Україна

Сьогодні трохи розповім про звичайне угорське Берегівського району Закарпаття – Велику Бийгань. Угорські села, на й взагалі, села на Закарпатті разюче відрізняються від невеличких поселень інших регіонів України. Хати тут вкриті справжньою червоною черепицею, дворики – надзвичайно охайні і прикрашені. Крім типового етнічного колориту в селі є декілька цікавинок архітектури, головна з яких – готичний храм XV століття. Перша письмова згадка про Велику Бийгань міститься в літописі 1333 року. Але дослідники вважають, що поселення виникло ще за часів короля Арпада і мало назву Ов-Бийгань. У ХІ столітті його власниками був рід Бегані, який вимер...

Закарпаття - регіон, який найбільше відрізняється від інших історичних регіонів України. Тут - самісінький закордон, який проявляється в багатьох позитивних моментах: тут краще дороги, охайніше хатинки, чистіше на вулицях. Є і інші атрибути закордону: надписи іноземною мовою, прапори іншої держави. Отже, якщо не маєте шенгену і багато грошей, а хочете побачити Європу - сміливо їдьте в Закарпаття. "Найзакордонніше" місто Закарпаття - це, безумовно, Берегово (або Берегсас, як кажуть місцеві мешканці). В Берегово живуть, переважно, угорці. Тому мова спілкування у місті - угорська. На запитання українських туристів дехто з мешканців зможе...

Чудовим продовженням знайомства із Закарпаттям після Хуста був Виноградів (колишні назви Угоча, Севлюш). Він ще більш колоритний за Хуст. Додаткового колориту йому надають угорці, яких тут набагато більше, ніж в Хусті, а також місцеві роми (цигане), яких у Виноградівському районі більше, ніж у інших районах Закарпаття. А от "затишним" Виноградів ніяк не назвеш: життя тут енергійно кипить, на вулицях багато людей, місто фактично живе життям обласного центру, хоча і населяє його всього 25 тис. мешканців. Незважаючи на попереднє уявлення про Виноградів, як маленьке містечко, де все цікаве знаходиться поруч, місто реально велике! Пам'ятки...

Цього року я вперше в житті потрапив на Закарпаття. Був травень, тепла погода, чудова гірська природа, незвичайна для решти території України архітектура. А ще, повсюди цвіли сакури. Звичайно, Закарпаття сподобалося з перших хвилин. Сподобалося так само, як колись Поділля, Галичина, Польща. А першим містом, з яким я познайомився, був Хуст. Звичайно, не саме вражаюче місто Закарпаття, але як для першого враження про регіон - варіант якраз підходящий. Хуст не міг не сподобатися. Провінційних затишних містечок на заході України багато, але таке, як Хуст, довелося бачити вперше. Зараз вже не віриться, але у 1939 році Хуст був столицею...

Про Ярмолинці, райцентр Хмельницької області, розповісти можна багато. А от показати - майже і нема що. Адже більшість пам'яток містечка до наших днів не дійшла, а середмістя являє собою совок в мініатюрі. Але, менше з тим, Ярмолинці дуже зручно використовувати як базу для огляду навколишніх сіл з багаточисельними історичними пам'ятками - Сутківців, Шарівки, Зінькова, Маліївців та інших. Хоча "база" - це сказано голосно: в містечку нема жодного готелю. Але Ярмолинці є своєрідним транспортним вузлом: тут можна зробити пересадку з напряму Хмельницький - Кам'янець на Гусятин. Але залізнична станція знаходиться в п'яти кілометрах від центру...

На протилежному від Зінькова березі річки Ушиця розташована Адамівка - колишня частина містечка Зіньків, а сьогодні - окреме село, відоме завдяки неординарній Покровській церкві. Навіть у довіднику "Приходы и церкви Подольской епархии" 1901 року дослідник Поділля Євтим Сіцинський відносить адамівську церкву у складі Зінькова, а про існування топоніма чи кутка Адамівка навіть не згадує. Церква св. Покрови була збудована у 1773 році за зразком подільських оборонних храмів XVI століття. Це є кам'яна одноверха споруда, яка є рідкісним прикладом триконхового храму XVIII століття. Основний об'єм церкви складається з бабинця, нави з двома...

Вчора знову було продовження подорожі у подільську осінь. На цей раз це був південь Тернопілля і, навіть, трохи Буковини. Подорож виявилася надто приємною, але зі своїми нереалізованими планами. Дуже короткий світовий день не дав можливості подивитися багато, а густий туман не дозволив спостерігати панораму Заліщиків з буковинського берегу. Менше з тим, поїздка до Червоногруду на цей раз була найтривалішою і найзмістовнішою. А ще був прекрасний і неповторний вечірній Чортків! Ранкові Заліщики були в незвичайно густому тумані. Здавалося, що він ніколи не розсіється. Так і відбулося. До 11 ранку нічого не змінилося. Але в тумані Заліщики по-...

Щасливий той, кому протягом місяці двічі пощастило добувати в столиці Поділля. Двічі щасливий той, хто зробив це у жовтні. Адже жовтень – найкраща пора для відвідування Кам’янця. Осінь в мене вже давно асоціюється з Кам’янцем, а Кам’янець – з осінню. Осінь – з жовтим листям на деревах і під ногами, а дерева з жовтим листям – з каньйоном Смотрича. Каньйон Смотрича – з каменем, а камінь – з замками. Ланцюжки асоціацій можна продовжувати безкінечно, і в різні сторони. Якась з них закінчиться на неповторних кам’янецьких красунях, а якась – на кам’янецькому метро. Романтичніше за все виглядає сонний ранковий Кам’янець. Каньйон густо вкритий...

дивиться також: Осіннє Поділля-2011 (частина 1) Осіннє Поділля-2011 (частина 3) Останні два дні знову провів на Поділлі. Вперше в житті був у ролі екскурсовода: показував подільську осінь групі з 30 діточок з гімназії. Не знаю, що краще – подорожувати самому чи з кимось. З одного боку приємно ділити радість мандрівки з іншими, особливо з дітьми, які дивляться на речі іншими очима. А з іншого – самому можна значно більше подивитися. Так чи інакше, діти задоволені, я так само :) Пройшло всього тиждень з минулої подорожі осіннім Поділлям. За тиждень подільська осінь змінилася: з тих дерев, що стояли жовтими, вже опали листя, інші – пожовтіли...

Упродовж цілого року я з нетерпінням чекаю середини жовтня, щоб подарувати собі традиційний подарунок – Подільську осінь. Важко пояснити чому саме, але саме на Поділлі золота пора презентує себе найяскравіше. Може причина тому – вкриті деревами круті схили подільських річок, може руїни замків, які на їх фоні виглядають немов кораблики, що пливуть по жовтогарячих морях. А ще причина – тут осінь пахне по-особливому: свій неповторний запах має і вода, і повітря, і, навіть, замкове каміння.  В цьому році я традиційно розпочав осінню мандрівку півднем Хмельниччини. Хотів відвідати цікаві місця, де ще ніколи не був (Маліївці, Зіньків, Адамівка)...

Сьогодні Улашківці - це невелике село Чортківського району Тернопілля з населенням трохи більше тисячі мешканців на березі річки Серет. А колись Улашківці були містечком з Магдебурзьким правом, де кожного року гриміли багатолюдні ярмарки. Вперше Улашківці згадуються у 1464 році. Легенда про виникнення назви поселення розповідає про запорізького полковника Улаша, який разом з іншими козаками оселилися на березі Серету. Для оборони поселення від татар вони спорудили фортецю. Під час одного з нападів всі козаки загинули геройською смертю. Поселення ж назвали Улашківцями на честь козацького ватажка. Є і друга легенда про походження назви села....

Декілька кілометрів відділяють село Наварія Пустомитівського району від південної межі Львова. В пару кілометрах - село Годовиця. Там, як і в Наварії, також зберігся костел геніального архітектора Меретина. Але сусіду з Наварії - костелу Успіння Богородиці, повезло значно більше: тутешній храм відновлено і декілька років тому і він - діючий. Римо-католицька парафія в Наварії була вже принаймні у 1624 році. Був і старий костел, який 1618 - 1621 році знищили татари. Невдовзі храм було відбудовано, також з дерева. Але і він згорів у 1630 році. Завдяки фінансовій підтримці Єлизавети Гумницької у 1641 році розпочалося будівництво мурованого...