Ужгородський замок

Знайомство з Ужгородом варто почати з замку. Бо саме з ним замком пов'язана вся 1000-літня історія міста. Ужгородський замок - одни з найкраще збережених в Україні. До того ж, він є найбільш completed: тут можна побачити рів, мури, бастіони, замковий палац, підземелля та чудові інтер'єри.

Ужгород існував уже в X столітті, коли тут знаходилася резиденція давньоруського князя Лаборца, який загинув в 903 році у битві з угорцями. Але остаточно Угорщини вдалося захопити долину Тиси лише у XI ст. Інша ж частина Закарпаття входила в XI - XIV столітті до складу Галицького, а потім Галицько-Волинського князівства. І тільки з кінця XIV ст. угорці повністю опанували Срібну землю. Існуючий і зараз в Ужгороді кам'яний замок зведений в XVI-XVII столітті. Розташований майже в центрі сучасного міста, він займає саму вигідну з військової точки зору частина гори, що має з північний сходу зовсім стрімкі обриви.

Ужгородський замок неодноразово перебудовувався, переходив з рук у руки, так що дотепер від найдавніших будівель збереглася лише частина фундаменту, сліди якого помітні в підземеллях. В 1322 році замок разом з Ужгородської домінією (феодальним володінням) був подарований королем магнатові Другету. У період, коли замок перебував у володінні цього роду (1322-1691), у фортифікаційному мистецтві відбулися великі зміни, викликані головним чином появою вогнепальної зброї. Та й часі, особливо в XV-XVI століттях, були часами великих і малих війн. Після поразки угорських військ у битві під Могачем в 1526 році південна частина королівства зі столицею Будой була зайнята турками, західна - австрійськими Габсбургами, у східній же частині утворювалося Трансільванське князівство, що визнало себе васалом Туреччини. Закарпаття стало ареною боротьби між трансільванськими князями, що претендували на роль об'єднувачів Угорщини, і Габсбургами, яким юридично належала угорська корона. Власники Ужгородського замка Другети дотримувалися прогабсбургскої орієнтації.

Усе це вимагало корінної реконструкції замка, яка й була проведена наприкінці XVI століття з використанням новітніх досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. У цей час у північній Угорщині, Словаччині й Закарпатті працювала група італійських військових інженерів, які були запрошені через турецьку погрозу Віденською військовою радою для перебудови й зміцнення замків і фортець. В Ужгородському замку італійські інженери будують потужні стіни з ромбоподібними бастіонами по кутах, висунутими за лінію квадрата стін, що підсилювало ефективність їх оборони за допомогою артилерії, установленої на майданчиках бастіонів. Про перебудову говорить дата, висічена на головному під'їзді центрального замкового будинку - «1598». Над нею у вигляді барельєфа висічено на кам'яній плиті чотири дрозди - герб Другетів.

Через півстоліття стіни замка знову зміцнювалися, про що оповідає висічена на північній стіні дата - «1653». Наприкінці XVII століття рід Другетів по чоловічий лінія вимирає, і Ужгородський замок переходить до нового власника, який знову перебудовує його й зміцнює за планом французького інженера Лемера. Остання перебудова визначила його сучасний вид.

Зовнішній образ замка (його потужні квадратні вежі, його масивність) нагадує, скоріше, оборонні будівлі епохи раннього середньовіччя. Неприступність спорудження особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Ця частина замка захищалася тільки кілеподібним бастіоном. Стіни побудовані в основному з каменю, лише місцями застосовується цегла. Із трьох сторін замок оточує глибокий рів (8-10 м), через який був перекинутий звідний міст. Дотепер уціліли отвори для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався. Стіни замка позбавлені яких-небудь прикрас, за винятком карниза з білого каменю, що трохи зм'якшує суворий ритм сірих стін і бастіонів.

Північна стіна палацу - прямо над обривом, який настільки крутий, що будівельники вважали зайвим зводити тут захисну стіну. Оборона її велася ефективно з кілеподібного бастіону, який контролював усю північну сторону замка. Тому чи навряд комусь з тих, хто осаджув замок, спадало на думку штурмувати його з півночі. До того ж унизу протікала річка й застосувати облогові пристосування із цієї сторони було неможливе. За тими часами Ужгородський замок був потужним украпленням. Взяти його, як показали події угорської Визвольної війни 1703 - 1711 років під керівництвом Ференца Ракоці II, було не просто. До Ракоці приєдналася безліч селян Закарпаття з надією, що після вигнання австрійців він виконає свої обіцянки й звільнить учасників руху від кріпосної залежності. Так до нього приєднався розбійницький отаман Іван Беца зі своєю дружиною, що діяв в 90-х роках XVII століття північніше Ужгорода, наводячи жах на поміщиків округи.

Тільки на початку 1704 року гарнізон замка вирішив відмовитися від опору. Положення його до цього часу стало безнадійним, тому що Закарпаття вже стало глибоким тилом повстанців. 2 березня 1704 року в таборі Ракоці в Мишкольце були підписані умови здачі замка. Австрійський гарнізон під дріб барабанів з розгорнутими прапорами покинув Ужгородський замок і відійшов у Польщу.

Надалі в ході Визвольної війни замок не відіграв особливої ролі, будучи в глибокому тилу. Після поразки армії повсталих куруців і втечі Ференца Ракоці із країни, гарнізон Ужгородського замка 11 травня 1711 року капітулював. До розділу Польщі він служив як прикордонне украплення, а після того, як австрійські кордони були відсунуті далеко в Галичину, замок втратив своє стратегічне значення й був переданий імператрицею Марією-Терезією мукачівському уніатському єпископові. У цей період під час перебудови був знищений гарний лицарський зал.

Вхід до замку і герби над брамою:

Заходимо на територію:

Замковий палац:

Турул на замковому подвірї: 

Фундамент замкової церкви св. Георгія:

До замкового палацу веде дерев'яний міст через ще один рів:

Герб Другетів над порталом брами палацу:

Через напівкруглий проріз воріт ми попадаємо у двір замка, де перед нами встає замковий палац - суворий двоповерховий прямокутний будинок XVI століття з масивними квадратними вежами по кутах. Кімнати палацу зі склепінними стелями позбавлені яких-небудь розписів, і тільки в деяких збереглися ліпні прикраси. Коридор веде нас у внутрішній невеликий дворик.

Графіня Крістіна Чакі та її чоловік граф Міклош Берчені:

Оформлення вікон замкового палацу:

Зайдемо всередину палацу:

Сьогодні у замку розміщені Закарпатський краєзнавчий музей і картинна галерея. У музеї зібраний багатий матеріал археологічних розкопок, які ведуться в Закарпаття із другої половини XIX століття. Експозиція музею розповідає про матеріальну культуру й мистецтво племен, що населяли Закарпаття із часів палеоліту. Особливий інтерес представляє бронзова колекція Закарпатського краєзнавчого музею - сокири, долота, серпи; різні прикраси, що мають більшу художню цінність, браслети, підвіски; високохудожня орнаментована зброя, мечі, сокирки, наконечники копій. Бронзова колекція музею - одна з найбільших в Україні. Вона нараховує близько двох тисяч предметів, які відносяться до XIII-XII століттям до н.е. У цей час Закарпаття стає одним із центрів бронзоливарного виробництва.

В експозиції музею можна побачити й рідкі рукописні книги - чудове «Королівське євангеліє» 1401 року, «Ужгородський півустав» XIV століття, «Мукачевсккий псалтир» XV століття, відомий прекрасною мініатюрою із зображенням Іоанна Логофета, «Острозьку біблію» першодрукаря Івана Федорова й багато інші. Картинна галерея багата насамперед зборами добутків художників закарпатської школи живопису. Незадовго до смерті І. Є. Грабарь подарував кілька десятків полотен своєму рідному місту. Вони експонуються в окремому залі.

Замкові підземелля:

Панорама міста з замку:

На замковому пагорбі зараз створений музей під відкритим небом, де представлене дерев'яне зодчество Закарпаття. У музеї вже перебувають житлові й господарські будівлі, найбільш характерні для Закарпаття.

Вид на замок зі скансену:

Вид на замок із середмістя: