Олива

Попередня стаття
Сопот
Наступна стаття
Гданськ, ч.1: Główne Miasto

Олива – це передмістя Гданська, розташоване на північ від Головного Міста. Трамвай сюди їде близько 45 хвилин, а міською електричною можна дістатися за 20 хвилин. За Оливою вже починається найвідоміший польський курорт Сопот, а в саму Оливу, як правило, їдуть всі, хто відвідує Гданськ. Адже Олива для Гданська – це як Версаль для Парижу. Тут розташований Оливський парк, створений на базі резиденції цистеріанських єпископів, комплекс якої добре зберігся до наших днів. До комплексу, окрім шикарного парку, входить палац єпископів, найдовший у Польщі костел і багато господарських приміщень.

Олива – це дуже старовинне поморське поселення, яка швидше за все раніше називалася Олава. У 1188 році за згодою гданського князя Самбора I тут оселилися отці-цистеріанці з Колбача, які дуже скоро побудували монастирі на південь від Оливського потоку. Незважаючи на набіги язичників-прусів і хрестоносців у XIII столітті, прихід цистеріанцев був однієї із самих більших латифундій на території Гданського Примор'я. Одночасно на півдні від монастиря розрослося село, а над потоком перші „промислові об’єкти”, які приводилися в рух за допомогою води: зернові млини, маслобійні, пилорами й ін. Найвищий розквіт абатства настав під час правління польських королів. Розпалося воно після першого розділу Польщі в 1772 році, коли його майно перейшло у владу Прусської держави.

Подібно як і в сусідніх поселеннях Примор'я, в Оливі був обраний староста, якому підпорядковувалися всі жителі будівель будинків навколо Старого Оливського Ринку і двори, розташовані біля вулицях Опата Рибіньского і Квітній, а також у підніжжя гори Пахолек – всього 484 мешканці. Після тимчасового правління французів (1807-1813 роки) наступає період відносного спокою й великого напливу населення: кашубів і жителів Гданська. З 1852 року Олива була центром гміни з війтом на чолі, де вісьмома роками пізніше проживало майже 2000 людей. Її розвиток прискорила введена в експлуатацію в 1870 році залізнична лінія Гданьск-Кошалин і лінія трамвая (тоді ще кінна) з Гданьска в 1873 році. У цьому й наступних роках на південь і схід від давнього села цистеріанців виникла забудова, характерна для міста, із відповідною інфраструктурою (вулиці, тротуари і т. ін.). Це призвело до ліквідації посади війта, а замість нього було впроваджене правління гмини з начальником на чолі. 

В 1900 році тут проживало 6471 людей, а вісьма роками пізніше до Оливи приєднане Елитково й Примор'я, і вона почала перетворюватися на приморський курорт, що нараховував понад 10 тисячі жителів.

Під час першої світової війни (1914-1918) начальник гмини йменувався мером; як і раніше ведеться забудова й розбудовується супровідна її інфраструктура (електрика, водопроводи, газ і таке інше). В 1925 році Олива стає місцеперебуванням курії нової гданської єпархії, яка в наступному році була приєднана до Гданську.

Під час воєнних дій у березні 1945 року Олива не понесла великих збитків і була самостійною адміністративною одиницею на правах міста, але незабаром її знову приєднали до Гданську. В 60-70 роки минулого століття відбулося значне розростання кварталу, тому що виникали нові житлові мікрорайони а також комплекси будинків Гданського університету й Академії фізкультури, а також великий спортивно-розвиваючий центр „Olivia”. З 1992 року Олива є місцеперебуванням архидієцезії, до складу якої входять єпархії: Хелминська із представництвом у Пелпині і Гданська із представництвом в Оливі.

Маршрут Оливою можна розпочати біля входу в парк ім. Адама Міцкевича площею 14 га, який є одним із самих цінних об'єктів Оливи, пам'ятником садового мистецтва 240 літньої давнини. 

Йдемо по парку старою дорогою, що перетинає частину парку, що має назву «французького» (проект Хенсхеля, виконання К. Дембицки, близько 1760 року). Повертаючи ліворуч, ідемо уздовж північного краю ставу Лебедів, повз Липову алею й доходимо до найкрасивішої частини парку - квітково-трав'яного партеру, з рядами грабів зі східної й західної сторони (т.зв. «биндажи»). Край партеру у формі бурбонских лілій прикрашають конусні тиси. Біля ставу перебувають погруддя гданських князів: Светопелека II і Мсцвоя II (автор. А.Лосовски, 1967).

Напроти, з північної сторони, стоїть Палац Абатів, називаний «новим», побудований у стилі рококо (II половина XVIII ст.). Палацом користується Народний музей Гданська (представлене сучасне мистецтво).

З лівої сторони бачимо колишній монастирський сад і монастирські будинки. З правого боку - Липова алея (довжина 12 м), наприкінці якої знаходиться продовгуватої форми став, утворюючи лінію перспективи, називану колись «Дорогою до вічності», «Вид на море» або «Вікно в світ».

Повернувши праворуч, ми доходимо до Пальмової оранжереї (колишня Оранжерея з XVIII ст.), у якій можна подивитися екзотичні дерева, кущі й рослини, поруч перебуває Альпінарій (наскальний сад), заснований на місці колишнього Лабіринту або Зоосаду (E. Wocke, 1912). Далі, у східному напрямку, простягнеться Ботанічний сад (1954-1956) з колекцією квітів, рослин і кущів, згрупованих по своїх властивостях (лікувальні, отрутні, і т.п.).

Гуляючи по головній парковій алеї, ми зупиняємося у Великого ставу, у який впадає Оливський потік. Тут колись стояв дротовий ковальський завод (Млин VII) XVI століття, який був розібраний під час закладки парку, а на місці колишнього водоспаду споруджений чарівний водоспад з кам'яним містком.

Перейшовши через місток, обходимо став, що є невід'ємною частиною «англійської» частини парку. У глибині ми бачимо два штучні пагорби, на яких стояли колись невеликі будинки: Храм Вильхельма й Китайський Храм. В 1976 році тут відкрита Галерея сучасної гданської скульптури, яка складається з 18 реалістичних або абстрактних добутків сучасних художників. Доходимо до доріжки, яка, через місток над Оливським потоком, веде до північного виходу з парку, на вул. Опацку й цвинтар (1832). Напроти, над Оливским струмком, перебуває Абатська стайня (XVIII ст.), сьогодні музейний склад, на північ від якої перебував колись Ботанічний сад, сьогодні повністю запущений. Повертаємо ліворуч і, проходячи повз Абатське зерносховище (1732) Національного музею, що перебуває в користуванні, у Гданську (етнографічні виставки), ми доходимо до характерного двору абатської резиденції. Проходячи повз ворота, побудовані в стилі бароко, ми входимо на вузьку вулицю, що веде уздовж високої оборонної стіни (1608), із двома призначеними для стрільби отворами, у яку вбудовані ворота, що виходять на костельний двір (тут: парафіяльні об'єкти з 80-х років XХ ст. і бічний вхід у катедральний собор). Стіна закінчується оборонною вежею, що колись дозволяє опікувати монастир з північної сторони.

Катедральний костел св. Трійці, Пресвятої Діви Марії й св. Бернарда – найцінніший пам'ятник старовини Оливи. Храм являє собою базиліку, що має в проекції латинський хрест (тринавова, з виділеним трансептом і пресвітерієм), яка побудована цистеріанцями в романсько-готичний (XII - XIII ст.) і в готичний (XIV, XV ст.) періоди.

Історично він служив головним храмом Помор’я, усипальнею місцевих князів і герцогів. Фасад франкують дві вежі заввишки 46 м з маківками у стилі бароко. У центрі фасаду - портал 1688 року. На перетині середньої нефи з трансептом знаходиться дзвонова вежа. Оливський кафедральний костьол має довжину 107 м, ширину 19 м і висоту 17,7 м і є щонайдовшим цистеріанським костьолом у світі. З 1833 року храм виконував функцію парафіяльної церкви, в 1925 році — собору, в 1976 році став малою базилікою, а з 1992 року є архієпископальним катедральним собором.

Вхідний портал:

Вхідні двері з середини:

Збереглося багате оснащення (XVII-XVIII ст.), у тому числі відомий орган (XVIII в.).

Усередині костелу знаходяться 23 мармурові вівтарі в стилях бароко і рококо. Перший головний вівтар був створений в 1605 році і мав стиль нідерландського ренесансу. У 1688 році, замінений новим.

Найціннішим об'єктом усередині костьолу є орган, який був побудований в 1763-1788 роках ченцем Іоганном Вільгельмом Вульфом.

Бічні нави (для того, щоб уявити собі довжину храму): 

Вітраж:

Поруч із ним, з південної сторони, знаходиться колишній монастир (XIII ст., розширений у XIV-XVI ст.), з багатим оздобленням. Сьогодні більшість його приміщень займає Вища духовна семінарія й тільки невелику частину - єпархіальний музей, у якому можна оглянути знамениті твори сакрального мистецтва XIV-XVIII століть.

Відвідавши кафедральний собор, ми направляємося на вул. Цистерсов, повертаємо ліворуч і проходимо повз резиденцію гданського архієпископа монастирської колишньої комори (XV ст., перебудована в XVII ст., відновлена в 1959 р.). З лівої сторони перебуває 8-метрова оборонна стіна, на якій росте рідка рослина — костенець скельний, за стіною колишнє монастирське Зерносховище (XIV ст., перебудоване в XX ст). Із правої ж сторони розташована невелика стоянка, за якою видно задній фасад Брамного будинку (XV ст.), розташованого на вул. Старий Оливський ринок.

Вийшовши на Старий Оливський ринок, на лівій його стороні побачимо житлову забудову початку XX століття, яку замикає цікавий будинок першої половини XIX століття - прямо на Інвалідув Військових. Напроти площі - головний вхід у стародавній парк, поруч - з лівої сторони - коротка ділянка зовнішньої оборонної стіни (XVI ст.), за якою видні абатські резиденції й монастирський комплекс. Наступний фрагмент стіни розташований напроти вул. Шопенгауера, за якою перебуває житловий будинок з кінця XVIII-Початку XIX століття.

Доходимо до вулиці Галявинки, колись головного тракту, що веде із Гданська в Оливу. На цій вулиці збереглися стародавні садиби й будинку гданських міщан (XVIII ст.), розташована вілла Леха Валенси, харизматичного профспілкового лідера й колишнього президента Республіки Польща.

Продовженням вулиці Старий яку ринок є вулиця Кветна. Фрагмент, який ми відвідаємо, називається Доліній Радості (натяк на існуючі тут квіткові луги?). Від вулиці Кветной відходить вулиця Спацерова, що примикає до старого Мірошницького ставу, близько якого стоїть працюючий дотепер, Млин IX (1874), колишня сукновальня (1594).

Ще один храм Оливи:

Попередня стаття
Сопот
Наступна стаття
Гданськ, ч.1: Główne Miasto

Коментарі

Гарні фото, найбільше вразило фото "Дороги до вічності"!
Якщо не секрет, звідки така детальна інформація про місто? :)
Дякую!
Вся інформація - з офіційного сайту Гданська. Там в розділі на російській мові є цілий розділ про Оливу
Гарний репортаж - з задоволенням переглянув!
Дякую!
Дуже цікаво, дякую