Алеппо

Алеппо було першим сирійським містом, яке я відвідав. Добирався сюди з турецького міста Хатай (Антак'я). З Антак'ї я вирішив відразу ж поїхати у Бейрут, столицю Лівану, але виявилось, що прямого автобуса на Бейрут звідси немає. Мені порадили поїхати на найближчому автобусі в Хомс (Сирія), а вже звідти - у Бейрут. Я так і вирішив зробити. Коли купував квиток в касі, мене несподівано окликнули двоє молодих людей російською мовою:

- Эй, ты чё, из России?

- Нет, я из Украины, из Днепропетровска.

- А тут чё делаешь?

- Путешествую, еду в Сирию, оттуда в Ливан.

- Ну, путешествуй, путешествуй! Тут неделю назад в Сирии одного, такого же, как ты, с рюкзачком, так отмудохали! Все деньги и вещи забрали. И тебя тоже отмудохают!

- А вы-то чего тут делаете? - спросил я ребят.

- А мы тут деньги зарабатываем. У тебя-то виза сирийская есть?

- Нет. - Ответил я.

- Ну, тогда у тебя будут проблемы на границе. Но ты не переживай, мы тебе поможем визу получить. У нас тут на границе всё схвачено.

Мене усе це дуже насторожило. Я подумав, що це якась розводка і відразу ж заховав усі свої гроші чимдалі. Як незабаром з'ясувалося, переживав я марно. Хлопці з Москви - Микола і Андрій виявилися цілком нормальними. Зараз катаються по Близькому Сходу - Туреччині, Сирії, Лівану, Еміратам і займаються якимсь нелегальним бізнесом. Яким, природно не сказали.

Виїхали з Антак'ї в 12.00. Через декілька хвилин під'їхали близько до кордону. Кілометрів 10 дорога йшла уздовж кордону: паралельно дорозі - колючий дріт, за дротом в горах лежать сирійські солдати з автоматами. Жахливо.

Турецький погранпункт пройшли швидко і без проблем. Проїхали нейтральну смугу - кілометра 2-3. І ось, пограничні пункт Баб Аль-Хава і напис - WELCOME TO SYRIA!

Як і казали мені хлопці, на сирійському кордоні в мене почалися проблеми. Замість того, щоб дочекатися, поки Микола і Андрій роблять покупки в Duty Free, я пішов намагатися отримати візу сам. Начальник погранпункта подивився мій паспорт і відразу ж сказав:

- Ukraine - it's a problem! Їдь в собі в Київ в посольство Сирії і там отримуй візу.

- Поставте мені, будь ласка, візу тут, на кордоні. Я тільки транзитом проїду через Сирію в Йорданію, - і показую йому заздалегідь отриману Йорданську візу.

- Не поставлю! Повертайся в Туреччину, в Анкару. Бери рекомендаційний лист зі свого посольства і йди в сирійське посольство в Анкарі. Там тобі поставлять візу. Потім повертайся сюди.

- Це нереально. У мене на це немає ні часу, ні грошей. Поставте мені візу тут, зараз, за 35 доларів, будь ласка! -

Ні за 35, ні за 135 я тобі візу не поставлю. Все, фініш! Розмова закінчена! До побачення!

Я нікуди не йду, і йти не збираюся. Моя мета - потрапити в Сирію. І доки я не отримаю візу, ніхто мене не змусить піти з цього кабінету.

Начальник, бачачи мою наполегливість, запитує, хто я по професії.

- Я економіст, - відповідаю я.

- Заповнюй анкету. Я зараз відправлю твої дані до Дамаску. Відповідь буде через 2-3 години. Якщо відповідь буде позитивна, то я впущу тебе в Сирію.

Ніяких даних в Дамаск він, природно, не відправляв. Він просто дав мені зрозуміти, що на цьому погранпереході все вирішує тільки він. Він вимагав хабар. Бачачи, що я цього не розумію, він сказав мені відкрито при своїх підлеглих і інших туристах :

- Давай бакшиш! (тобто хабар) - і відкрив ящик в столі.

- Скільки грошей-то тобі дати?

- Дарагой! Чим більше грошей даси, тим менше у тебе буде проблем!

Подумавши недовго, я кинув йому 10 баксів. Він був на сьомому небі! Через хвилину в моєму паспорті вже красувалася транзитна сирійська віза за 28 доларів! Крім того, він домовився з водієм одного з автобусів, щоб мене безкоштовно довезли до найближчого великого сирійського міста Алеппо.

Ура! Я в Сирії!

У автобусі зустрів двох туристів з Південної Кореї - дівчину і хлопця. Виявляється, не один я такий божевільний! Я вирішив цього дня вже не їхати у Бейрут, а залишитися в Алеппо.

Алеппо (по-арабськи Халеб) - друге за величиною місто Сирії після Дамаску. Його населення складає більше 1,5 млн. жителів. При в'їзді до Алеппо - великого портрета президента Сирії Башара Аль-Асада. Варто сказати, що тоді, ще до війни, уся Сирія: стовпи, магазини, автомобілі, установи буди обклеєні портретами президента Башара Аль-Асада, колишнього президента Хафеза Асада (який 15 років тому помер) і ще якогось лідера в чорних окулярах і з бородою. Цей товариш більше нагадує Салмана Радуєва або Шамиля Басаєва. Варто відмітити, що портрети своїх лідерів люди вішали абсолютно добровільно.

Сьогодні вже все на так. Середньовічний Алеппо сьогодні лежить в руїнах...

В Алеппо ми вийшли з автобуса на автовокзалі. Вирішили спочатку відвідати головну пам'ятку Алеппо - Цитадель, а потім вже шукати готель. До Цитаделі нам допомогли добратися місцеві жителі, які оточили нас відразу ж після того, як ми вийшли з автобуса. Посадили нас на таксі, яке доставило нас туди за 0,5 долара. Цитадель - величезна. Вона знаходиться на пагорбі і вона видно практично з усього міста.

Збудували цитадель у XIII столітті на руїнах давнішого укріплення. За переказами, саме на тій горі, де пас худобу Авраам. Головна брама твердині — яскравий зразок арабської фортифікації. З півночі та півдня над ровами вивищуються великі вежі, а саме заглиблення сягає 20 метрів. У фортеці добре збереглися тронний зал, лазні, мечеть. Цитадель не раз було зруйновано під час штурмів та землетрусів, але щоразу її відроджували з руїн. Коли вона втратила оборонне значення, тут розмістили сумнозвісну «В'язницю крові».

Амфітеатр:

В'їзні ворота:

Вхід у фортецю - 3 долари. Начебто, це місце в цитаделі, на якому Авраам приносив у жертву Б-гу свого сина Ісааака:

З фортеці відкривається дивовижний вид на великий арабський мегаполіс:

Сьогодні в цитадель в Алеппо контролює сирійська армія, а територію навколо (історичний центр) - бойовики з ісламської опозиції Джабхат ан-Нусра. В місті вже майже 4 роки йдуть безперервні бої.

Коли вийшли з фортеці, було вже темно. Спочатку вирішили поїсти - з'їли по шаурмі, випили сік. Набігли місцеві і розпочали з нами фотографуватися. Потім допомогли нам знайти дешевий готель. У Алеппо в районі вулиці Баб-аль-Фарадж незліченна безліч недорогих готелів, де можна переночувати за 2 - 10 доларів. Готель нам допомагали шукати декілька місцевих. Вони абсолютно безкорисливо бігали з одного готелю в інший до тих пір, поки нам не сподобався готель і ціна. Оселилися ми в кімнаті за 6 доларів з усіма зручностями.

Відразу ж, як оселилися, пішли гуляти по місту. За рогом знаходився магазин, де можна було купити будь-яке спиртне. Взагалі, в Сирії жодних проблем зі спиртним тоді не було. Під час купівлі стався веселий інцидент.

Думаючи, що сирійці не знають жодної мови, окрім арабського, я підійшов до продавця, і кажу йому арабською:

- Вахид біра ва вахид арак! (одне пиво і один арак!)

На що продавець відповів мені:

- Чё ты вые…..шься?! Гавари па-русски!

На 2 долари я купив банку пива "Артеміда", пляшку арака (анісової горілки) і пакетик чіпсів. Усе це ми відразу ж почали розпивати на веранді готелю. Я спробував арак вперше, і він мені сподобався. Хоча і важко п'ється: в нім 48 градусів і за смаком він нагадує мікстуру від кашлю. Мої корейські друзі були в шоці від напою і осилили лише по одній чарочці. Тільки потім я дізнався, що арак в чистому вигляді не п'ється, а розбавляється водою. При розбавленні він стає білого кольору.

Далі ми пішли в одну із забігайлівок палити кальян. Природно, ми були єдиними відвідувачами цього місця, які були неарабської зовнішності, тому і притягнули до себе увагу місцевих. Усі почали до нас підходити і розпитувати, звідки ми, як ми тут виявилися, що ми тут робимо. Ну і, звичайно ж, фотографувалися з нами.

З корейським другом:

З Алеппо ми поїхали в Хомс, а звідти - в Дамаск.