Deutschland. Вперше в житті

Вже майже доба, як я в Україні, але досі не можу зрозуміти, що це було: миттєвий сон, або дійсно я був у Саксонії. Перший у житті візит до Німеччини відбувся не плановано і несподівано. Так швидко, за мить, він і закінчився, залишивши купу вражень, які і буду переварювати, напевно, що не один тиждень. Програму максимум на два дні я виконав: 7 міст (містечок), кращі саксонські замки, і звичайно ж, Саксонська Швейцарія.

Кожне місто, яке пощастило відвідати, настільки відрізняється одне від одного, що складається враження, що пересуваєшся між країнами. Прикордонний Гёрліц десь ще перекликається із сусідньою польською Сілезією, а от сусідній Бауцен, заселений лужицькими сербами – вже зовсім інший. Дрезден – незвичайне для Німеччини царство бароко, а Майсен – то вже справжня Німеччина з усіма її атрибутами.

Перше побачене мною німецьке місто – Гёрліц. Між Польщею і Німеччиною місто розділяє річка Нейсе. Частина міста, що знаходиться в Польщі, має назву Згожелец. Звідти відкривається чудова панорама німецького Гёрліца. На фото, яке зроблено з польського берега, костел Петра і Павла – найбільший храм Саксонії! Зверніть увагу: справа на фото – польська прикордонна застава.

Переходимо міст через Нейсе, і піднімаємося вузькими вуличками до альтштадту – історичного центру міста.

З перших кроків розуміємо, що головна фішка Гёрліца – це дивовижні портали, які мають майже всі будинки середмістя. Вхідні портали Гёрліца – то окрема тема, якій я, напевне, присвячу окрему розповідь.

Незабаром опинимося на Унтермаркті – головному Ринку з ратушею:

На Ринку, звичайно ж, багато оригінальних кам’яниць, серед яких виділяється будинок старої аптеки:

Планетарій і сонячний годинник на фасаді аптеки:

Йдемо далі у напрямку Верхнього Ринку. Попереду - ще багато цікавого, але продовження розповіді про Гёрліц буде у наступні частині розповіді.

Ми ж сідаємо на поїзд і їдемо далі. Поїзда в Німеччині, на відміну від польських (жах, про який не хочеться згадувати) – набагато комфортніші. Єдина проблема – це коштовний проїзд в них. Але й тут є виключення. Я купував Länder-Ticket – земельний квиток за 21 євро, який дійсний протягом дня для проїзду в усіх регіональних поїздах з 9.00 до 3.00 у будні дні, та протягом всієї доби у вихідні. За цим квитком можна необмежено їздити по Саксонії, Саксонії-Анхальт і Тюрінгії.
Регіональний двоповерховий поїзд на вокзалі у Дрездені:

Близько 40 хвилин подорожі поїздом з Гёрліца – і ми в чудовому місті Бауцен. В Бауцені та його районі значну частину населення становлять лужичани - слов'янська народність, що здавна проживає в басейні верхньої і середньої течії річки Шпре. Місто є центром лужицької культури та неофіційною столицею Верхньої Лужиці. Всі надписи у Бауцені дублюються сербською.

Над містом височіє замок Ортенбург. А з пагорбу, на якому знаходиться цвинтар, відкривається дивовижна панорама замку і міста:

Бауцен – справжній рай для любителів оборонної архітектури. По периметру Старого міста розташовано більше десятка різних башт:

Взагалі, Бауцен мені дуже сильно нагадав Таллінн, який мені також нещодавно пощастило відвідати.

Одна з башт міста:

Ратуша і катедра у Бауцені:

Від на місто із катедральної дзвіниці:

Замок Ortenburg:

Вуличка, що веде до замку:

По дорозі до Дрездена мені довелося зіткнутися зі повсякденним німецьким негативом. По-перше, поїзд, яким я мав їхати з Байцена до Дрездена, запізнився на півгодини. По друге, поїзд зупинився просто у лісі у тупо стояв дві години. Ця незрозуміла затримка позбавила мене можливості подивитися ще одне місто, або, принаймні, досконало оглянути Дрезден.

Другий негатив, з яким довелося зіткнутися – це телефонний зв’язок. В Гёрліці сім-картки взагалі ніде не продавалися. Лише у Бауцені мені довелося знайти в супермаркеті кіоск Vodaphone і купити стартовий пакет (найдешевший і найвигідніший, за словами продавця) за 10 євро. Картки вистачило на 2 дзвінки в України (3 і 2 хвилини відповідно) та 1 дзвінок по Німеччині. Більше як 100 грн – в жопу (пробачте за грубість). Дешевше б було дзвонити по роумінгу.

І третій негатив – це те, що мені так і не довелося спробувати німецького пива. У неділю в Німеччині ВСЕ зачинено! Так, все, навіть продуктові супермаркети. Турки, в яких я вечеряв у кав’ярні, сказали, щоб я навіть і не шукав – пиво я сьогодні ніде не куплю, хіба що в кафе втридорога.

Ну, досить про негативи. Давайте про позитиви, яких було у 100 разів більше.
От таким я вперше побачив Дрезден з вікна поїзда:

В Дрездені довелося гуляти вже під дощем. Він мокрих вулиць місто гіршим не виглядало.

Фрауенкірхе на Новому Ринку – відновлений нещодавно шедевр дрезденського бароко:

Візитівка міста – Дрезденський собор (Гофкірхе). Традиційно вважаються, що в Микулинцях на Тернопільщині є його копія. Можете порівняти, чи дійсно схоже, чи не дуже.
 

Дрезденський замок - колишня резиденція саксонських курфюрстів:

Шикарні замкові портали:

Це – не Закарпаття. Це – Саксонія:

Найгарніше у Дрездені – вночі, коли все підсвічується. З протилежного берега Ельби можна безкінечно насолоджуватися панорамою «тераси Брюля», на якій розташовано більшість пам’яток міста:

Замок і собор вночі:

Найцікавіше я залишив на наступний день. Рано з ранку була поїздка в Майсен. От, яким я побачив місто о 7 годині ранку у неділю:

В центрі міста над долиною Ельби домінує замок Альбрехтсбург:

Про катедру св. Івана Богослова в замку Альбрехтсбург Гете сказав наступне: «Цей собор, напевне, найкраще, що залишила нам готика»:

Коли роздивляєшся деталі костелу, розумієш, чому Гете таке казав.

Ринок у Майсені. Ратуша особливим шармом не відрізняється.

За те простоту ратуші компенсують кам’яниці на Ринку і костел Богоматері:

Довго гуляв по Майсену, і не міг розібратися, чи то сон, чи то реальність…

В трьох кілометрах від Майсена у селі Прошвіц знаходиться ще один замок – резиденція майсенських єпископів. В пошуках палацу я довго залив по виноградниках по коліна в багнюці. Але хоча один приклад саксонського шльосса я мав побачити:

Другу половина дня, на відміну від першої, я присвятив не архітектурі, а природі. З Майсені я поїхав на південний захід у Саксонську Швейцарію – місцевість в долині Ельби з горами причудливої форми і кам’яними замками.

Вийшов з поїзду на станції «Курорт Ратен». Переплив на поромі Ельбу і піднявся на гору:

З гори добре видно плато, на якому розташований найбільший замок Європи – Кьонігштайн:

Піднімаємося ще вище і досягаємо скель під назвою Бастай.

Звісно, ніякі фото не передадуть справжню класу величезного кам’яного лісу, але це місце я для себе поставив в один рядок з йорданською Петрою і турецькою Каппадокією:

Знаменитий міст Basteibrücke в горах, збудований ще 200 років тому. Вид з вікна поїзда:

Швейцарія – вона і в Саксонії Швейцарія. Містечко Ратен:

Остання моя зупинка – містечко Кьонігштайн у Саксонській Швейцарії. На містом височіє однойменний замок:

Нарешті, фахверки!

Як я вже і казав, замок Кьонігштайн вважається найбільшим в Європі. При цьому замок абсолютно нефотогенічний, а вхід туди коштує 8 євро.

Щоб обійти замок по периметру стін, в мене пішла година часу. При бажанні, навіть під стінами можна знайти непогані ракурси замкових укріплень:

На завершення, ще парочка видів на долину Ельби: