Про польські залізниці

 Я дуже люблю подорожувати Польщею. Для мене вона, насправді, найкомфортніша з європейських країн, де не відчуваєш себе чужим навіть незважаючи на незнання мови. Тут - безліч пам'ятників архітектури, історії, культури, тут - одні з найкрасивіших міст Європи, тут майже в усьому порядок. А головне, Польща комфортна для українців своїми цінами. Ціни на готелі чи хостели тут в рази нижче українських, а якість не порівняно вище. Ціна на одяг і всякий ширпотреб - в 2 - 3 рази нижче, а на продукти харчування у півтора і більше. При чому купуючи щось у супермаркеті, знаєш, що купляєш якісне, а не отруту, як у нас.

Але тією ложкою дьогтю, яка може зіпсувати банку з медом під назвою Rzeczpospolita Polska, це - польські залізниці. Останній тиждень я подорожував Польщею, і це справді була моя найкраща подорож за останні декілька років, бо я катався Помор'ям - регіоном моєї мрії останніх двох років. Всі обставини робити подорож приємною, але було одне, що псувало враження від країни кожного дня, і відбивало бажання далі подорожувати. Це "одне" - це польські поїзди.

Не дивіться на цей симпатичний вагончик. В ньому дійсно комфортно їздити. Але їхати ним ви будете хіба що з Мальборка до Квідзина, коли будете оглядати тевтонські замки Помор'я, або на інші незначні відстані в межах 50 км.

У більшості ж випадків вам доведеться їздити звичайними пасажирськими поїздами TLK, яка зв'язують протилежні і не дуже протилежні регіони Польщі.

Про них і поговоримо. Я був у 67 країнах світу, і в більшості з них подорожував поїздами. В жодній країні (навіть в східних) немає такого бардаку на залізницях, як в Польщі. Жахливо все: як умови проїзду, та і загальна організація руху поїздів. За тиждень подорожей в мене не було жодного випадку, коли б з поїздом щось би не трапилося, і щоб поїзд прийшов вчасно і не запізнився.

Почнемо з купівлі квитків. У позаминулу п'ятницю я приїхав автобусом зі Львова до Любліна і мав їхати поїздом у країну своєї мрії - Помор'я, а точніше, до міста Слупськ, за на захід від Гданська. Але перед тим я мав намір заїхати у містечко Пулави неподалік від Любліна, щоб подивитися палацовий комплекс Чарторийських. Враховуючи те, що перед поїздкою я мав купили собі "Bilet Podróżnika" (проїзний, що коштує 69 злотих і дозволяє необмежено пересуватися пасажирськими поїздами з п'ятниці вечора до понеділка ранку) та білет до Пулав, я приїхав на вокзал завчасно, а саме - за годину до відправлення моєї електрички на Пулави. Що ж я побачив на Люблінському вокзалі?

А на вокзалі в Любліні (центрі воєводства!) працювали лише дві каси: перша - на пасажирські перевезення, а друга - на приміські. Черги в обидві каси були просто неймовірні - на все фойє вокзалу. Мені потрібні були дві каси: в пасажирській я мав купити "Bilet Podróżnika", я в приміській - білет до Пулав. В першу касу я стояв майже годину і купив свій "Bilet Podróżnika" за п'ять хвилин по відходу електрички на Пулави. А приміську касу черга менше не стала, а електричка вже відправлялася. Я зістрибнув в неї, сподіваючись придбати білет у контролера, для чого відразу з підійшов до нього. І дійсно, білет до Пулав за 6 злотих він мені продав, але при цьому ще взяв щось типа штрафу у 8 злотих за придбання квитка в потязі. Т

аким чином, на польських залізницях свідомо створюються умови для того, щоб пасажир, навіть маючи бажання купити квиток в касі, не зміг цього зробити і заплатив штраф. Оглянувши Пулави, я мав їхати далі, на північ. Єдиний "зручний" поїзд, що зв'язує Люблінське воєводство з Поморським, ще потяг "Посейдон" сполученням Люблін - Варшава - Гданськ - Колобжег. Він виходить з Любліна у вечорі і з ранку - вже біля берегів Балтики. І все б було добре, але поїзд один, а бажаючих їхати - тисячі. З цього року польська залізниця ввела обов'язкову резервацію місць у другому класі поїздів TLK. Тобто, якщо ти встиг заздалегідь зарезервувати місце, то це - гарантія того, що ви всю ніч можете сидіти у 8-місному купе, а не стояти а тамбурі чи коридорі.

Я зарезервувати місце не зміг, бо приїхав до Польщі лише сьогодні, коли все вже було давно зарезервовано. Переді мною постав вибір: або їхати стоячи всю ніч, або повернутися додому. Я вибрав перше. Якимось дивом мені повезло, напевно не без Божої допомоги. В Пулавах, коли поїзд ще був не до кінця заповнений, я зайняв вільне місце.

У Варшаві поїзд набився так, як набивалися тролейбуси у моєму рідному Дніпропетровську в годину-пік в 90-ті роки. Всі місця були зайняті, а коридор і тамбури повністю окуповані стоячими людьми з чемоданами. Але, навіть сидячі, я не міг заснути ні на хвилину, бо сидіння такі, що вже через годину такої поїздки починає боліти шия. Якщо б і хотів сходити вночі в туалет, то не зміг би пробратися через битком набитий пасажирами коридор.

До речі, про туалети і інші умови проїзду. Жодного (чуєте, жодного!) разу не було такого випадку, щоб унітаз в туалеті не був би зверху донизу забитий папером, і щоб там була б вода! І лише один раз вода була в умивальнику, і можна було помити руки. Складається враження, що і салони в поїздах ніколи ніхто не прибирає: коридори завалені всяким харчовим сміттям - консервними банками, кістками від риби та іншими прелестями.

Ну і, нарешті, про швидкість поїздів. Середня швидкість "поспішного" потягу - не більше 50 км на годину. Улюблене "заняття" будь-якого "поспішного" поїзду - встати посеред поля чи лісу, і тупо стояти від 15 хвилин (якщо повезе) і до 2,5 годин (якщо не повезе, як мені декілька разів). В підсумку поїзди завжди запізнюються. За тиждень моїх подорожей не було жодного випадку, щоб поїзд не запізнився. Як я вже писав раніше, метою моєї поїздки був місто Слупськ, куди я мав приїхати у 6.45, погуляти там і у 8.30 їхати і зворотному напрямку, до Гданську, де мав зупинитися.

Спізнившись в Гданськ на півгодини (мали бути о 4.17), я почав розуміти, що в Слупську о 6.45 я вже не буду. Але, на всяк випадок ризикнув і поїхав далі. Але проїхавши ще півгодини і доїхавши до Гдині, ми встали надовго і всерйоз. Почекавши півгодини і зрозумівши, що в Слупськ я вже ніяк не попадаю, я вийшов з поїзду і в першою в електричкою поїхав у Гданськ. Побродивши весь день по місту своєї мрії, я вирішив на вечір все ж таки з'їздити в Спупськ. Спланував собі по розкладах так, щоб за пару годин подивитися місто, і до 11 години вечора повернутися в Гданськ.

Поїзд, яким я їхав до Слупська, йшов на Щецин і був забитий вщент. Їхав 2,5 години у коридорі. Але найцікавіші пригоди трапилися на зворотному шляху. Довелося їхати до Гданська з Пересадкою у Гдині. До Гдині поїхав нормально, навіть сидів. З Гдині до Гданська 19 кілометрів - нема що й їхати. Вистрибнувши з потягу, сіл та тому ж пероні на інший "швидкий" поїзд Гдиня - Бяльско-Бяла, який мав довезти мене до Гданська. Залишилось лише 19 кілометрів - це хіба відстань?

А ось вас і загадка: за який час швидкий поїзд може подолати відстань у 19 км? Ну, за півгодини максимум, якщо ще буде зупинятися в Сопоті і Оливі. А дзуські вам! Три години! Вдумайтесь: швидкий поїзд 19 км долає 3 години! Щойно відправившись, поїзд встав між двома станціями і тупо простояв дві з половиною години!

Замість того, щоб спокійно собі спати в хостелі після двох безсонних ночей, я три години простояв в тамбурі, бо навіть коридори були всі забиті людьми. Ніколи не забуду, як дідусь з маленьким онуком сідали в цей потяг з великими чемоданами, а їх навіть не було де поставити, не те що сісти. Так напевно, бідні, всю ніч і простояли...

Попавши додому вже після 1 ночі, наступного дня я оглядав замки Тевтонського ордену в Квідзині, Штумі і Мальборку. Першим був запланований Квідзин. Для того, щоб дістатися Квідзина, треба доїхати пасажирським поїздом до Мальборка, а там вже пересісти на приміський рейковий автобус. Пасажирський поїзд на Ольштин, яким я їхав до Мальборка вже спочатку запізнювався на 15 хвилин. Приміський поїзд до Квідзина прилаштований так, що від відправляється через 15 хвилин після того, як в Мальборк прибуває пасажирський поїзд.

Прибувши в Мальборк, я ледь встиг забігти в симпатичненький рейковий автобус до Квідзина, двері якого зачинилися відразу ж. Здавалось би, які ще тут можуть бути проблеми: поїзд вчасно відправився, до Квідзина - якихось 40 хвилин їзди. Але не тут-то було. Ще як тільки ми від'їхали, я помітив, що ми не повернули на гілку, яка веде на Квідзин, а поїхали в напрямку Ольштина. Через декілька хвилин це, здається, помітив і машиніст, який зупинив потяг і перейшов на протилежний пункт керування. Перед тим, як ми повернулися на початкові позиції на станцію Мальборк, поїзд ще декілька разів зупинився.

Після цього, нарешті, поїхали на Квідзин. На завершення подорожі я мав їхати з Гданська до Перемишля, де на мене мала чекати дружина. Шлях не близький і достатньо складний. Прямого сполучення немає, а варіанти через Люблін чи Краків видають час в дорозі від 16 до 20 годин. Я вибрав найшвидший, але не найдешевший варіант через Люблін. Враховуючи, що поїздка буде довгою, я вирішив скористалася послугою "Tania Kuszetka" і купити квиток в вагон з місцями для лежання. Купе в такому вагоні складається з 6 ліжко-місць. Якщо середня полиця розкладена, то сидіти не можливо, можна лише лежати. Я брав квиток заздалегідь і їхав на нижній полиці, тому не уявляю, бабусі і дідусі, які їхали на третіх полицях, залізли туди. Я так подивився, що навіть мені б було важко то зробити. Але у вагонах з місцями для лежання мене вразило інше - відсутність будь-якої білизни, і навіть, подушок. Невже ні в кого на польській залізниці не виникала ідея видавати пасажирам хоча б подушки і хоча б за додаткові гроші (я вже не кажу про білизну). Пасажирам, бідним, доводиться підкладати від голову сумки.

Думав, що хоч в спальному вагоні висплюсь, а тут на тобі! Та найцікавіше почалося зранку. Десь о 6 ранку я прокинувся, ми стояли на станції Варшава-Центральна. До Любліна було ще більше 2 годин і я ліг спати далі. Десь за дві години я знову прокинувся і подивитися у вікно: знову та сама Варшава-Центральна. Якісь капець, в мене за півтори години поїзд з Любліна до Перемишля, а ми навіть не збираємося з Варшави виїжджати.

Таким чином, у Люблін ми запізнилися на дві години. Відповідно, мій потяг у бік Перемишля давно уїхав. Довелося сидіти додаткові півтори години на вокзалі в Любліні, а потом майже цілий день добиратися трьома електричками до Перемишля.

Висновок: у Польщі є більш менш придатними для проїзду лише приміські поїзди. Вони майже ніколи не запізнюються, там трапляються зручні сидіння, і вони, як правило, напівпорожні. А ще там працюють туалети. Проїзд в пасажирських поїздах TLK - це випробування, несумісне з людською гідністю. Сподіваюсь, моя розповідь якимось чином дійде до керівництва Польських залізниць, я воно якимось чином відреагує на те далеко не європейське неподобство з пасажирськими перевезеннями, що відбувається в європейській країні.

Андрій Бондаренко, заступник Міністра інфраструктури України 2014 - 2015 рр.