Тарту (ч.1: долішнє місто)

Тарту – друге за чисельністю місто Естонії, і єдине місто в країні, яке має класичний університет. Спеціально їхати в Тарту я ніколи б не став. Місто, звичайно, по-своєму є цікавим, тим більш, що це – перше естонське місто, яке мені довелося побачити. Але все ж таки, за красою його не порівняти ні з Таллінном, ні, навіть, з Хаапсалу, про яке я розповім пізніше. 

Тарту було відоме, як поселення естів, з V століття н. е. під ім'ям "Тарбату" (ісп. tarvas - "зубр"). У XI столітті дружина Ярослава Мудрого здійснила військовий похід проти естів, приєднала частина їх земель до Київської Русі, а Ярослав Мудрий дав поселенню ім'я "Юр’їв". Після розпаду Київської Русі місто послідовно потрапляло під управління Новгородської республіки, Ливонського ордену, Речі Посполитої, Шведської імперії, Російської імперії, СРСР і, нарешті, Естонії.

Протягом сторіч центром Тарту була Ратушна площа. Уже в прадавні часи вона була головним місцем для торгівлі, з'єднуючи прадавнє городище на пагорбі, і річковий порт. У середні століття на площі звели будинок ратуші - центру міського управління. Теперішній будинок ратуші вже третій на цьому місці. Раніше перед Ратушею був головний ринок міста - Сууртург (der Grosse Markt). На першому поверсі ратуші раніше знаходилася в'язниця, на верхньому поверсі – магістрат. 

Тартуську ратушу спроектував відомий зодчий, виходець із Ростока, Йоганн Генріх Бартоломій Вальтер. Наріжний камінь будинку був закладений в 1782 році, урочисте відкриття відбулося в 1786, хоча завершувальні роботи тривали ще аж до 1789 року. 

Епоха будівництва тартуської ратуші зявилася в часи переходу в архітектурі північної Європи до неокласицизму, що поступово витісняло стилі бароко й рококо. Ці коливання між різними архітектурними формами виразно прослідковуються у вигляді тартуської ратуші: триповерховий будинок з високим дахом у стилі нідерландського палацу ( до речі, саме цей стиль інспірував і будівництво в XVII в. будинку міської ратуші в Нарві) вінчає вежа, виконана в 1784 році в стилі бароко, з якої перегукується картуш у стилі рококо на фронтоні головного фасаду. В оформленні ж стін і особливо інтер'єрів переважає особливо модний у той час класичний стиль.

Будинок ратуші був багатофункціональним, завдяки чому його планування є вкрай стислим. У склепінному підвальному поверсі й лівому крилі першого поверху перебувала в'язниця з охоронними приміщеннями. У правому крилі – де з 1922 року працює аптека – перебувала раніше важня. Для того, щоб зручніше було проїжджати з вантажем до ваг, на задньому й бічному фасадах були ворота, пізніше замуровані, але сліди яких можна помітити й тепер. 

Основні приміщення ратуші перебувають на двох верхніх поверхах, куди ведуть прямо від вхідних дверей сходи. Через недолік внутрішньої площі довелося відмовитися від традиційного просторого вестибюля. Довгий коридор другого поверху розгалужується на судові приміщення й приймальню. Парадна залу ратуші, багато прикрашена пишним, але трохи незграбно виконаним у майстерні Вальтера гіпсовим декором, перебуває в правому крилі третього поверху. 

Міська ратуша пережила за свою історію безліч перебудов. Так, повністю був перепланований нижній поверх. Крім аптеки тут тимчасово перебували банківські приміщення. Деякі зміни перетерпіло й планування другого поверху. Однак, незважаючи на всі зміни, будинок ратуші зберегло загалом свій історичний вигляд. Тут і сьогодні працюють органі міського самоврядування - Міські Збори Тарту й Міська Управа - як нагадування про те, що Тарту – місто, де шанують традиції. 

Герб Тарту бере початок від середньовічної міської печатки. Схрещені над міськими воротами ключ і меч – символи Тартуського єпископату й святих апостолів Петра й Павла, що здавна є захисниками й заступниками міста. Наприкінці XVI століття Південне Естонія перебувала під владою Польщі. В 1584 році польський король Стефан Баторий подарував Тарту прапор міста. Щодня в 12.00, 18.00 і 21.00 на годинній вежі ратуші можна чути музичний передзвін годинника, 18 дзвонів якого виготовлені на знаменитому годинному заводі в німецькому місті Карлсруе. 

Ратушна площа – забудована в класичному стилі трапецієподібна центральна площа міста. З 1998 р. її прикрасою служить фонтан зі скульптурною композицією «Студенти, що цілуються».

Ратушна площа, історія якої йде в прадавнє минуле, століттями була центром Тарту. Споконвічно вона являла собою головне місце торгівлі, що поєднувало розташоване на пагорбі городище із прилягаючим до ріки Емайиги портом. У якості головної ринкової площі вона проіснувала століття.

Незважаючи на те, що Тарту – місто з дуже прадавньою історією, його забудова не так уже стара – рідко можна побачити тут будинок, побудоване раніше останньої чверті XVIII століття. Причина – численні війни й пожежі. Велика тартуська пожежа 1775 року знищила майже весь центр міста. Саме після цієї пожежі знову відбудований Тарту придбав той вигляд, який ми можемо бачити й сьогодні, тоді ж був побудований і нинішній будинок ратуші.

«Падаючий» будинок: 

 Вулиця, що веде з автовокзалу до Ратушної площі: 

Головний храм Тарту – церква Св. Яна, безумовно, не тільки найцікавішим культовим будинком місцевого значення, але й досить помітним архітектурним пам'ятником у масштабі всієї західноєвропейської готики. Хоча Янівська церква за свою історію неодноразово руйнувалася й відновлювалася, а з 1944 р. перебувала в руїнах, її середньовічний зовнішній вигляд легко вгадується й сьогодні. По своїй конструкції Янівська церква являє собою тинавову васильку з масивною західною вежею. Середній неф церкви з'єднується з довгаст, що має багатокутне закінчення вівтарною частиною, у північному крилі якої перебуває ризниця. До південної поздовжньої частини церкви була прибудована пізніше так звана Любекска каплиця – нагадування про ганзейскі часи, коли тісні торговельні відносини зв'язували Тарту в першу чергу з німецьким Любеком і Росією. 

Оскільки церква не будувалася за єдиним планом, свій остаточний зовнішній вигляд вона одержала, лише переживши кілька перебудов і, мабуть, катастроф. Першоджерела не занадто проясняють історію будівництва церкви. Відомо лише, що в 1323 г. церква, або, принаймні, її прихід уже існували. Відомості про історію церкви додалися в ході археологічних вишукувань, які допомогли скласти нехай і далеко неповну картину зведення собору.

З великою часткою ймовірності можна затверджувати, що в архітектурному вигляді зведеної в другій половині XIV в. церкви домінувала масивна західна вежа, верхня частина якої датується приблизно XVIII століттям.

Західний портал церкви прикрашав декоративний фронтон – вимперг, у нішах якого перебували 15 скульптур. Центральну фігуру, Христа на престолі (копія XX в.), оточують Марія, що молиться, Іоанн Хреститель і 12 апостолів. 

Неподалік розташований єдиний православний храм Тарту – кафедральний Успенський собор. Після закінчення Північної війни Тарту увійшов до складу Російської імперії, однак у місті не було ні одного православного храму. За наказом імператриці Єлизавети (1741- 1762) біля нинішнього Успенского собору була споруджена й в 1754 освячена православна церква. Будинок церкви був знищений у вогні Великої пожежі 1775 року. Нову церкву спроектували спочатку хрестоподібно, однак при будівництві в 1840 г. було вирішено додати їй чотирикутну форму. Церкву вінчає один великий і чотири малі цибулеподібні куполи. 

Протягом більш ніж 200-літньої історії церкви в її стінах побували багато знамениті тартусців і гості міста, наприклад російські поети Василь Жуковський і Микола Мов, а також їх музи – сестри Марія Протасова-Мойер і Александра Протасова-Воейкова. Марія Протасова послужила А.С. Пушкіну прообразом Тетяни Ларіній у поемі «Євгеній Онєгін». 12 жовтня 1817 г. в Успенскому соборі вінчався зі своєю нареченою-простолюдинкою Єві Тимофій Бік, увічнений у романі Яана Кросу «Імператорський безумець». Вінчався тут і знаменитий російський поет Ігор Северянин (1887- 1941), що проживав на півночі Естонії.

Обидва храми середмістя: 

Головний корпус Тартуского університету являє собою один з найяскравіших зразків класичної архітектури в Естонії. Будинок був побудовано в 1804-1809 г.г. по проекту університетського архітектора Іоганна Вільгельма Краузе. 

Урочисте відкриття головного університетського будинку відбулося 3 липня 1809 року. З того самого часу в головній аудиторії врочисто відзначаються всі святкові й знаменні події університетського життя. Завдяки чудовій акустиці й просторості головної аудиторії, тут проводяться численні концерти й конференції.

Останні реставраційні роботи в будинку проводилися в 2002 році. На горищному поверсі корпуса перебуває історичний карцер, де раніше відбували покарання студенти, що порушили громадський порядок або встановлені правила поведінки в університеті. Покарання призначалося університетським судом. Багато студентів увічнили своє перебування в карцері малюнками, віршованими написами й монограмами на стінах, стелі й дверях. Побачити їх можна й у наші дні. Художній музей, Що перебуває в будинку, ТУ організує відвідування головної аудиторії університету, а також збереженого на горищному поверсі старого університетського карцеру. 

Ще один храм середмістя – Павліська церква. В 1910-1912 г.г. зі тартуского Маріїнського приходу виділилася самостійна громада, що одержала назву тартуського Павловський прихід. Міські Збори Тарту виділили приходу в лютому 1911 року ділянка по Ризькій вулиці для будівництва церкви. Церква спроектував архітектор Є. Сааринен. Наріжний камінь був закладено 31 травня 1915 року, освячена церква була 1 жовтня 1917 р. На жаль в 1944 році, коли будівництво ще не було доведено до кінця, церква згоріла. Відразу почалися відбудовні роботи. До 1947 року відновили зруйноване крило церкви. У цей час цей прекрасний зразок сакральної архітектури в стилі модерн ще реставрується. У будинку перебуває магазин християнської літератури й символіки.

Набережна річки Емайиги:

У середньовіччя кам'яна кріпосна стіна оточувала «серце» міста Тарту. Дотепер збереглася, на жаль, зовсім мала її частина. Споконвічна довжина кам'яної огорожі становила два кілометри й включала 27 веж, 9 з яких були з воротами. Будівля стіни почалася, цілком ймовірно, ще в XIII столітті, однак зміцнювали й удосконалили її аж до початку Північної війни. Після її закінчення, в XVIII столітті, міська стіна, ґрунтовно зруйнована, втратила своє захисне значення для городян, тому основна її частина послужила матеріалом для будівництва нових будинків після руйнівних пожеж.

Дворянські представницькі будинки й колишня Вчительська семінарія на вулиці Гавкіт були куплені, збудовані у ХVIII столітті в стилі класицизму університетом в 1922 році. Пізніше ці будинки надійшли в розпорядження Естонської Сільськогосподарської Академії. У цей час усі ці будинки знову належать Тартускому університету. У будинку на вулиці Гавкіт, 28, зведеному в 1828 році відповідно до канонів класицизму, перебувала до 1974 р. учительська семінарія. Пізніше в будинку розмістилася середня школа Кесклинна.  

Дерев'яний будинок на вул. Гавкіт, 24 побудований в 1720-х роках. У свій час тут проживали відомі культурні діячі. Будинок відреставрований в 1970-х роках.

Будинок Уппсала біля церкви Св. Яна. Північна частина будинку, сильно зруйнована в Північну війну, була, імовірно, побудована наприкінці XVII століття, склепінний підвал під нею зберігся з XVI в. Дендро-Хронологічна експертиза встановила датою будівлі інших найбільш старих частин будинку 1750-е роки. З 1988 року міста Тарту й Уппсала (Швеція) зв'язує договір про дружбу. На основі спільного проекту «Реставрація стародавніх будинків» в 1993 р. був укладений договір про реставрацію дерев'яної будови, що перебуває в центрі Тарту старого, XVI століття. Відновлений будинок одержав назву «Будинок Уппсала» і використовується тепер у якості готелю. 

Інші старовинні будиночки Тарту:

Двір Антоніуса (Майстерня народних промислів): 

Водостік на одному з будинків: 

В найкрасивішому будинку Тарту - ляльковий театр:

З таких дерев'яних будиночків складається майже все місто поза центром: 

Навколо Ратушної площі - будинки, переважна більшість яких походить з кінця ХІХ - початку ХХ ст.:  

Бронзова скульптура «Батько й син» скульптора Юло Иуна (1944-1988) була встановлена в Тарту на вул. Кюйни в День захисту дітей, 1 червня 2004 року, хоча створена вона була ще в 1977 році, а в 1987 – відлита в бронзі. За первісним планом скульптуру вирішено було встановити в Таллінні, однак восени 2001 р. пам'ятник купила Тартуьская міськуправа. Скульптура батька являє собою автопортрет самого Юло Иуна, моделлю для фігури дитини послужив півторарічний син скульптора. 

Нічна набережна і нічне місто:

Тартуська опера: 

І ще трохи Нового Року і Різдва:

ПРОДОВЖЕННЯ - ТУТ