Улан-Уде і Кяхта

Улан-Уде - столиця Бурятії. Достатньо приємне місто з красивою архітектурою. В центрі - багато дерев'яних 1-2 поверхові будиночки з чорного дерева. Населення - в основному, буряти. Все достатньо приємні в спілкуванні.

Найголовніша пам'ятка міста - найбільший у світі пам'ятник голові Леніна. Пам'ятник при першому його баченні повергає в якнайглибший шок: сама голова за розміром чи не більша, ніж сама будівля бурятської адміністрації!

Увечері погуляли по місту, переночували в готелі "Баргузин" :

 Вранці поїхали маршруткою в прикордонне місто Кяхта. Дорога, що веде з Улан-Уде в Кяхту, і, далі, в Монголію, викликала неоднозначні враження. Якось все дуже суворо виглядає: лисі сопки, рідкісні ділянки тайги з чорними стволами, які виглядають жахливо. Поряд з дорогою часто попадаються "обо": місце, де буряти поклоняються духам. Населені пункти практично усі покинуті, удома порожні і напівзруйновані. Особливий біль викликало місто Гусиноозерск. Дійсно, дуже боляче було дивитися на вмираюче місто. Кяхта теж зовсім не вразила. Швидше за все, містечко ще живе тільки тому, що воно прикордонне і тут багато військових частин. У Кяхте нам так і не вдалося зупинитися. Усі 3 готелі в місті були заповнені. І тому ми відразу поїхали на кордон.

На російсько-монгольському кордоні ми вперше піддалися знущанням прикордонників. Спочатку вони хвилин 15 розглядали паспорт Свєти, відклеївши фотографію в ньому. Мій паспорт розглядали ще довше, при цьому через спеціальні прилади. Потім сказали, що мій паспорт недійсний, оскільки трохи відклеєна обкладинка (яку вони самі ж мені і відклеїли) і записали мені в паспорт попередження, що він недійсний. З монгольського боку нас зустріли фактично з хлібом і сіллю. Монгольський прикордонник привітав нас російською мовою, розповів нам найнеобхідніші речі про країну. Мовчки поставили в'їзні штампи. З кордону ми поїхали в Сухбаатар.