Біла Криниця

Одним з найвідоміших культових місць Буковини є невелике село БІЛА КРИНИЦЯ Старововчинецької сільської ради – справжня Мекка для паломників-християн, любителів старовини та звичайних туристів, що розташоване у самого кордону з Румунією. Назву село отримало завдяки тому, що вода в колодязях тут майже білого кольору: с вапном і солодкувата на смак. Від кінця ХVІІІ століття і до наших днів Біла Криниця є центром Руської Старообрядницької церкви і святою землею для всіх старовірів.

Старообрядці, або липовани – православні християне, що зберегли чистоту руської віри після церковної реформи, впровадженої у другий половині XVII століття патріархом Никоном за участю Московського царя Алєксєя Михайловича. Рятуючись від переслідувань за свою віру з боку московської влади, частина старовірів подалася до далекого Сибіру, а частина, разом з українськими козаками армії гетьмана Івана Мазепи, розбитої військами Петра І, оселилася уздовж берегів Дунаю, проголосивши козацько-старообрядницьку Дунайську республіку.

Проте їх переслідування не припинилося, і старовіри, продовжуючи пошуки своєї «землі обітованої», оселяються на Буковині, яка починаючі з 1774 року попадає під владу Австрійської імперії. Габсбурги в обличчі імператора Йосифа ІІ, відомі своєю толерантністю до всіх конфесій, у 1783 році надають дозвіл на поселення старообрядців на Буковині.

Біла Криниця стає одним з перших поселень липованів на буковинській землі. Сюди переселяються 22 родини на чолі з заможним козаком Никифором Ларіоновим 7 монахів-старообрядців та ігумен, які засновуєть чоловічий монастир. На базі монастирю за рішенням старообрядницького собору, який відбувся у 1832 році на Рогозькому кладовищі в Москві, засновується перша у світі старообрядницька кафедра. Першим митрополитом Білокриницької єпархії стає колишній митрополит Боснійський і Сараєвський Амвросій, який з дозволу австрійського імператора Фердинанда 28 жовтня 1846 року прибув до Білої Криниці.

По всій новоствореній старообрядницькій єпархії починаються розбудовуватися кафедри та призначатися священики. Проте радість буковинських старовірів була недовгою. Дізнавшись про діяльність владики Амвросія, який посвячує старообрядську ієрархію і для Росії, цар Микола І, погрожуючі Австрії війною, вимагає від Габсбургів закрити єпархію і монастир. Вже в грудні 1847 року Амвросія викликають до Відня, пропонуючи зробити вибір: відректися від керівництва старообрядницькою єпархією та очолити єпархію в Константинополі, або назавжди відправитися на заслання. Проте владика не зрікся своєї віри і перебуваючи 15 років на засланні аж до кінця своїх днів, залишився вірним старообрядництву.

Проте через декілька років діяльність Буковинської старообрядницької єпархії вдалося відродити, і Біла Криниця ще майже на століття стає духовним центром всього старообрядницького руху. На початок ХХ століття Біла Криниця нараховує близько 20 культових споруд: церков, келій та інших будівель. Найвеличнішими храмами «старообрядницького Єрусалиму» були багатокупольний Покровський собор з величезною п'ятиярусною дзвіницею 45 метрів заввишки та зимова Никольська церква з масивним куполом. Саме у Покровському соборі відбулося приєднання митрополита Амвросія до старообрядницької церкви. А наприкінці ХІХ століття у Білій Криниці було засновано ще й жіночій монастир.

Нажаль, сьогодні мало що залишилося від колишньої величі старообрядницької столиці. Покровський собор з дзвіницею, Никольську церкву та майже усі культові споруди монастиря наприкінці 40-х років минулого століття було варварські знищено більшовиками. Майже на півстоліття етнос липованів фактично припинив своє існування.

Від старих пам’яток культового зодчества Білої Криниці сьогодні залишилося лише два храми, які неабияк вражають небагаточислених туристів. Перший з них, церква Козьми і Дем’яна, знаходиться на початку села праворуч від дороги. Вперше побудована наприкінці XVIII століття, церква зазнала перебудов протягом ХІХ століття, під час яких вона набула теперішнього вигляду. Церква має риси типово буковинської храмової архітектури: квадратні бабинець і наву з боковими прибудовами та напівкруглу вівтарну частину.

Основний об’єм церкви побудований з цегли, верхи – дерев’яні. З заходу над бабинцем височіє триярусна квадратна в плані дерев’яна дзвіниця, над навою – восьмигранний купол на четверику, над вівтарем і бабинцем – невеликі восьмигранні баньки. Усі верхи церкви увінчані маленькими цибулеподібними главками. Стіни церкви опоясує фріз з невеликими прямокутними нішами, вікна мають арочний вигляд.

Значний інтерес представляє і інтер’єр Козьмодем’янівської церкви. Тут зберігся іконостас з дев’ятьома рядами старообрядницьких ікон, портрет першого білокриницького митрополита Амвросія, його сподвижників Кирила і Алімпія, послідуючих митрополитів.

Поруч з Козьмодем’янівською церквою вже в роки незалежності постала ще одна дерев’яна церківка з невеликою банею над навою – храм Святого Миколая, що слугує зимовою церквою.

Справжнім та неперевершеним шедевром культового зодчества всієї Буковини є старообрядницький Успенський собор, збудований протягом 1900 – 1908 років, як головний храм жіночого монастиря, на кошти заможної родини московських старообрядців Гліба і Ольги Овсянникових за проектом австрійського архітектора В.Кліка. На його побудову було витрачена астрономічна на ті часи сума – півмільйона російських рублів золотом. Будівельні матеріали, гранітні деталі та оздоблення для храму були доставлені безпосередньо з Москви, а під його фундамент навіть було привезено дві підводи російської землі.

Храм є хрестовим у плані з п’ятьома банями, що нагадують величезні цибулини. Куполи вкриті мідними листами і увінчанні позолоченими хрестами. В його оздобленні використані елементи еклектичної архітектури: тесане каміння, багатокольорова керамічна глазур голубого, оранжевого та рожевого кольорів, задіяні такі елементи старовинного руського храмового зодчества, як кокошники, бусинки, поребрик.

Собор дійсно вражає своєю величчю і багатством, а пишність його зовнішнього декору може зрівнятися хіба що з розкішшю резиденції Буковинських митрополитів у Чернівцях чи храмом Василія Блаженного у Москві.

Інтер’єр собору представлений одним великим та двома малими іконостасами, виробленими з дубу найкращими різб’ярами з Володимира і живописцям Палехівських майстерень. Вражаючою своєю архітектурою і багатством зовнішнього оздоблення і дзвіниця собору, яка і насправді не має собі подібних на всій території України. За висотою вона перевищує собор, має чотири яруси, а її верх вкрито різнобарвною черепицею. З дзвіниці відкривається неповторний вид на Успенський собор, Білу Криницю та навколишню місцевість.

В приміщенні Успенського храму проходило два всесвітніх собори Руської православної старообрядницької церкви: у 1996 та 2006 роках.

Сьогодні на території комплексу старообрядницьких храмів в Білій Криниці відроджується музейний комплекс старообрядництва, який існував тут з 1988 року та був закритий у 1996 році у зв’язку із браком коштів. Завершується будівництво двоповерхового дерев’яного будинку, в якому будуть розміщені трапезна, келії та музейна кімната. При відвідуванні Білої Криниці обов’язково майте із собою паспорт: село знаходиться у прикордонній смузі.

Ще про одне старообрядське село Буковини – Липовани, можна почитати тут