Вільнюс: катедра

11.05.2015

Кафедральний собор-базиліка Святого Станіслава та Святого Владислава - головний римо-католицький храм Вільнюса, який знаходиться на Катедральній площі у Старому місті у підніжжя Замкової гори. Храм був заснований великим князем литовським Міндовгом (королем литовським з 1223 року), після його хрещення у 1251. З поверненням Міндовга в язичництво після 1261 року собор був зруйнований, із залишків було знову споруджено язичницьке капище. З хрещенням Литви в 1387 році король польський і великий князь литовський Ягайло, прибувши з великою свитою з Кракова у Вільну, зруйнував язичницький храм і заклав на його залишках християнський храм Святого Станіслава.

Храм неодноразово страждав від пожеж (1399, 1419, 1530, 1539, 1542 рокиі пізніше), відбудовувався і розширювався за підтримки великого князя литовського Вітовта. У каплиці Святого Михаїла Архангела, побудованій при новому храмі в готичному стилі, були поховані дружина Витовта Ганна Святославівна (1418 р.) і Витовт (1430 р.). Після пожежі 1530 року відновленням з 1534 року керували італійці - спочатку Бернардо Занобі та Джанотті (Bernardo Zanobi da Gianotti), потім Джованні Лагодь з Сиєни (Giovani Cini di Siena). Із завершенням щедро оплачуваних Сігізмундом Августом робіт (1557 р.) собор набув рис архітектури ренесансу.

Після пожежі 1610 року відновлення собору під керівництвом архітектора Вільгельма Поля (Pohl) тривало до 1623 року. У південно-східному кутку храму в 1623-1636 роках рішенням Сігізмунда III Вази (після його смерті - Владислава IV Вази) була прибудована каплиця Святого Казимира, канонізованого в 1603 році. Каплицю декорував італійський архітектор і скульптор Константино Тенкалла (Constantino Tencalla), автор знаменитої колони Зігмутовскої у Варшаві.

У 1782 році почалася перебудова собору за проектом архітектора, професора Віленського університету Лаурінаса Стуокі-Гуцявичюса (1753-1798). За його проектом зберігалися цінні елементи архітектури собору, будівля набула форм класицизму. Для симетрії з капелою Святого Казимира в північно-східному кутку прибудована нова ризниця з куполом. Радикально змінений головний західний фасад: зведені по кутах дві нові капели і портик з шістьма колонами дорического ордера. Старі і нові капели об'єднані новими зовнішніми стінами і загальною покрівлею. Колони уздовж бічних фасадів зв'язують будівлю в ціле. У збереженій внутрішній структурі наново декоровані зведення нефів.

З того часу над фасадом височіли три статуї: посередині Свята Олена з позолоченим хрестом, ліворуч - Святий Станіслав, праворуч - Святий Казимир. Тимпан фронтону прикрашає велика композиція, що зображує жертвопринесення Ноя. У нішах по обидві сторони портика встановлені великі скульптури Мойсея і Аврама. Барельєфи і скульптури створені в 1785-1791 роках.

У нішах бічних портиків поміщені гіпсові скульптури роботи Казимира Ельского (Kazimierz Jelski) : з південного боку - семи королів династії Ягеллонов, з північною - п'яти святих ордену єзуїтів. Статуї святих єзуїтів були перенесені сюди в 1832 з єзуїтського костьолу Святого Казимира, закритого після повстання 1830-1831 і потім перетвореного в православний кафедральний собор Святого Миколая.

Чьотирьохярусна дзвіниця (XVI - XVIII ст.), що стоїть окремо поруч з костелом, має висоту57 метрів і зведена на вежі Нижнього замку. У першій чверті XVI століття італійський архітектор Аннус (Annus) на оборонній круглій вежі два восьмикутні яруси для дзвонів. Верхній ярус зведений у кінці XVI столітті і пізніше пристосований для годинника. Нижня кругла частина відноситься до готики, у двох середніх ярусів є риси бароко, четвертий ярус в стилі класицизму.

Інтер'єр храму:

У 1857-1859 роках в соборі був змонтований орган, перенесений з Августинианського монастиря. У 1889 в соборі відомим майстром Юзефом Родовичем (Józef Rodowicz, Juozapas Radavičius) був побудований новий орган: