Акаба-2005 і паром в Єгипет

Акаба – невелике курортне місто на самому півдні Йорданії на березі Червоного моря (Акабської затоки). Тут, в затоці зустрічаються в одному місці відразу 4 держави: Йорданія, Ізраїль, Саудівська Аравія і Єгипет. За порадою російського туриста, якого я зустрів у Петрі, оселився в готелі BELAL. Готель виявився дійсно дуже приємний, на тверді три зірки він тягне. Доба в готелі обійшлися мені в 10 динарів. Заселившись в готель, я пішов на пляж. По дорозі накупив тютюну для кальяну на 2 роки вперед.

Акаба – не найкраще місце для пляжного відпочинку. Море тут більш-менш гарне, тепле і чисте. Але берег – це жах! Він дуже брудний: скрізь шкарлупки від насіння, недопалки і кришки від пляшок. Є і нормальні пляжі, але вони на територіях дорогих готелів і за них треба дорого платити. Я зупинився на міському громадському пляжі, оскільки грошей платити за нормальні пляжі у мене вже не було.

На пляжі я навіть не ризикнув розстелити рушник, щоб лягти. Я взагалі довго думав, чи варто мені тут купатися. Але тут до мене підійшов молодий чоловік арабської зовнішності і запитав мене, чому я не купаюся.

- Так брудно тут у вас!
- Нічого страшного, тут все купаються! Пішли купатися!

Тоді я ще не підозрював про те, для чого він покликав мене купатися. Я пішов. Дійсно, водичка більш-менш чиста і тепла. Єдине, треба остерігатися морських їжаків, які водяться у водоростях.
Хвилин через 5 до мене підплив той самий хлопець і запитав мене:
- Do you know that all Jordanian people are fucking?

Слово «fucking» я зрозумів, як «е...ті», «прип...жені» і відповів, що помічав, що трапляються тут люди нечесні і їх трохи, а в основному все йорданці нормальні. На що він мені відповів:
- No, all Jordanian people are fucking! Please, fuck me now for me!

Тут я зрозумів, що хлопець - голубий, і що він хоче від мене.
- Ти шо, з глузду з'їхав? Я дівчат люблю! – відповів я.
- Та не соромся, тут всі трахаються один з одним! Будь ласка, зроби це для мене! Тільки для мене! – при цьому почав простягати свої руки і чіпати мене, де не треба.
- Ні, не буду я з тобою трахатись, відвали, мені неприємно. Я не голубий! Я нормальний!

Незабаром він відстав, але ненадовго. Через кілька хвилин він підплив до мене і почав знову:
- Вибач, я зрозумів, що ти соромишся! Якщо ти соромишся тут, у морі, тоді пішли в кущі! Там нас ніхто не побачить.
- Так ти че, мля, не зрозумів, що я не сплю з мужиками! Я не під...! – кричав я йому на суміші англійської та арабської.

Нарешті, він відстав від мене. Правда, хвилин через 10 приніс мені якогось смачного східного печива, яке я із задоволенням з'їв. Через пару хвилин на пляж прийшов ще один чоловік європейської зовнішності і всі увагу хлопця-гея було звернено на нього. Втім, і від цього мужика він нічого не домігся, хоча домагався його близько півгодини.

Пообідавши в готелі, я вирушив на прогулянку Акабі. Центрове місце Акаби – це набережна.

З набережної чудово видно ізраїльське місто Ейлат. Причому видно не тільки будинки, але і набережну і машини. Видно також курорт Таба, який знаходиться вже в Єгипті. Інтерес для мене представляла ізраїльський кордон, на який я і пішов подивитися. На західній околиці Акаби, де закінчується набережна і починається прикордонна територія, мене зупинив солдат: «Чи далеко зібрався? Далі не можна! Повертай направо!» Довелося повернути на дорогу, яка веде вздовж кордону, і дивитися на ізраїльський Ейлат здалеку. Тут же я і зустрів захід сонця.

Вечеряти я волів у Макдональдсі, за яким вже скучив. Це перший Макдональдс, який зустрівся мені на всьому шляху моєї подорожі. Тут все смачніше і дешевше, ніж в наших Макдональдсах.
Весь вечір гуляв по Акабі. В самому кінці прогулянки зайшов на пляж і сів на березі, щоб подивитися на море, на гори і на Ейлат. Не минуло й кількох хвилин, як зі мною поруч підсів мужик років 35 і завів розмову. Під враженням від докучань голубих я просив мужика:

- Мужик, а чому у вас в Йорданії так багато геїв?
Потім я, звичайно, пошкодував, що про це запитав. Ось що він відповів:
- Тому що «чоловік з жінкою» - це погано, а «чоловік з чоловіком» - це добре!

Далі пішли тривалі пояснення того, чому то добре, а то - погано в подробицях і деталях. За його словами, тут майже всі чоловіки сплять один з одним.
Мені стало зовсім цікаво, і я поцікавився, яка ситуація з цим усім в сусідньому Ейлаті. За його словами, ізраїльські мужики з Ейлата на вихідні приїжджають в Акабу, щоб посношатися з арабськими мужиками!

- А як щодо того, між арабами і євреїв, м'яко кажучи, натягнуті відносини?
- Ні, все нормально! Ми любимо ізраїльтян! Вони такі солоденькі!

Цей мужик ніколи не був одружений, як і більшість чоловіків Акаби. За його словами, тут не на кому одружуватися: всі страшні, закутані в хіджаби, та ще й «не дають».
Але, слава Богу, це мужик сильно не наполягав на своєму і не пропонував інтиму. Як тільки мені стало пора йти спати, я без проблем позбувся від нього.

Вранці наступного дня мені треба було вже плисти в Єгипет, тому що завтра - післязавтра я збирався полетіти в Москву, щоб встигнути на концерт «Технології» та офіційну презентацію нового альбому Depechе Mode.

Порт, звідки йдуть пороми в єгипетську Нувейбу, знаходиться за 8 км на південь від Акаби і туди треба було їхати на таксі. Один з таксистів погодився відвезти мене туди за 2 динара (більше у мене не було).

В таксі знову почався цирк. Таксист спочатку просто вів машину, і, періодично обертаючись до мене, шепотів: «Кіс-кіс-кіс! Пусі-пусі-пусі!». Спочатку я просто сміявся, але потім зрозумів, що все серйозно. А я зрозумів це після того, як він почав тягнути свою праву руку до мене туди, куди тягнути її йому не належить. При цьому машина заїхала на зустрічну смугу, і ми трохи не виїхали за узбіччя. Я сказав, щоб він негайно припинив, але все дорогу до самого порту він наспівував мені якісь підорські пісеньки.

З йорданською Акаби в єгипетську Нувейбу йде 2 порома: швидкий (1 година) і повільний (3 години). Перший коштує 45 доларів, другий – 30 доларів. Враховуючи своє складне матеріальне становище, я взяв квиток на дешевий пором, про що, звичайно ж, пошкодував.

Пором являв собою неймовірних розмірів 4-х поверховий плавучий будинок, де на 1-му поверсі розташовувалися автобуси, автомобілі та контейнери з вантажем. На 2-му і 3-му поверхах взагалі незрозуміло що було. 4-й поверх і верхні палуби призначені для пасажирів. Коли я піднявся у відділення для пасажирів, побачив страшну картину: тут не просто не було де сісти, тут нікуди було ногою ступити! На підлогах єгиптяни спали, мужики і баби. У мене склалося таке враження, що вони тут знаходяться вже більше доби. Ледве-ледве переступаючи через тіла, я проліз на палубу. Палуба була переповнена, але тут, принаймні, було де стати. Хоча було дуже жарко від палючого сонця. В автоматах для газованої води мужики мили ноги!!! У такому огидному місці я був перший раз у своєму житті. Я був тут єдиною людиною не арабської національності і єдиним, хто міг сказати щось по-англійськи.

Єдиною радістю стало те, що пором вчасно відплив з акабського порту – о 13.00 і також вчасно приплив в Нувейбу – о 16.00. По дорозі зліва можна було спостерігати Саудівську Аравію, праворуч – Єгипет. Мобільний телефон ловив саудівську мережу.

Дуже цікаво виглядав процес швартування судна – пристати до берега парому допомагали ще 2 буксири, які штовхали пором в потрібному напрямку: одне з одного боку, інша – відповідно, з іншого.

О 16.30 ми вже стояли в порту єгипетського міста Нувейба. Але випускати з судна не хотіли. Чому не хотіли, ніхто пояснити не міг, тому що ніхто не знав англійської. В 17.00 люди почали запасатися їжею в ресторані, оскільки в 17.30 закачується заборона на споживання їжі під час Рамадану. Я так і не зрозумів, чому ми тут стоїмо і чому нас не випускають на землю, але я зрозумів, що ми тут будемо стояти довго. Тому і мені довелося купити їжі в ресторані – курку з рисом, картоплею і салатами, сік кавуна і банку пепсі-коли. Все обійшлося в 5 доларів. Коли я сів і почав їсти, в залі зав'язалася бійка між пасажирами. А так і не зрозумів, але, по-моєму, причиною бійки був я – єдиний немусульманин на борту. Такий висновок я зробив, тому що кілька разів чув, що б'ються вимовляли слово «сьяха» (по-арабськи «турист»). Очевидно, я своєю присутністю порушував священний для мусульман процес поглинання їжі в Рамадан.

Коли я поїв і вийшов на палубу, я побачив, що всі пасажири-чоловіки постелили ганчірки і почали молитися. Мені аж якось незручно стало. На причалі раніше не було ні душі: напевно всі працівники порту їли і молилися.

Нарешті, в 19.30 до судна підійшли поліцейські, і почали випускати пасажирів. Але спочатку випускали тільки тих, які знаходилися на 4 поверсі порома. Тих же, хто був на палубі (в тому числі і мене) замкнули там. Десь близько години ми тарабанили у двері, щоб нас відкрили. Я взагалі-то поспішав, оскільки не хотів сьогодні ночувати в дірі під назвою Нувейба, а виїхати в Шарм-еш-Шейх.

Коли двері відкрили, я вже був конкретно злий. Я закричав на весь хол:
- Who's the captain of this fucking boat!!!???
До мене підбігли якісь службовці і почали мене заспокоювати. Виявляється, я вгадав: нас не випускали на берег, тому що весь персонал порту, сміття і митники спочатку чекали вечірньої молитви, потім молилися, а потім їли! Я сказав, що спізнююся на літак в Шарм-еш-Шейх, і що мені тепер потрібні гроші на таксі, щоб не спізнитися, вони сказали, щоб я не турбувався – в аеропорту теж Рамадан і вони теж не працюють і всі рейси затримуються.

Отже, я в єгипетському порту Нувейба, який прибув з Йорданії. Виходячи з порома, я просто проігнорував єгипетського мента, який дивився паспорта, багаж і обшукував деяких пасажирів. Оскільки в'їзний єгипетський штамп мені поставили на кораблі (там є прикордонна служба), я відразу ж попрямував до воріт клубу, щоб шукати автобус на Шарм.

На воротах мене зупинили і сказали, що в мене якісь проблеми з паспортом. Я півгодини просидів в ментовській будці, але вони мені нічого не говорили і паспорт не віддавали. Потім мене посадили в вантажну машину разом з рюкзаком і повезли назад в будівлю порту у відділення поліції.

Виявилося, що прикордонна служба на поромі поставила мені неправильний в'їзний штамп. Тут же у відділенні мені відразу ж поставили «правильний» штамп, не анулювавши попередній, і відпустили. Виявилося, що автобусів на Шарм сьогодні вже не буде, тому довелося шукати готель. Відразу за воротами порту один таксист всього за 10 фунтів (менше 2 доларів) запропонував відвезти мене в один з готелів, де можна зупинитися за 10 доларів. Цей готель був зразок вілли чи турбази. Кожен номер являв собою окремий будиночок на березі моря. В будиночку все відмінно, на рівні, тільки кондиціонер не вимикався.

Пізно ввечері цей же самий таксист безкоштовно відвіз мене в місто і інтернет-кафе, а вранці - за ті ж 10 фунтів на автостанцію. З автостанції я найближчим автобусом поїхав в Шарм-еш-Шейх.