Скалат

Один за найкраще збережених замків Тернопілля знаходиться у Скалаті - місті районного підпорядкування на річці Гнила у Підволочиському районі Тернопільської області. Добиратися сюди дуже просто і зручно: з центрального автовокзалу кожні півгодини через Скалат ходять маршрутки Гусятинсько-Сатанівсько-Кам'янецького напрямку. Та і їхати недовго. Від Тернополя до Скалата всього близько 30 км.

Назва містечка, швидше за все, походить від трьох скель, розташованих неподалік пасма Медоборів. Про поселення із сучасною назвою Скалат відомо з 1512 року, коли Янушеві Сверчовському, каштелянові віслицькому і старості теребовлянському та люблінському, який відзначився у битві з татарами під Вишнівцем, надати дозвіл на купівлю сіл Скалат, Лошньова та Сущин у Станіслава Лошньовського. Наступна згадка про Скалат, як про приватне володіння, що належало до Теребовлянського повіту Руського воєводства, відноситься до 1564 року.

У 1600 році польський король Сигізмунд ІІІ надав місту (тоді згадувалося під назвою Денбно) Магдебурзьке право. На гербі міста була зображена лазурова восьмипроменева зірка на срібному тлі. У 1602 році скалатом володіла пані Ходкевичева, а з 1614 року - князь Корецький.

Вважається, що замок в Скалаті побудував близько 1630 року галицький мечник і ротмістр Кшиштоф Віхровський. Проте, останні археологічні розкопки дозволяють припускати, що фортеця є старшою щонайменш на століття. Регулярний, квадратний в плані замок звели з пісковику на заплаві річки Гнилої між її двома притоками. З усіх боків він був оточений ровами глибиною 2 метри, які під час небезпеки заповнювалися водою з річки. Оборонні мури замку сягали 6 метрів заввишки і 2 метри завтовшки. Крім того, твердиня мала і природній захист - болотисту місцевість навколо.

Вхід до фортеці здійснювався через дерев'яний підйомний міст у західній стіні. Пj кутах замку стояли (і стоять) п'ятигранні чотирьохярусні вежі-близнюки, чітко орієнтовані по сторонах світу. Кожна з веж однією гранню виходила на подвір'я, а двома парами інших була звернута до поля і ровів уздовж замкових куртин. В підвали кожної з веж можна було потрапити за допомогою трьох тунелів, які згодом місцеві мешканці пристосували під приватні льохи. За легендою, підземні ходи від замку тягнулися на 12 кілометрів аж до Гримайлова.

Первісно вежі були двоярусними з цокольним поверхом і високим наметовим дахом. На перших двох ярусах є амбразури для гармат з бійницями, призначених для стрільби з гаківниць та шпиговниць. Сила віддачі цієї зброї була такою, що того, хто стріляв, відкидало до протилежної стіни башти, де стрільця вже чекала м'яка шкіряна подушка.

Тричі фортецю руйнували селяни і козаки під час Визвольної війни - у 1648, 1649 та 1651 роках. У 1657 році поруч з містом дорогою на Краків проходили війська козацького полковника Антона Ждановича і трансильванського князя Дьєрдя ІІ Ракоці. У 1667 та 1672 році на Скалат нападали татари і турки, а у 1675 році замок зруйнували війська турецького візира Ібрагіма Шишмана. В результати сильних руйнувань фортеці втратила оборонне значення. Після визволення Поділля від турків наприкінці XVII ст. новим власником Скалата став власник сяноцький каштелян Ян Фірлей та його дружина Вероніка - донька Віхровського. Після Віхровським містом володіли Калиновські, а згодом - Водзицькі і Сціпіони. У 1766 році останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський підтвердив Скалату Магдебурзьке право, яке у 1795 році його підтвердила і австрійська влада.

Наприкінці XVIII ст. спустошений замок береться відбудовувати власниця міста Маріанна Сципіонова-Водзицька. Замкові башти були нарощені цегельною кладкою, добудовані ще на два яруси та вкриті черепичним дахом. На третьому ярусі веж були влаштовані псевдомашикулі, а на четвертому - ключеподібні стрільниці. До південно-східного оборонного муру прибудували двоповерховий палац у бароковому стилі з цокольним поверхом та мансардою. Була збудована і нова барокова брама з головним та двома бічними арками-входами, яку прикрашала фігура лицаря із щитом та табличка з написом про те, яка власниця замку Маріанна "загрожуваний занепадом той замок реформувала, мурами оточила, місто гарними будинками і другим ринком, названим Марієнштадт, прикрасила, маєтності до найліпшого стану довела - а то під час голоду для надання способу життя нужденним 24 липня 1785 року".

Крім того, за наказом Маріанни Сципіонової-Водзицької на замковому подвір'ї невеликий бароковий парк з низькорослих дерев і кущів. Наступні власники Скалата була родина Тарлів, а після віденського конгресу 1815 року - родина Понятовських. У 1869 році вони продали Скалат разом з околицями жидові Зюскінду Розенштоку, після якого містечком володіли його сини Бернард та Маурицій. Наприкінці ХІХ ст. замок остаточно втратив оборонну сутність і перетворився на коштовну панську резиденцію. Наприкінці ХІХ ст. архітектор Теодор-Маріян Тальовський, професор Технічної академії у Львові, пропагандист неоготичного стилю в Галичині, на замовлення чергового власника, графа Ростоцького, відреставрував башти замку і збудував костел у неоготичному стилі.

Під час Першої світової замок був зруйнований, але його відбудували у міжвоєнний період. Останній власник фортеці Олександр Потоцький, не маючи коштів на відновлення, незадовго до приходу совітів подарував її міській владі. У 60-ті роки ХХ ст. проведено реставрацію замку, в ході якої відновили кладку третього і четвертого ярусу кожної вежі, вкривши їх черепичним дахом. На жаль, у 2004 році ураган зірвав черепичні дахи з декількох веж. Декілька років тому дахи відновили, але замість черепиці вкрили їх пластиком. Сьогодні скалатський замок входить до історико-архітектурного заповідника "Замки Тернопілля". Пам'ятка поступово відновлюється: почищено на підмуровано мури, полагоджені перекриття другого і третього поверхів, вичищено підвали. Є плани відкрити у замку музей.

Поруч із замковими стінами стоїть величезний неоготичний костел. Це вже п'ятий храм на цьому місці. Перший було споруджено у 1643 році у романському стилі. У 1703 році його наново відбудували після військових руйнувань у 1702 році.  Новий, третій костел будували протягом 1816 - 1817 років, а освітили його у 1827 році на честь Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1898 році храм згорів. Новий тринавний костел у романсько-готичному стилі збудували за проектом Теодора-Маріяна Тальовського у 1900 році. Храм мав 5 вівтарів. У 1901 році його освятив архієпископ Йосип Вебер під старим титулом. 12 березня 1944 році в результаті гарматного обстрілу було ушкоджено костельну вежу, але храм продовжував діяти до середини 1945 року. Костел висадили у повітря у 1959 році разом з іншими 38 (!!!) костелами у деканаті Скалат. Кажуть, чекали на Хрущова, який не дуже полюбляв архітектурні надмірності...

На місці зруйнованого храму збудували універмаг, а в будинку плебанії розташовувалися кузня, пекарня і музична школа. На початку 90-х років римо-католицькій громаді Скалата повернули парафіяльний будинок, у якому облаштували каплицю Св. Анни. У 1995 році поблизу на місці старого храму заклали наріжний камінь нового костелу, спорудження якого закінчили у 2002 році. 26 липня новозбудований у неоготичному стилі однонавний храм з двома каплицями освятили на честь Св. Анни. З начиння старого костелу вдалося зберегти лише дзвони, а також 4 скульптури святих з головного вівтаря, скульптуру Св. Анни з бічного та образ Матері Божої Утешительки.

З XVII століття у Скалаті збереглася сильно перебудована оборонна синагога. Вона має трохи незвичний для юдейських божниць вигляд - синагога є Т-подібною в плані. У радянський час її пристосували під електростанцію.

Фото - Анни Вольф.

Преображенську церкву в Скалаті було зведено у 1872 році. Вона хрещата в плані, з круглим барабаном і за округленими трьома апсидами. Головний фронтон храму було розписано до 1000-річчя Хрещення Руси-України зображеннями святих та рівноапостольних князів київських - Ольги і Володимира.

З 1867 року Скалат був повітовим центром. Залізницю проклали за містом, тому у ХХ ст. воно майже не розвивалося. До 60-х років був райцентром. від австрійських часів у місті збереглося декілька сецесійних кам'яниць та кам'яниць в стилі модерн, а також будинки староства, повітового суду та інших муніципальних установ.