Дубівці

ДУБІВЦІ (1,3 тис. мешканців) знаходяться біля повороту на Вижницю з траси «Чернівці – Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про них датується 2-и листопада 1464 року. В цьому маленькому селі є на що подивитися любителю архітектури. Майже на початку села праворуч від дороги приверне увагу двоповерховий салатового кольору будиночок австрійських часів, схожий на невеличкий палац. Цей будинок, побудований у 1914 році бароном Шимоновичем, декілька років слугував йому родовим маєтком. У наші часи тут розташувалася сільська рада.

Палац після ремонту вліту 2024 року:

Далі, ліворуч, розташований костел-каплиця, збудована Шимоновичами (хоча є данні, що храм походить з XVIII століття), якій, нажаль, стоїть пусткою із забитими дверима прямо у центрі села.

На фронтоні костелу вимуруваний родовий герб з двома левами, що тримають корону:  

На жаль, ідентифікувати костел складно: споруда не значиться в архітектурних пам’ятках ні державного, ні місцевого значення, а римо-католицької громади в селі вже давно не існує.

Костел влітку 2024 року:

 І все ж таки один комплекс споруд Дубівців потрапив до переліку пам’яток національного значення. Це – дерев’яна Успенська церква з дзвіницею. В Дубівцях ми почнемо знайомство з новим типом дерев’яних церков, типових для Буковини, які будуть неодноразово траплятися на нашому шляху на Кіцманщині. Ці храми так само тризрубні, але на відміну від церков «хатнього» типу вони мають купол над центральним зрубом. Даний тип близький до розташованих західніше, на Івано-Франківщині, дерев’яних п’ятизрубних гуцульських церков.

Успенська церква в Дубівцях є типовим зразком церков такого типу. Вона розташована на рівнинному місці в центрі села і є його домінантою. За місцевою легендою церква була перевезена у Дубівці з сусіднього правобережного села Глиниця. Вчені ідентифікують церкву 1775 роком, а вже у 1782 році вона була перебудована, про що свідчить надпис на наличнику двері в бабинці. Нава ширша за вівтар і бабинець, освітлена з обох боків двома подвійними прямокутними вікнами. Верх над навою має два заломи: нижній – чотиригранний, верхній – восьмигранний шатровий з декоративною главкою. Стіни церкви оточені широким опасанням, яке спирається на високі фігурні консолі, що утворюють випуски колод з першого нижнього вінця.

Нажаль, нещодавно одягнута на храм бляха не дає у повній мірі насолодитися вишуканістю архітектурних прийомів. Але цей недолік сповна компенсується інтер’єром церкви. Найціннішим в ньому є невеликий п’ятиярусний іконостас, деталі різьблення якого не можуть залишити байдужим жодного відвідувача. Виноградні стеблі слабкого рельєфу нібито ллються по колонках, утворюючи легкі змієподібні вигини. По боках Деїсуса вони обвиті виноградною лозою високого рельєфу з крупним листям та кетягами. Особливу увагу привертає різьблення царських воріт: стеблі рослинних орнаментів утворюють тут всього по два вигини, в які вкомпановані два серцевидних медальйони. В них написані ікони «Благовіщення» та «Чотири Апостоли».

У живописі ікон переважають ніжні теплі червоні, зелені, охристі і ясно-блакитні тони. Намісна ікона «Христос» відмічена своєрідністю: вираз обличчя Вседержителя з великими очима і трохи підведеними бровами – добре, м'яке, трохи здивоване. Привертає увагу храмова ікона «Богоматір з немовлям». Тип обличчя у Богородиці абсолютно український: маленькі вуста з досить пухкими губами, великі карі очі і сильно зігнуті чорні брови. Вона з ніжністю нахилила голову до Христа, який написаний в незвичайній для нього позі «Оранта» з обома молитовно піднятими руками. Схоже на те, що і храм, і іконостас, і живопис були задумані і виконані в тісній співдружності талановитими теслярами-архітекторами, різьбярем і живописцем. Судячи з усього, вони були виховані на традиціях високого мистецтва XVII-XVIII століть.

До комплексу Успенської церкви входять дерев’яна двоярусна квадратна в плані дзвіниця, розташована на захід від церкви, та дерев’яна огорожа з монументальною вхідною брамою під ґонтовим дахом.

Поруч з церквою – одноповерхова споруда сільської школи. Тут розташовано музей, якій розповідає про відомих уродженців Дубівців – співаків світового рівня Ореста і Дениса Руснаків. Саме в Успенській церкви, де правив службу їх батько Манолій Русак, брати почали свою співацьку кар’єру. Орест Руснак (1895 – 1960) став володарем неповторного тенора. В Європі і Америці його називали не інакше, як «український Карузо». Денис (1901 – 1952) став співаком-деригентом, а їхній брат Нестор після сметрі батька залишився церковним дяком. Саме він найбільше долучився до створеня музею, а його син Любомир продовжив сімейну традицію співака, ставши солістом-тенором Буковинського академічного ансамблю пісні й танцю. Неподалік від школи-музею біля каплички на вулиці, що носить ім’я знаменитих тенорів, зберігся будинок меморіальна дошка на якому повідомляє, що «на цьому місці була хата, в якій народилися славетні брати: оперний співак Орест Руснак та співак-диригент Денис Руснак».