Приморський бульвар - один з символів Одеси і чи не головна вулиця історичного центру. Бульвар починається від Думської площі і закінчується біль Тещиного мосту за Воронцовським палацом. Бульвар прокладено на початку ХІХ століття на місці давньогрецького поселення VI–V століть до нашої ери. У 1764 році османи збудували тут фортецю Єні-Дунья, яку у 1793 році модернізували під керівництвом Франца де Воллана. З відсуванням кордонів Російської імперії до Дунаю фортеця стала непотрібною, і на її місце було прокладено Миколаївський бульвар. Бульвар, який у свій час носив назви Новий, Приморський, Міський, бульвар Фельдмана сьогодні являє собою добре збережений ансамбль класицистичної забудови уздовж берегу моря.
Знайомство з бульваром почнемо з Думської площі, на якій розташована будівля Міської Думи. Споруда будувалася з 1829 по 1837 роки, як будинок біржи. Після того, як на Італійській вулиці була збудована будівля Нової біржі, цю почали називати Старою біржею. Будинок зведено у стилі класицизму за проектом Франца Боффо і Грегоріо Торрічеллі.
Спочатку фасад будівлі прикрашали два ряди колон, за якими знаходився відкритий внутрішній дворик. Аби збільшити площу для біржових угод, у 1871-73 роках будинок біржі було перебудовано. Перепланування проводилася під керівництвом архітектора Ф. І. Моранді. Другий ряд колон був замінений стіною з парадним входом.
Над входом в встановлено годинник, виготовлений англійською фірмою «Сміт і сини» в 1868 році. Над годинником розташовані дві жіночі фігури — День і Ніч, які символізують вічність часу.
Ліворуч і праворуч від колон, у нішах, встановлені скульптури Меркурія і Церери, виконані одеським скульптором Луїджі Іоріні.
Після того, як у 1899 році біржа була перенесена до нової споруди, в будівлі розташувалася Міська Дума. Сьогодні тут перебуває Одеська міська рада.
Від Думської площі до Воронцовського палацу в один ряд вишукувалося 15 класицистичних будинків. Незважаючи на нібито один стиль, кожний будинок - неповторний.
Будинок Магнера (1904-1905 рр.) та будинок Маюрова (1827–1828 роки):
Готель "Лондонський" (палац Лапухіна), 1827 рік, перебудова 1851 та 1898–1899 років:
Будинок Родоконакі, 1823–1825 роки:
Палац Шидловського, 1829–1830 роки:
Посередині Приморський бульвар обриває Катерининська вулиця. Якщо подивитися наліво, побачимо пам'ятник "Дюку", направо - Потемкінські сходи. Пам'ятник Арману Емманюелю Софія Септіманія де Віньєро дю Плессі, герцогу д'Егільону, герцогу де Фронсаку, герцогу де Рішельє (у простонародді - Дюку) був відкритий 22 квітня 1828 року.
Площу, де стоїть "Дюк", фланкують два майже однакових будинки в стилі класицизму. Зліва - будинок Завадовського (готель «Петербурзький»), 1830 рік:
Праворуч - будинок Присутствених місць, 1827 - 1830 рр.:
Від пам'ятника герцогу де Рішельє до морського вокзалу прямують знамениті Потьомкинські сходи. Вони були спроектовані в 1825 році архітекторами Франческо Боффо, Аврамом Мельниковим і Потьє, а побудовані в 1837–1841 інженерами Уоптоном і Морозовим. Князь Воронцов розпорядився побудувати сходи в подарунок своїй дружині Єлизаветі, вони коштували місту 800 тис. рублів.
Потьомкинські (Рішельєвські, Гігантські) сходи раніше мали рівно 200 сходинок, зараз - 192. Довжина сходів — 142 метри, вони побудовані перспективно — їх нижня частина (довжиною 21,7 м) значно ширше верхньої частини (12,5 м), завдяки чому при погляді зверху сходів складається враження однакової ширини на всьому їх протязі.
Вид на Потьомкінські сходи та Приморський бульвар від Морського вокзалу:
Частина Приморського бульвару від пам'ятника "дюку" до Воронцовського палацу:
Будинок Серато і Верані, 1824–1826 роки:
Будинок прибутковий Лерхе, 1823–1826 роки:
Одна з найвідоміших пам'яток Одеси - палац графа Воронцова - також розташований на Приморському бульварі. Комплекс споруд палацу Воронцова замикає перспективу Приморського бульвару з північно-західного боку і є однією з найважливіших архітектурних та розпланувальних домінант приморської частини міста. До складу споруд комплексу, які утворюють садибу, входять палац, стайні, бельведер. Комплекс споруджувався у 1824-1834 рр. за проектом архітектора Ф.Боффо для генерал-губернатора Новоросії графа Михайла Воронцова: у 1824-1827 рр. побудовано палац, у 1826-1829 рр. - решту споруд та так званий Орловський флігель, який прилягав до палацу (не зберігся).
Палац, побудований у формах класицизму, являє собою двоповерховий, на підвалах та стилобаті, призматичний об’єм з центральним гранчастим ризалітом-напівротондою на північному фасаді та бічним ризалітом - на західному. На рівні 1-го поверху південний фасад та південно-західний ріг палацу оперезує відкрита колонна галерея тосканського ордера (первісно - зимовий сад). Входи з заходу (головний) та зі сходу виділені портиками (східний - з тричетвертних колон великого іонічного ордера). На 1-му поверсі розміщені анфіладно сполучені парадні зали, на 2-му - житлові приміщення, у підвалах - кухня, господарські приміщення, льохи. Перекриття - дерев’яні, балкові, склепіння перекривають бібліотеку на 1-му поверсі і суцільно - приміщення підвалів. Стіни муровані з черепашнику й потиньковані.
З урахуванням сприйняття з боку моря північний та східний фасади вирішені монументально, а південний та західний - більш камерно. Колонна галерея та портик головного входу надають споруді південного колориту, який підсилено балюстрадним парапетом над класицистичним з модильйонами карнизом. Виявленню виразності будівлі сприяють вишукані пластика та малюнок іонічної колонади східного портика, орнаментованого фриза, барельєфів-вставок тощо.
Стайні, що замикають подвір’я з півдня, вирішені у формах класицизму. Будівля - півтораповерхова, на підвалах, дугоподібна (на чверть кола) у плані. Бічні частини займають великі приміщення зального типу; центральна частина - господарського призначення; поперечну вісь фіксують міжповерхові сходи, а на фасадах - входи. Стіни муровані з блоків черепашнику; фасади потиньковані. Центрально-осьову симетрію головного фасаду фіксує чотириколонний портик тосканського ордера з масивним антаблементом. Ритм великих півциркульних вікон 1-го поверху підтриманий дрібними прорізами напівповерху над ними.
Брама садиби Воронцових:
На краю прибережного обриву розташований бельведер (колонада). Він є одним із силуетних акцентів морського фасаду міста. Дугоподібний (на чверть кола) у плані, він має вигляд розташованої на стилобаті колонади з десяти пар колон тосканського ордера, які несуть класицистичний повного профілю антаблемент під двосхилим дахом з трикутними фронтонами на причілках. Матеріал - блоки черепашнику з потинькуванням; дах укритий покрівельною сталлю.
Фонтан:
Палац і бельведер:
Закінченням Приморського бульвар є Тещин міст, який прокладений через урвище, по якому проходить Військовий узвіз. Міст був зведений в 1968-1969 рр. за проектом архітектора Рашель Володимирської і інженера Кириєнка. Міст є маленькою копією моста герцогині Шарлоти в Люксембурзі. За легендою, по цьому мосту нібито ходив в 70-ті роки у гості до тещі тодішній керівник області - перший секретар обкому партії Михайло Синиця. Злі язики стверджують, що місту ця коштовна конструкція, що практично не має ніякого комунікаційного значення, знадобилася зважаючи на любов тодішнього комуністичного начальника міста до тещиних млинців. А оскільки зять жив на Приморському бульварі, а його теща - на вулиці Гоголя через балку, то променад в п'ятсот метрів окружним шляхом по Сабаніївському мосту здавався керівникові Одеси нестерпно довгим. Так і з'явилася ідея створення прямого пішохідного сполучення.
За Тещиним мостом починається бульвар Жванецького, що є фактично продовженням Приморського бульвару. Відразу за мостом є так званий "Куточок старої Одеси" - міні-музей просто неба, який може розповісти трохи про історію міста. Це місце, де зібрані деякі цікаві експонати: оригінальної форми альтанка, горбатий місток з ажурною гратами, скульптурні прикраси, грифон чавунного художнього лиття, колодязь середини XIX століття.
Тут же розташований Шахський палац, про який є окремий матеріал.
В кінці бульвару стоїть пам'ятник Помаранчу, що врятував Одесу. Після всходу на престол імператор Павло I, що мав важкі стосунки з матір'ю (Катериною ІІ). Будівельну експедицію в місті ліквідували, адмірала де Рібаса викликали в Петербург, відірвавши від справ, а перший містобудівничий Одеси Франц де Воллан (1752–1818) втратив посаду. На щастя, в місті залишились члени магістрату, що не втратили ініціативи і вдалися до дипломатичних заходів. Магістрат зібрався на нараду 9 січня 1800 р. і зголосився надіслати царю посланця з клопотаннями і великим «подарунком». Дочекавшись прибуття в місто вантажу з помаранчами, магістрат сплатив його вартість і, відібравши найкращі 3.000, відіслав імператору з запевненням в вірності і з проханням надати кредит на добудову порту. Адже від нього залежав добробут міста і його розвиток. Дипломатичний хід удався. І імператор скасував свої ж заборони і надав магістрату і кредит у 250.000 рублів, і права на розбудову порту і міста на майбутні 14 років. Так Одесу врятували помаранчі.
Приморський бульвар вночі:
Інші статті про Одесу:
Готель Бристоль
Нова біржа
Палац Абази
Пасаж
Палац Бжозовського (Шахський палац)
Вулиця Ланжеронівська
Французький бульвар
Ланжерон
Приморський бульвар
Сподобався пост? Поділись з друзями!