Дрогобич: ратуша, готика, вілли, солеварня та дерев'яні шедеври

Надзвичайно вразило це старовинне місто. В перервах між зустрічами з активом міста і обговоренням проблем розвитку місцевої інфраструктури та житлово-комунального господарства, вдалося оглянути Дрогобич. Точніше, об'єднати приємне з корисним. Навіть вдалося витягнути виконуючого обов'язки міського голови Івана Даціва та депутата-мажоритарника Михайла Задорожного на вежу ратуші :)

Місцеві ЗМІ навіть опублікували матеріал про мій візит: https://protruskavets.org.ua

Приємне здивування викликав стан комунальних доріг у центрі міста. І стан збереження пам'яток архітектури не найгірший у порівнянні з іншими галицькими містами. Дрогобич, так тримати!

Прогулянка вийшла довгою, адже в Дрогобичі є що дивитися на цілий день!

Ратуша і площа Ринок

Дрогобицька ратуша має давню історію. З середини XIV ст. місто в складі земель Східної Галичини потрапило під владу шляхетської Польщі. Воно розвивається завдяки солеварінню; зростає чисельність населення, міцніє господарство. В 1422 р. Дрогобичу надано магдебурзьке право, підтверджене в 1460 році королем Казимиром IV. Виникла потреба у будівлі міської ради. В результаті було збудовано ратушу. Перша (стара) ратуша була дерев'яною, друга (нова) - з цегли, на три поверхи.

Стара ратуша була дерев'яною. Внизу містились кімнати війта, писаря та канцелярія; бургомістр і райці засідали у великій кімнаті другого поверху. Там же була скарбівня, казна і міський архів. Третій поверх був невеликим, там розташовувалась кімната трубача, в обов'язки якого входило стежити, чи немає де пожежі і чи не нападає хтось на місто, та вчасно сповіщати про це населення, а у підвалі містились камери для ув'язнених. Але до XIX ст. будівля старої ратуші застаріла, по стіні пішла тріщина, і тому, у 1829 р. стару ратушу розбирають та будують нову, за Віденським проектом.

Ідея будівництва нової ратуші з'явилась перед Першою світовою війною. 1913 року міська рада разом із Колом польських архітекторів оголосила конкурс на кращий проект. Було утворено журі, до якого увійшли: бургомістр Раймунд Ярош, дрогобицькі інженери Францішек Єльонек і Юзеф Метціс, секретар магістрату Миколай Кедач. Від Кола архітекторів до журі делеговано архітекторів: Густава Бізанца, Івана Левинського, Діонісія Кшичковського, Міхала Лужецького, Едварда Яворського, Болеслава Павлуця, Адольфа Вайсса (у якості заступника). На оцінювання надійшло 47 проектів і 26 серпня їх було попередньо розглянуто. 11 вересня оголошено рішення. Першу премію присуджено не було. Натомість її було розділено і утворено додаткову другу і додаткову третю. Другі місця здобули проекти Антонія Будковського з Кобежина і Фердинанда Ліблінга з Кракова. Третю премію здобув спільний проект Франциска Мончинського і Тадеуша Стриєнського з Кракова, а також ще один — Станіслава Філіпкевича, студента Львівської політехніки. Дрогобицький конкурс через велику кількість учасників став непересічним явищем у середовищі архітекторів Галичини. Того ж року проекти експонувались у залі засідань Львівської політехніки. 

Сучасну Дрогобицьку ратушу було споруджено у 20-х роках ХХ ст. Частину попередньої було розібрано, та добудовано за новим проектом, а над уцілілою частиною надбудовано третій поверх.Її архітектором був Мар'ян Нікодемович. Ратуша збудована з цегли, має три поверхи і вежу. В середині є внутрішній дворик, оточений з усіх сторін стінами ратуші. У будівлі ратуші розташований мармуровий зал — зал для сесійних засідань Дрогобицької міської ради. Колись на фасаді ратуші красувались скульптури грифонів, але їх було знято радянською владою. За незалежної України фасад ратуші підремонтували, оскільки він уже був зносився.

Вид на ратушу з Малого Ринку:

Внутрішнє подвір'я ратуші:

Площа Ринок, де розташована ратуша:

Вул І.Мазепи, що починається від ратуші:

Види міста з ратушної вежі

З ратушної вежі відкривається панорама всього міста і околиць:

Костел св. Станіслава та оборонна башта:

Синагога:

Казино:

Церква Петра і Павла та будинок суду:

Вид на Малий Ринок:

Троїцький костел:

вулиця Мазепи:

Школа:

Південні околиці:

Церква св. Юра:

Прогулянка середмістям

Пам'ятник Юрію Дрогобичу та оборонна вежа на пл. Замкова Гора:

Шпіхлір на вул. Грушевського, 1778 р.:

Найбільша на Галичині синагога зараз активно відроджується:

Колишнє казино на розі пл. Ринок і вул. С.Бандери:

Театр ім. Ю.Дрогобича та вул. Театральна:

Модерн на вул. І.Мазепи:

Церква-ротонда Петра і Павла Василіянського монастиря, 20-30 -х рр. ХІХ ст та будинок суду:

Одна зі старих шкіл на вул. Завалля::

Вул. Трускавецька:

Цікавий будинок на розі вул. Трускавецької та вул. Завалля:

Троїцький костел (зараз - церква УГКЦ):

Готичний костел св. Бартоломея, поч. XV ст.:

Давньоруська оборонна башта - дзвіниця костелу, XIII - XV ст.:

Вілла "Б'янка" на вул. Т.Шевченка:

Ще одна магнатська вілла на вул. Т.Шевченка:

Вілла бургомістра Раймунда Яроша на вул. Т.Шевченка:

Старий дерев'яний балкон:

Шикарні двері:

Пізній модерн на вул. Січових Стрільців:

Вілла віце-бургомістра Якуба Файерштейна на вул. Січових Стрільців:  

Інші вілли на вул. І.Франка:

Колишня гімназія (педагогічний ліцей) - одна з найяскравіших будівель Дрогобича:

Майже Відень :)

Будівля у дворі гімназії:

Шикарній будинок лікарні на вул. Івана Франка:

Пам'ятник Степану Бандері:

Вілла на вул. Жупній:

Церква Святого Юра - дерев'яний шедевр

Церква св. Юра - символ Дрогобича пам'ятка сакральної архітектури національного значення. Найвідоміша дерев'яна церква країни. Нині музей-відділ краєзнавчого музею «Дрогобиччина». Дерев'яна тридільна (тризрубна), споруджена у стилі українського Відродження в XVI–XVII століттях в селі Надіїв, в 1657 році перевезена до Дрогобича. В інтер'єрі іконостас 1659 року та розписи XVII століття. Минулого року внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Вона збудована у XV столітті, кілька разів перебудовувалася і остаточного архітектурних форм їй надав талановитий український будівничий Григорій Тесля з Дрогобича.

В туристичних описах, в краєзнавчих нарисах і в путівниках найчастіше пишуть, що в 1656 році була перенесена у Дрогобич з карпатського села Надіїва, що поблизу міста Долини. Церкву обміняли на сіль, розібрали та перевезли до Дрогобича на волах. Встановили на місці попередньої церкви, яка згоріла, а у 1678 році збудували поруч дзвіницю. Церкву святого Юра декілька разів ремонтували, але вона не втратила свого первісного вигляду. 

Церква — тридільна (тризрубна) з квадратною головною навою і двома гранчастими бічними криласами (конхами) та гранчастими зрубами вівтаря і притвору (бабинцями). Низ церкви обведений широким опасанням у вигляді аркади-галереї на стовпах. Над бабинцем хори з аркою-галереєю і Введенська каплиця. Церква увінчана над головними зрубами трьома верхами без заломів, а криласи малими верхами з одним заломом, всі на восьмибічних підбанниках. 

Інтер'єр церкви розписаний фресками, виконаними під керівництвом Стефана Маляра (Поповича Медицького). Крім релігійних композицій (Страсті Христові), багатий декоративний орнамент переважно рослинного характеру. Іконостас та ікони того самого маляра («Акафист Богоматері», «Діяння апостола Павла», «Відсічення голови Великомученика Юрія») в коричнево-вохристій та оливково-зеленій гамі; скромними малярськими засобами мистець надав індивідуального, майже портретного виразу зображуваним постатям. Рельєф різьби виноградної лози на колонках іконостасу близький до різьби на камені.      

Дзвіниця:

Солеварня

Дрогобицький солеварний завод діє з XIII століття. Фактично, з нього і починалася історія міста. А завдяки ньому Дрогобич розвивався протягом декількох століть. Споруди заводу збереглися до наших днів. Неймовірно, але солеварні досі працює, і навіть приносить прибуток. Солеварня є державним підприємством, яке знаходиться у сфері управління Мінагрополітики.

Механізми досить працюють:

Ще один дерев'яний шедевр Дрогобича

Воздвиженська церква - друга дерев'яна церква Дрогобича поряд з церквою Св.Юра. Була приходською церквою солеварів. Історія цього храму тісно пов'язана зі священиком о. Василем Глібкевичем, який малював чудотворні ікони, тут жив і правив. Вперше храм згадується у документах 1496 року. У 1499 році згоріла під час татарського нападу на місто. У старих джерелах немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 рік, це датування застосовувалося у ранніх реєстрах пам'яток архітектури УРСР і біля входу на хори зберігся напис: «создася іюлія дня 6 року божого 1661». Воздвиженська церква була приходською церквою солеварів.

Історія цього храму тісно пов'язана зі священиком о. Василем Глібкевичем, який малював чудотворні ікони, тут жив і правив. Вперше храм згадується у документах 1496 року. У 1499 році згоріла під час татарського нападу на місто. У старих джерелах немає точної офіційної дати побудови існуючої церкви, досить часто називався 1661 рік, це датування застосовувалося у ранніх реєстрах пам'яток архітектури УРСР і біля входу на хори зберігся напис: «создася іюлія дня 6 року божого 1661». Тепер за знайденим написом на бантині нави офіційною датою побудови вважається 1613 рік. Хоча деякі дослідники припускають, що у 1613 рік її вже могли перебудовувати, то ж за їх версією дата побудови припадає на кінець 15 ст. — початок 16 ст. В 1961 році церква була закрита. Храм у 1970-1971 роках реставрований (архітектори Іван Могитич та Ігор Старосольський, художники А.Ерко, Петро Лінинський, Наталя Сліпченко) та перетворений у музейний об'єкт. 

Церква тризубна, первісно була одноверхою. У 1661 році споруджено на емпорі над бабинцем каплицю Івана Предтечі з виходом на відкриту зовнішню галерею, в результаті чого стала двоверхою. Після перебудови церква набула не зовсім звичних рис, зумовлених тим, що емпора (каплиця) міститься не безпосередньо над бабинцем, а висунута вперед у західному напрямку і нависає на стовпах поза стінами бабинця. Особливістю церкви є незвично широке піддашшя, яке охоплює тільки вівтар і наву храму, а бабинець оточений величезною відкритою галереєю з гульбищем, розміщеним на рівні хорів. Над навою, в центрі храму, з разкинутих крил піддашшя чіткою призмою піднімаєтся середній зруб з чотиригранним пірамідальним верхом. Низький п'ятистінний вівтар підкреслює масштаб великої центральної частини храму. На фасаді церкви є напис, викарбуваний у 1711 році: «В церкві святої як на небесі стояти». Деякі зміни внесені при ремонті 1715 року. 

З XV ст. збереглись зруби вівтаря, нави і бабинця на висоту до вінчаючого карнизу. Приділ, аркада новіші. Вони були зруйновані та відбудовані. Можливо, від пожежі, бо є погорілі балки — так, ніби церква зайнялася від блискавки (горіла зверху). Церква ґрунтовно ремонтувалася у 1715 р., важилася (ставилася на новий фундамент) 1823 року. 

У Воздвиженській церкві оригінально, по-новому вирішено співвідношення висот приміщень та просторове їх об'єднання. Цьому сприяло побудува емпори на другому ярусі. Перед тим, як ввійти у церкву, відвідувач повинен пройти через низенький притвор, його висота дорівнює 2,25 м. Коли увійти з низенького притвору до бабинця, то зразу, по контрасту з притвором, сприймається велика висота нави, біля 12 м , і глибока перспектива з бабинця в наву і через трикутний виріз у східній стіні нави у вівтарне приміщення. Довжина церкви становить 17 м.

Іконостас - чотириярусний, пірамідальний, різночасовий. Неіснуючий вже іконостас каплиці малював у 1669 р. маляр-попович Стефан Медицький. Окремі ікони «Христа з апостолами» та «Богородицю» у 1694 році намалював його син - маляр Іван Медицький. Вівтарну ікону «Св. Миколая» у 1746 р. намалював о. Василь, а запрестольну «Христа-виноградаря» - Василь Глібкевич у 1753 р.У різьбі іконостасу використані мотиви мистецтва Ренесансу.    

Воздвиженська церква має те, що більше ніде по галицьких церквах не повторюється — збережені розписи у вівтарній частині. Інтер'єр церкви Воздвиження також вражає суворою простотою та величчю. Стінопис церкви походить з різних часів: у вівтарі зберігся розпис поч. XVIIст. пензля майстра Григорія (за іншими даними — автор давнішої частини іконостасу Федько та його учень), каплиця на емпорі розмальована у 1672 році коштом Івана Кобриновича. У 1735 році було розписано стіну, що розділяє наву і вівтар, на тему «Мученицькі смерті апостолів».При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих. Вікон у церкві мало, тому вони дають небагато світла і сильні локальні фарби розписів пом'якшуються напівтемрявою, звідки виблискують золочені деталі та срібні оклади ікон.

Немає точних відомостей, хто був автором воздвиженських розписів, але на зв'язок їх з певним колом мистецьких творів слід вказати. За стилем і характером, навіть «почерком» і дрібними деталями ці розписи найближчі до гравюр Георгія — майстра першої половини XVII століття, діяльність якого пов'язана з Львовом. В гравюрах Георгія до Євангелія 1636 року, виданого у Львові в друкарні Михайла Сльозки, багато персонажів з такими самими крупними рисами обличчя, а форми орнаменту монументальні. 

На північний захід від церкви розташована триярусна стовпова дзвіниця оборонного типу, вкрита високим наметом, висота її становить 25 м.[6] Висока, дерев'яна, квадратна в плані, триярусна, каркасна будівля, накрита наметовим дахом. Збудована у другій половині 17 ст. На третьому ярусі під наметом влаштовано аркаду з голосниками для вивільнення звуку дзвонів та підсябиттям, що уподібнює дзвіницю до оборонних башт. Стіни пошальовані дошками, на рівні першого ярусу дзвіницю оперезує піддашшя. 

Друзі, щоб бути в курсі останніх матеріалів на сайті, підписуйтесь на мій телеграм-канал: https://t.me/andytravelclub