Густиня

З першого погляду, дивлячись на Густинський Свято-Троїцький монастир, можна подумати, що знаходишся чи то в Суздалі, чи то в Углічі, чи то в якомусь іншому місті "Золотого кільця". Насправді ж, всі 4 густинські церкви - це козацьке (українське, мазепинське) бароко. Просто так їх "прикрасили" нові господарі з московського патріархату, що тепер Густинський монастир виглядає, як якійсь підмосковний кремль. Проте, якщо добре придивитися, по двох головних монастирських храмах - Свято-Троїцькому і Петропавлівському, можна навіть би було вивчати архітектурк козацького бароко. Якби позолочені бані та ядовитий колір не заважали.

Густинський Свято-Троїцький монастир розташований в селі Густиня в декількох кілометрах на північ від Прилук наберезі річки Удай. На початку XVII ст., коли українська православна церква боронила свою незалежність від польської католицької агресії, на острові Густиня, що за 11 км від Прилук, виникає свята обитель - пізніше один із найвизначніших парвославних осередків духовного відродження національної спадщини українців. Але витоки Густинської обителі починаються в стінах Межигірського монастиря під Києвом, звідки з благословіння ігумена Афанасія ієросхимомонах Іоасаф з двома сподвижниками вирядилися в Східне Задніпров’я в пошуках місця для нового монастиря. Таким місцем 1600 р. було обрано острів Густиня на річці Удай, у земельних володіннях овруцького старости Михайла Корибута Вишневецького.

Спочатку монастирські споруди були були дерев’яними. 1614 р. споруджується перший дерев’яний храм Святої Трійці, ім’я якої завжди буде мати головна монастирська святиня. Після смерті першого ігумена, засновника святої обителі - Іоасафа 1616 р., його справу у відбудові монастиря успішно продовжує схимник Ісаія Копинський (пізніше митрополит київський): територію обгороджують стінами, будують теплу церкву Різдва Богородиці при трапезній, келії та інші монастирські споруди.

З благословіння архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря Барановича 1674 р. починається будівництво мурованого Троїцького собору, яке завершується 1696 р. Споруда Троїцького собору, що збереглась донині, є основною домінантою монастирського комплексу.

Не буде перебільшенням сказати, що цей пам'ятник є одним з кращих творів української архітектури. Для вивчення історії української архітектури цей ансамбль особливо привабливий. Все в нім значно і цікаво: і комплекс в цілому, і кожна будівля окремо, і історія будівництва цих будівель, і пов'язані з цим архітектурним комплексом видатні імена, і події історії українського народу.

Формування монастиря-фортеці почалося в першій половині XVII ст., у час, насичений війнами та нищівними навалами татар. Уже Павло Алеппський 1654 р. називає дерев’яні стіни і два рови, які оточували монастир. З інших боків природним захистом були схили берегів Удаю, який на той час огинав частину території монастиря,. Згодом будують високий земляний вал з оборонними вежами на кутах. В останній чверті XVII ст. коштом прилуцького полковника Дмитра Горленка на валах зводяться кам’яні мури з надбрамними церквами - Миколаївською і Петропавлівською. Про їх конструктивну міць і силу свідчить опис їх залишків з західного боку монастиря: „збереглися залишки старих оборонних мурів з двоярусними аркадами, внутрішніми переходами та вузькими бійницями, подібних пам’яток цих часів ніде більше на Придніпров’ї не збереглося”. З плином часу зникає необхідність в оборонних функціях монастиря, кам’яні мури руйнуються і знову відбудовуються 1754 р. У 1754 р. під час ремонту огорожі споруджується стіна завдовжки 558 м з бійницями.

Характерною ознакою Густинського монастиря XVII - XVIII ст. є влаштування в системі оборонних стін в’їздних брам з церквами. Три різні за архітектурою надбрамні храми об’єднують монастирські мури, що оточують по периметру всю територію монастиря. З іншого боку (головний в’їзд) вимуровано квадратну в плані, одноверху Миколаївську церкву, парадний вхід в яку влаштовано з боку проїзду; з західного хрещата в плані центральної композиції п’ятиверха мурована Петропавлівська церква; з північного боку в одному об’ємі з в’їзною брамою, в східній його частині розміщено прямокутну в плані без мурованої бані Варваринську церкву.

Надбрамна Петропавлівська церква у стилі козацького бароко збудована протягом 1693-1708 рр. Значно перебудована у 1845 р. Це - надбрамний дев'ятидільний п'ятибанний хрещатий храм.

Надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця  споруджена у  1693-1708 рр. у формах бароко, як одноярусна надвратная церква з куполом грушовидної форми. В результаті численних перебудов споруда перетворилася на церкву-дзвіницю: над первинним об'ємом надбудовується четверик, що несе восьмигранник дзвінкого ярусу з шатром. Надбудова виконана у формах провінційної архітектури періоду "історизму". Завершувалася шатром, зведеним в 1853 р. Віконні отвори і ніші розроблені відповідно до традицій кам'яної архітектури Лівобережжя, різноманітні за формою, розташовані в декілька ярусів, обрамлені такими, що відповідають їх формі рельєфними лиштвами.

Воскресенська (Успенська) церква з трапезною збудована у 1695 році гетьманом І.Мазепою. Є однобанним хрещатим трапезним храмом.

Корпус настоятеля збудовано у 1719 р. В XVII ст. в нижньому поверсі будівлі по центру розміщувалася Варваринська брама з п'ятьма коморами і келіями, на другому поверсі - братські келії, на третьому - п'ять літніх келій настоятеля і церква. В результаті перебудов і реконструкцій 1844, 1845, 1890 рр. будівля придбала вид, близький до сучасного. Змінив свій вигляд південний дворовий фасад. Ризалиты і дерев'яна засклена веранда в рівні верхнього поверху споруджені в другій половині XIX ст., на початку XX ст. закладена брама під корпусом. Пам'ятка - одна з прадавніх споруд ансамблю, в якому об'єднані риси оборонної, культової і житлової архітектури періоду XVII, - XVIII ст. Аналогів в українській архітектурі періоду бароко не має.

Монастирський готель було збудовано у 1843 р. у формах пізнього провінційного класицизму. Зберегся, в основному, в первинних об'ємах (до торців прибудовані дерев'яні тамбури).