Пирятин: козацький собор та Національний парк над Удаєм

Я проїжджав Пирятин разів двісті, але заїхати сюди випало вперше. Це невелике місто на Полтавщині, розташоване на мальовничих берегах річки Удай, має давню історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Перша письмова згадка про Пирятин датується 1154 роком у «Повісті минулих літ». У різні періоди він був важливим укріпленим пунктом, зокрема в козацькі часи - тут стояла Пирятинська фортеця, яка захищала край від нападів кочівників.

Сьогодні Пирятин відомий багатьом мандрівникам завдяки трасі Київ–Харків: саме тут височіє знаменита водонапірна башта, яку можна побачити у фільмі «Королева бензоколонки». Але це місто приховує набагато більше цікавого: старовинні храми, музей, затишні вулички та унікальні природні ландшафти, серед яких вирізняється острів Масальський. Тож Пирятин вартий того, щоб затриматися тут довше, ніж на коротку фотозупинку біля башти.

Насамперед у центрі Пирятина мене зустрів козацький собор Різдва Пресвятої Богородиці - головна архітектурна святиня міста. Його звели у 1781 році коштом полкового єсаула Андрія Ільченка на місці давнішої дерев’яної церкви. Храм постав у стилі українського бароко, поєднуючи традиції мурованої та дерев’яної сакральної архітектури. Це одноглавий трипросторовий прямокутний храм, центральну частину якого увінчує восьмигранний барабан із банею, що нагадує пропорції старих дерев’яних церков Лівобережжя. Фасади будівлі завершуються карнизом із трикутними фронтонами, а поверхня стін прикрашена ліпними наличниками - характерними ознаками барокового оздоблення.

У XIX столітті собор розширили: до основного об’єму добудували дерев’яні прибудови, які пізніше облицювали цеглою. Також спорудили дві колонади-крыльця, що надали храмові ще більшої урочистості. Ці добудови гармонійно вписалися в загальний вигляд споруди, підкресливши її монументальність і значення як головного духовного центру міста. Собор завжди був тісно пов’язаний із життям пирятинської громади, стаючи осередком не лише релігійного, а і суспільного життя.

У радянські часи на храм чекали важкі випробування. У 1960-х роках його закрили, дзвіницю розібрали, а саму споруду перетворили спершу на склад, згодом - на музей. Лише наприкінці 1980-х років, із відродженням духовного життя, собор відновили для богослужінь. Сьогодні він знову постає у своєму первісному вигляді - величний, світлий і натхненний. Нині це діючий православний храм, що належить до Пирятинського благочиння, і водночас одна з головних архітектурних пам’яток не лише міста, а і усієї Полтавщини.

Недалеко, на теперішній Музейній вулиці (колишня Пушкінська), стоїть старий будинок - тепер Пирятинський народний краєзнавчий музей. Він був заснований у листопаді 1967 року і спочатку розміщувався в інших приміщеннях, включно з колишнім собором. А із 1980‑х музей знайшов постійну адресу в будинку, де колись проживала дворянська родина Гаркуш‑Згурських. 

Експозиція налічує від 2000 до 3000 предметів (загальний фонд - до 12–15 тисяч), розміщених у п’яти залах: до 1900 року, XX століття, війна, етнобут, сучасність. Серед унікальних - бронзовий жезл XVII століття атамана Калнишевського, колекція дукачів XVII–XIX століть тощо.

Вулиця Музейна в Пирятині вражає своєю автентичною архітектурою, що зберегла дух українського провінційного містечка XIX–XX століть. Тут можна побачити старі цегляні та глиняні хати з невеликими віконцями у дерев’яних лиштвах, деякі з них прикрашені яскравими віконницями та дверима, пофарбованими у традиційні відтінки синього чи бірюзового. Поруч розташовуються більш пізні будівлі радянського періоду - добротні, але прості за стилем, що створює цікавий контраст з народною архітектурою. Ця вулиця зберігає камерну атмосферу та історичний колорит, адже саме тут стоїть будівля колишньої дворянської садиби, в якій нині діє Пирятинський краєзнавчий музей.

Торгові ряди неподалік від собору Різдва Богородиці в Пирятині є яскравим прикладом міської архітектури початку XX століття. Збудовані у 1902 році, вони поєднують у собі функціональність і декоративність, характерну для того часу. Будівля зберегла первісні архітектурні риси – симетричні аркові прорізи та лаконічний цегляний декор, який підкреслює ритм фасаду. Сьогодні в приміщеннях колишніх торгових рядів розташовані сучасні крамниці та сервісні заклади, однак споруда досі несе відбиток історії, нагадуючи про торговельне життя Пирятина понад сто років тому.

З центру міста я перейшов місточком через річку Удай на острів Масальський, що є частиною національного природного парку «Пирятинський». Острів має площу близько 47 гектарів, з яких більшу частину займають густі насадження, а решту - болота та галявини. Це одне з наймальовничіших місць Пирятина, яке поєднує в собі риси природного заказника і затишного міського лісопарку.

Назва острова походить від княжого роду Масальських, які у XVI столітті володіли цими землями. Сьогодні на острові прокладена екологічна стежка з кількома зупинками, де можна дізнатися про історію та природу краю. Вік багатьох дерев сягає 60–80 років, а деякі сосни та вільхи старші за століття, тож тут відчувається велич давньої природи.

Острів оточений болотистими плавнями з очеретом, рогозом та іншими вологолюбними рослинами. Зарості створюють природні схованки для птахів і риб, а влітку пахнуть свіжістю і вологістю. Між ними прорізані вузькі протоки, де вода виблискує під сонцем, віддзеркалюючи синє небо і зелені крони дерев.

Особливу красу місцевим водоймам надають латаття. Їхні білі квіти вкривають поверхню тихих плес, утворюючи живописний килим. У поєднанні з широкими круглими листками латаття створюють відчуття справжнього водного саду. Це місце, де природа виглядає в своїй гармонії і первісності.

У затишних куточках острова ростуть верби та берези, які схиляють гілля над водою, створюючи прохолодні тунелі з тіні. Поруч з ними здіймаються старі вільхи, що ніби охороняють цей заповідний куточок. На галявинах серед густої трави квітнуть барвисті дикі рослини, додаючи зеленому острову різнобарвності.

Тиша острова порушується лише співом пташок і шелестом очерету. Це місце ідеально підходить для прогулянок у спокійному ритмі, для медитацій або неквапливих роздумів. Кожен крок тут наповнює відчуттям єдності з природою, адже острів зберіг свою автентичність і виглядає майже недоторканим.

Мальовничі краєвиди з водними дзеркалами, зарослими лататтям, свіже повітря та відчуття простору роблять Масальський особливим місцем. У деяких закутках острова можна знайти старі човни, які місцеві рибалки залишили біля берега. Вони надають пейзажу особливої ностальгічної атмосфери.

На острові облаштовано кілька туристичних маршрутів, що дозволяють краще ознайомитися з його природою. Відвідувачі можуть дізнатися про флору і фауну заплави, побачити рідкісні рослини та поспостерігати за птахами. Таке поєднання екскурсійного і відпочинкового компонентів робить Масальський привабливим для мандрівників будь-якого віку.

Острів також має кілька піщаних пляжів, які в народі називають «чоловіча» та «жіноча купальня». Тут можна відпочити біля води, насолодитися тишею і затишком. Масальський - це гармонія дикої природи та культурної спадщини, місце, яке залишає найсильніші враження від Пирятина і запрошує повертатися знову.