, місто реально велике! Пам'ятки розкидані, а щоб подивитися все, треба витратити чи не половину дня. А дивитися є що: руїни замку Канків, найстаріший на Закарпатті бароковий палац Перені, декілька храмів, шпилі яких достають до самого неба, а також багато цікавої міської забудови кінця ХІХ - початку ХХ ст. Щоб доповнити уяву про масштаби Виноградова, скажу, що нам двічі довелося користуватися послугами таксі (хоча таксі я, як правило, принципово не використовую).

Перша згадка про замок в Угочі знаходимо в угорський хроніці Аноніма 903 року, яка пов'язана з вторгненням угорців у Дунайську низовину. У той час він, ймовірно, був резиденцією місцевого слов'янського феодала. Замок мав назву Канків, пов'язану з легендарним розбійником Канко, який у цих місцях грабував подорожніх, що проїжджали повз місто. Замок (ймовірно, дерев'яний) було збудовано на схилах Чорної гори, яка мвє висоту 568 метрів і є застиглим вулканом. В ХІ столітті із включенням цієї частини Закарпаття до складу Угорського королівства укріплення в Угочі перетворюються на рицарський замок. У 1240 році замок зруйнували орди Батия. Вже у 1262 році Угочай відродився під назвою Севлюш і згаданий у грамоті угорського короля Стефана V. Тоді Севлюш став центром найменшої в Угорщині Угочанської жупи і отримав міські права. У 1307 році король Карл Роберт подарував місто феодалові Беку Боршо, який на місце дерев'яного поставив кам'яний замок, що контролював соляний шлях, який пролягав долиною Тиси. Брат власника замку опинився у коаліції місцевих феодалів, яка виступила проти короля. Замок було взято штурмом королівськими військами і після відновлення король Карл Роберт відділ його королеві Марії. У 1329 році Карл Роберт оголосив Севлюш королівським містом і надав йому Магдебурзьке право. Тут поселилися німецькі колоністи: ремісники, виноградарі, місто стало крупним торгівельним центром на соляному шляху. 1399 року король Жигмунт Люксембурзький передав фортецю у власність барону Петру Перені, який перебудував твердиню. Одним з архітектором фортеці був Аристотель Фіораванті. В 1405 році за придушення антимонархічного заколоту йому був подарований і замок Нялаб з навколишніми селами. У XV ст. замок, який і надалі знаходився у володінні баронів Перені, був відданий францисканцям, які перетворили його на монастир. Але опісля ста років його нащадок Ференц Перені став протестантом і почав виганяти католицьких священиків зі своїх територій. У 1556 році він напав на монастир і вигнав францисканців. Тих, хто вчиняв спротив, Перені наказав вбити, а тіла кинути у замковий колодязь. Проти Перені був висланий загін імператорських військ під командуванням Телекеші, який у 1557 році взяв замок штурмом і зруйнував його. За легендою, Перені розгромив францисканський монастир за те, що монахи затягли туди його доньку і заточили в підземеллі. Звільнити її допоміг один пройдисвіт, але до того часу вона була вже дуже хвора і незабаром померла. Місто і замок почали занепадати в період турецьких і антигабсбурзьких війн XVI-XVII століть. Замкові мури почали використовувати, як будівельний матеріал, для виноградних терас на Чорній горі. Від замку, який мав форму чотирьохкутника розміром 30 х 34 метри з масивними квадратними баштами по кутах, збереглися фрагменти замкових стін і двох веж з бійницями. В 60 метрах вір руїн замку збереглися залишки старовинного готичного храму, який, вірогідно, походить з XIV ст. У храмі був похований угорський святий Капістран - бернардинський ченець, канонізований у 1724 році папою Бенедиктом ХІІІ. З Чорної гори, де стоять руїни замку, відкривається гарна панорама міста: Під замковою горою в парку стоїть кам'яний палац, зведений власниками Севлюша баронами Перені наприкінці століття. Перені були управителями мармароських соляних копалень і стали найбагатшим родом в Угочі (Севлюші). Палац Перені - найстаріша пам'ятка палацової архітектури Закарпаття. Спочатку це була одноповерхова прямокутна будівля з квадратними баштами по кутах, яка виконувала фортифікаційну функцію. У XVII ст. палац було перебудовано під житлову резиденцію у стилі бароко. Споруда стала двоповерховою, з'явився ризаліт на центральному фасаді. Сам фасад прикрасили високим випуклим фронтоном з ліпним гербом баронів Перені, а центральну залу палацу - фрескою з зображенням Агасфера і Есфірі. Кутові башти були вкриті ґонтовими заломними дахами з граційними силуетами, а навколо було закладено великий парк з екзотичними деревами. Поруч з палацом знаходиться одноповерхові флігелі, які мають дахи з заломами, вкриті гонтом. Сьогодні в колишній резиденції Перені знаходиться районний відділ освіти. Найвеличнішим храмом Виноградова є Вознесенський костел, зведення якого почалося у XIII ст. Храм кам'яний, однонавовий, має триярусну дзвіницю з наметовим завершенням. Дзвіниця за старих часів використовувалася, як сторожова вежа. Перший ярус дзвіниці - квадратний в плані, верхні два - восьмикутні. Стіни костелу і дзвіниці укріплені багаточисленними контрфорсами. 1at59.jpg Від романських і готичних часів збереглися портали на південному і північному фасадах, фрагменти орнаментального фрескового живопису. На початку XVI століття костел захопили протестанти. Після поразки трансильванських князів, покровителів протестантизму, костел у 1690 році захоплюють францисканці, а у 1748 році єпископ Баркоці з Егера передає його католикам. На згадку про цю подію над головним порталом був вибитий герб єпископа Баркоці. В апсиді є кам'яне готичне різьблення XV ст. Через дорогу від Вознесенського костелу - комплекс кляштору францисканців, заснованого у 1516 році. Монастир складається з костелу - однонавової базиліки, збудованї у готичному стилі, і двоповерхового корпусу келій. У 1717 році костел був зруйнований ордою кримського хана Гірея. Після пожежі 1747 року кляштор було відновлено у барокових формах. Протягом ХІХ століття костел стояв пусткою. Ще одну перебудову було зроблено у 1889 році. З півдня збереглися залишки монастирського саду. На головній вулиці Миру є ще декілька храмів. Греко-католицька церква була збудована у 1768 році, як реформаторська. Поруч - православна церква традиційної для православ'я архітектури: Виноградів потопає у весінньому цвітінні: RIiF9.jpg В центрі - багато цікавої міської забудови кінця ХІХ - початку ХХ століття. Будинок державного банку, 1909 рік: Адміністративний будинок, 1898 рік: Особняк 1897 року поблизу залізничного вокзалу. Зараз - дитячий будинок №3. Міська забудова по дорозі до залізничного вокзалу: Угорщина хоч і воювала на боці Гітлера, але Побєду мадяри чтуть: Назви вулиць тут пишуть на двох мовах: Залізнична станція "Виноградово-Закарпатське": Наприкінці скажу пару слів про місцеві приміські поїзди. Закарпаття - справжня Європа, і місцеві електрички - зайвий тому доказ/ У вагонах є бари і туалети: У Виноградові починається діюча вузькоколійка "Виноградів - Іршава". На ній мені ще не вдалося поїздити, але, сподіваюсь, все ще попереду.

Попередня стаття
Хуст
Наступна стаття
Товтри і меандри Північної Бесарабії

Коментарі

А я там був тільки проїздом, все ніяк не доберусь туди повноцінно.
Потішили "хроніки Аноніма" :)
А так і є :) Повноцінно міг би і Ти, якщо б тоді зі мною поїхав :)
в мене тоді в останній момент непереборні обставини виникли :(
блин...а я до сих пор сюда не доехал
Той регіон такий неординарний, що його треба притримати на десерт :)
Несколько комментариев... > Перша згадка про замок в Угочі знаходимо в угорський хроніці Аноніма 903 року Замок у Анонима под 903 годом не упоминался. Упоминалась "Угоча", и то часть историков считает, что речь идёт о названии поселения, а другая часть думает, что под "Угочей" подразумевался целый район. > У той час він, ймовірно, був резиденцією місцевого слов'янського феодала. Раскопки, которые не так давно проводили на замчище, не выявили следов славянского поселения. > Замок мав назву Канків, пов'язану з легендарним розбійником Канко Есть ещё одна версия - "Канко" - так называлась накидка монахов, а монахи были в замке. > У 1240 році замок зруйнували орди Батия. Это, кстати, допущение. Я так понимаю, что никакой чёткой информации по теме татарского нападения на Угочу у историков нет. > Одним з архітектором фортеці був Аристотель Фіораванті. Очень интересен источник этой информации. До этого мне имя этого архитектора попадалось в описании истории замка Нялаб, но в истории Севлюша его не встречал.
Вопщем так... Сейчас ничего не могу сказать, т.к. я выехал из Львова, а там у меня вся библиотека.
Если коротко, то я брал информацию с 5 разных книг. Так вот в каждой из них - информация разная и местами противоречивая. Тоже самое было с Хустом. Пытался писать про Берегово, но информация настолько противоречивая, что я просто обламался и бросил это дело. Сделаю, наверно, просто фоторепортаж.
То ще невідомо, на яку перемогу пан Бушко (але ж не мадярське фамілійо, блін) натякає :)
А Севлюш навесні прєкрасєн!!!
А чому ж він тоді на фашистською мовою підписується? :)
Хортисти не були фашистами, нє нагнєтай ;)
Ну мабуть модно там так. Інакше не виберуть на новий строк. Доводиться бідолазі під мадяра косити
Ах, скрізь всі звикли прогинатися...
державна політика, йопт