No name

Ці вихідні стали для мене особливими: три дні мандрів Полтавщиною перевернули моє уявлення про цей край. Здавалося б, я вже добре його знав - адже не раз бував у Полтаві, Диканьці, Миргороді та Опішні. Але цього разу подорож повела мене зовсім іншими стежками, подарувавши знайомство з унікальними місцями, про які я раніше й не здогадувався. Я відкрив для себе мальовничий парк Нижньоворсклянський і таємничу Зміїну гору, відчув спокій Національного природного парку «Пирятинський», побачив Березову Рудку і колоритні місця довкола Гадяча, а також захопився архітектурою шкіл у стилі українського модерну, зведених Лохвицьким земством. Та, мабуть,...

Опішня (Опішне) - одне з тих знакових місць, ідентифікують українську націю та її унікальне мистецтво. Тут, на півночі від Диканьки, знаходиться найбільший осередок гончарства в Україні. Історичне козацьке містечко знаходиться на півночі Полтавщини, на високому березі річки Ворскла. Як не дивно, це - найвища точка Полтавщини над рівнем моря, яка складає 208 метрів! Не мало, як для рівнинного українського Лівобережжя. Хоч містечко відомо з 12 століття, гончарством тут ще задовго до цього займалися скіфи. А сучасне гончарське мистецтво розвивалося в Опішному останні 3 - 4 століття. Свого апогею гончарство досягло наприкінці 19 - початку 20...

Село Великі Будища біля Диканьки - історично важливе поселення в межах нинішньої Полтавської області, знаний як центр Великобудищанської сотні Полтавського полку з 1660 року. Назва села походить від слова «буда» - ремісничого виробництва поташу, дьогтю, вугілля чи селітри, що активно існувало тут ще в XVI–XVII століттях. Відоме Великі Будища і як місце, де 8 квітня 1709 року (новий стиль) було укладено угоду - гетьман Іван Мазепа з кошовим Запорозької Січі Костем Гордієнком склали союз із шведським королем Карлом XII у місцевій, ймовірно Іоанно-Богословській церкві. Цей трактат підтвердив намір Швеції підтримувати українську державність та...

Часто доводиться чути, що Полтавщина - клондайк українства, а Диканька - квінтесенція всього пасторального на Лівобережжі. Мені вдалося побувати тут двічі: під час пандемії у 2020 році, та під час війни у липні 2025 року. Здається, що події, описані Гоголем два століття тому, могли відбуватися тут і зараз. Бо майже те ж саме, що було за часів Гоголя, можна побачити у Диканці і зараз: Тріумфальна арка, церква-усипальниця Кочубеїв, алея Кочубеївських дубів, церква, де коваль Вакула малював чорта. І, звичайно ж, той самий хутір поблизу Диканьки, де відбувалися легендарні вечори! В'їжджаємо до Диканьки "стовповою дорогою" з Полтави, як у...

Як готельний сервіс впливає на якість подорожі Подорож – це завжди більше, ніж просто зміна місця. Це враження, нові знайомства, смаки, відкриття та інколи – переосмислення себе. Усе це складає мозаїку досвіду, який ми забираємо із собою додому. І в цій мозаїці готельний сервіс є тією основою, на якій тримаються комфорт, спокій і загальна якість перебування. Так, наприклад, готель у Винниках https://city-inn.com.ua/ може стати приємним початком знайомства з регіоном, його атмосферою та стилем гостинності. Адже кожен мандрівник погодиться: від місця ночівлі залежить дуже багато.   Перше враження і "психологічний комфорт" Після дороги, навіть...

Під час подорожі Національним парком "Прип'ять-Стохід" вечір несподівано застав мене у маленькому селі Люб'язь між Любешовим і білоруським кордоном. Люб'язь — одне з тих сіл, де час сповільнюється, а тиша звучить голосніше, ніж цивілізація. Тут, на самому заході Волинського Полісся, на березі великого озера Люб'язь, заховано давнє поселення з історією, що веде свій початок щонайменше з 1366 року. Тоді воно вже згадувалося в документах як важливий осередок на поліських шляхах. З XVIII століття село входило до складу Любешівської волості Пінського повіту Мінської губернії, поки після буремного XX століття знову не стало частиною незалежної...

Одне з найвражаючих місць, яке я побачив під час нещодавньої мандрівки Полтавщиною - Зміїна гора. Звідси відкривається незабутній краєвид на дельту Ворскли, де вона впадає в могутній Дніпро. Ця територія - серце ландшафтного природного парку “Нижньоворсклянський”, який став справжнім відкриттям навіть для досвідченого мандрівника. Ландшафтний природний парк «Нижньоворсклянський» розташований неподалік від Кобеляк дорогою від них у напрямку села Світлогірське. Тут Ворскла, одна з найкрасивіших лівих приток Дніпра, формує розгалужену дельту з численними рукавами, островами й озерами, перш ніж злитися з Дніпром. Це територія з високою...

Цього року на свій День народження я вирішив здійснити поїздку, яка давно відкладалася. За останні роки війни я вже встиг об’їздити майже всі оглядові майданчики між Кам’янцем-Подільським і Бакотою. Та залишалася одна "біла пляма" - панорами навколо Врублівців. Чотири точки, що стояли в списку “обов’язкових” для моєї майбутньої книги про мальовничі місця Західного Поділля. Цей маршрут був для мене не просто черговою подорожжю - це була можливість завершити важливий етап моєї мандрівної праці. Разом із моєю старшою донькою Маргаритою ми виїхали з Чернівців у напрямку Врублівців - невеликого села на південний схід від Кам’янця-Подільського. І...

Від Рахнівки маршрут ще раз переламується на південь і вперто йде далі між полями й ледь помітними грядами, що тримають Поділля у своїх вигинах. Тут дорога стає майже мовчазною - одна-дві машини за годину, старі тополі над асфальтом і сухі канави, що пам’ятають кожну весняну повінь. Десь за кілька кілометрів від траси Хмельницький - Чернівці, ближче до вигину річки Тернави, ховається Кривчик - село, яке не прагне потрапляти у туристичні буклети. Колись Кривчик називали просто - Криве. Перша згадка про нього губиться десь у 1493 році, коли ці землі належали до великої лінії прикордоння, що тримала на собі сліди татарських набігів,...

Від Великого Жванчика наш маршрут знову стягується до Дунаївців - ніби треба перевести подих перед тим, як дорога піде далі на південь, ближче до Кам’янця. За кілька кілометрів від міста - поворот ліворуч, вузька смуга асфальту між пагорбами й полями. Так відкривається Рахнівка - місце, де історія не ховається за мурами, а живе у дрібницях і переказах. Колись Рахнівка звалася Почапинці. Кажуть, перший раз село згадується у документах ще 1662 року. Але справжній його образ виріс пізніше - у XIX–XX століттях, коли тут оселився баронський рід Корфів. Садибний будинок, який за переказами звела у 1910 році Єлизавета-Софія Корф, стоїть у самому...

Я відвідав село Заріка пішки влітку 2024 року, коли подорожував національним парком «Прип'ять-Стохід» на Волинському Поліссі. Це була нетривала, але дивовижно душевна мандрівка, що почалася з містечка Любешів. Звідти на протилежний берег річки Стохід веде дерев’яна кладка - вузька дерев’яна стежка над водою, що похитується під ногами і одразу налаштовує на неспішну, майже медитативну ходу. Перейшовши її і далі прямуючи пішохідною стежкою через заплавні болота, можна за дві-три години неспішного ходу опинитися у Заріці - типовому поліському селі, віддаленому від шуму великих доріг, що зберегло в собі архаїчний спокій і природну гармонію....

Від водоспаду Бурбун дорога йде далі у напрямку Бакоти, перетинає кілька ледь помітних гряд і знову виводить у простір пагорбів, що розчиняють лінію горизонту. І серед цих зелених хвиль тихо, без поспіху відкривається Великий Жванчик - місце, про яке не кричать туристичні довідники, але яке тримає у собі дивну нитку - подільську землю з легким подихом Італії. Якщо десь на Поділлі й сховалася справжня вілла з духом Лаціо - то це тут. Неочікувано, шляхетно і тихо. Великий Жванчик рідко потрапляє у звичні маршрути, і це, мабуть, рятує його від зайвої метушні. Село лежить на колишній бруківці, за двадцять три кілометри від Дунаївців. Добратися...