Петрашівка

Найскромніше з усіх дерев’яних церков XVII століття виглядає Архангельська церква в селі ПЕТРАШІВКА (1663 рік). Її жерстяний дах, що за висотою вдвічі перевищує стіни, поржавілий та обдертий, а всі хрести на ньому давно похилилися. Чотирьохскатну кришу підтримують ступінчасті фігурні кронштейни – випуски верхніх вінців зрубів.

Як і в Миколаївська церква в Поляні, церква Архангела Михаїла у Петрашівці збудована з широких дубових зрубів, укладених у п’ять рядів і оббитих тесом. До п’ятигранного бабинця з півдня прибудовано квадратний оббитий тесом тамбур.

Поруч з церквою стоїть така ж скромна дерев’яна дзвіниця, перший ярус якої колись слугував входом на церковне подвір’я.

Сама церква із дзвіницею, як і всі архаїчні дерев’яні пам’ятки культової архітектури Глибоцького та Герцаївського району, занесена до переліку пам’яток архітектури національного значення і є частиною історико-етнографічного музею села Петрашівка.

Крім старої дерев’яної Архангельської церкви в селі є велика нова мурована Свято-Михайлівська церква, побудована у 1995 році.

Нам дуже повезло з відвідуванням Петрашівки. У той день було чи то храмове свято, чи то поминальний день, але людей в селі зібралося стільки, що вся вулиці Петрашівки перетворилися на одну суцільну пробку. Не те, що проїхати не можна, по вулиці навіть не пройдеш! Звичайно, всі люди були румунами. Але найбільше мене вразило, коли я зайшов до старенької церкви, то побачив там не службу а п’янку!

Перебуваючи в Герцаївському районі, дійсно відчуваєш себе, як за кордоном. Української мови тут зовсім немає. Румуни якщо і спілкуються з іноземцями (соррі, з представниками титульної нації :)), то лише російською. Особливо це проявляється в «столиці» краю місті Герца: ми довго заставляли офіціантку ресторанчика румунської національності перейти на українську і нам це майже вдалося. Офіціантка отримана урок української мови, а ми – величезний шматок м’яса (румунське національне блюдо, як офіціантка називала «костицею»).