Великі Сорочинці: Сорочинський ярмарок і шедевр козацького бароко

Наступна стаття
Хомутець: палац Муравйових-Апостолів та український модерн

Напередодні Дня Незалежності вперше в житті побували на Сорочинському ярмарку. Взагалі-то я не великий фанат усіляких подібних фестивалів, але раз в житті побувати хотілося. Якщо відверто, то у Великих Сорочинцях мене більше цікавила Спасо-Преображенська церква - один із найкращих зразків церковної архітектури Лівобережної України стилю українського бароко початку XVIII століття, заради якої, в більшості, я і захотів заїхати сюди. Але й ярмарок з усіма його українсько-козацько-гоголівськими атрибутами також не залишив нас байдужими.

Цьогорічний ярмарок декілька відрізнявся від попередніх. По-перше - війна, по друге - неймовірний спалах української свідомості у громадян. І перше, і друге було на кожному кроці: багато військових зі зброєю, збір коштів на допомогу українському війську, гасла "Слава Україні" - Героям слава!"

Людей не так багато, але трохи є. Війна, як ні як...

Атмосферу доповнюють традиційні хатки під солом'яною стріхою:

а також хатки гоголівських героїв:

Дерев'яна дзвіниця:

Відтворений вітряк:

Але ж повернемося до головної архітектурної цікавинки Великих Сорочинців - Спасо-Преображенської церкви.

Спорудження храму розпочалося 1723 і було викликане бажанням гетьмана Данила Апостола облаштувати свою Сорочинську резиденцію, яка виконувала роль неофіційної столиці гетьманської України. За деякими свідченнями будував храм відомий архітектор Степан Ковнір. Каменярі були з Полтави і Опішні. Допоміжні роботи виконували місцеві козаки. 1734 року будівельні роботи завершилися. У церемонії освячення брав участь фундатор — гетьман Лівобережної України Данило Апостол з 10-ти тисячним почтом козаків.

Церква відома як усипальня родини Апостолів. 5 лютого 1734 київським митрополитом Рафаїлом (Заборовським) у склепі було поховано Гетьмана Данила Апостола. Там же знаходились прах гетьманової дружини Уляни, його сина — Миргородського полковника Павла Апостола, дочок, фельдмаршала П. Лассі.

Церква збудована у стилі українського бароко церква спочатку була дев'ятидільною, хрещатою у плані спорудою. Первісно церква мала дев'ять бань. Після пожежі 1800, коли церкву вразила блискавка, чотири менші бані були зняті і нині церква має лише п'ять бань. Центральна дільниця храму увінчана багатозаломною банею на 12-гранному світловому барабані.

22 березня (3 квітня) 1809 у Спасо-Преображенській церкві був охрещений Микола Гоголь. Хрещеним батьком був полковник М. М. Трохимовський, син лікаря М.Трохимовського, що приймав пологи у матері Гоголя.

Церква відзначається багатством декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко.

В інтер'єрі панує унікальний дерев'яний 5-ярусний різьблений іконостас, утворений трьома іконостасами. На жаль, фотографувати в храмі суворо заборонено.


Фото - Ok.Lviv (panoramio)


Фото з Вікіпекдії

Пам'ятник гетьману Данилу Апостолу поруч з церквою:

Цікавий будинок біля церкви:

Справжній вітряк на околиці Великих Сорочинців:

Наступна стаття
Хомутець: палац Муравйових-Апостолів та український модерн

Коментарі

о, и там я была. узнаю места :)
жаль, когда мы там были, церковь была закрыта - иконостаса не увидели. а эти резные иконостасы совершенно великолепны.
Впервые такой увидела в Полтаве в монастыре - оторваться не могла!! *зато мы там были в музее Гоголя, вот :)
Іконостас бачив, просив дозволити сфотографувати, але категорично відмовити. На жаль, поки в Україні панує путінський Посковський Матріархіт, ми будемо позбавлені можливості у повній мірі насолоджуватися своїми національними шедеврами...

Привіт!

Дякую за таку захоплюючу розповідь! Сподіваюся, ти не заперечуєш, що я додав посилання на неї та використав одну зі світлин у своєму огляді: https://mandrivnik.wordpress.com/2017/03/16/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d0%b3%d0%be%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%b0-60-%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d1%8c-%d0%b4%d0%b5-%d0%b1-%d1%85%d0%be%d1%82%d1%96%d0%bb%d0%be%d1%81/).

Бажаю нових неймовірних мандрівок!

Віктор Полянко

Привіт! Звичайно, що ні! )