Знайомство з житомирським Поліссям: як за півдня переміститися в паралельний світ

 

Чи варто і надалі чекати відкриття кордонів? Минулого тижня вирішив, що досить! В день мого народження, сіли в авто з дружиною і доньками (молодшій - всього 2 місяці) і помчали на захід від Києва.

 

Зробити таку подорож дуже просто, якщо маєте авто і півдня вільного часу. Сідаємо в авто і їдемо трасою Київ - Чоп майже до Коростишева. Майже всю дорогу з обох сторін - соснові ліси. Південний кордон поліських лісів якраз і проходить в районі траси. Повертаємо за вказівником "Новогородецьке" і прямуємо декілька кілометрів на північ.

 

 

Перша зупинка - кар'єр "Високий Камінь". Від траси Київ - Чоп його відділяє 4 кілометри відносно нормальної дороги. Проїжджаємо крізь село Новогородецьке, минаємо зліва Новогородецький кар'єр, повертаємо за ним наліво і ми - на місці. 

 

Урочище Високий Камінь - це озеро, яке утворилося у закинутому кар'єрі. Місцина навколо - дуже мальовнича. Озеро оточено скелястими берегами і соснами. Та не поспішайте їхати сюди у літній вихідних день. Відпочивальників тут багато. 

 

Але буквально в 200 метрах на північ від кар'єру в обох боків від дороги розташувалися типові для Полісся болота.

 

 

 

Два кілометри ґрунтової дороги на захід - і ми в селі Городське. Наступні три зупинки ми зробимо саме там. За містком через річку Тетерів повертаємо праворуч і їдемо вузькою сільською дорогою 700 метрів. Аж поки не побачимо зліва від дороги червоні сходи. Вони ведуть на вершину гори, на якій стояло трипільське городище.

 

На території Городського - аж 3 городища трипільської культури: Червона гора, Мала гора і Дитинець. Нас цікавить перше, передусім завдяки його розташування на горі. Городище Червона гора існувало тут у ІІІ - ІІ століттях до нашої ери. Його розкопали у 1936-37 роках і знайшли там багато артефактів: бивні мамонта, кераміку, сокири, скляні браслети. Їх зараз можна побачити у краєзнавчому музеї в Коростишеві. А в останні роки інформаційно-туристичний центр "Дивосвіт Трипілля" облаштував тут зону відпочинку. На вершині гори встановили декілька керамічних скульптур.

 

З гори, на якій стояло городище, відкривається чудова панорама села Городське та безкрайніх просторів поліських лісів.

 

 

 

Етнографічний об'єкт, що знаходиться у центрі села, нікого не залишить байдужим. Це - типово поліська хата ХІХ століття, збудована в зруб і вкрита солом'яним дахом. Хату у 2008 році викупила Інна Величко і вирішили створити тут культурно-мистецький об'єкт, який відтворює життя і побут сільського життя Полісся. І їй це успішно вдалося!

 

Заходиш на подвір'я і з перших секунд відчуваєш атмосферу польського села позаминулого століття. Перед нами - добре доглянута сільська хата з високим дахом, вкритим очеретом. Зліва - велика дерев'яна комора, стіни якої завішані приладдям. На дворі - купа зелені, квітів. На дерев'яному паркані висять горщики. Господарка та працівники садиби - дуже гостинні і запрошують оглянути подвір'я і зайти в хату. Грошей за вхід не просять. Хто хоче підтримати проект - можна купити сувеніри. Ми придбали набір з 6 видів поліського чаю і зараз насолоджуємося, згадуючи з ранку щасливі години, проведені на садибі.

 

Зайдемо всередину хати. В одній кімнаті відвідувачі оглядають інтер'єр поліської хати. А в іншій кімнаті господарі займаються своїми справами. Все виглядає досить природно. В кімнатах облаштовані меблі: ліжка, столи, шафи, буфети. Ліжка вкриті покривалами ручної роботи, ікони прикрашені рушниками.  По полицях - горщики, глечики та різний посуд. 

 

 

 

На подвір'ї облаштовані хлів, літня кухня, відтворена старовинна піч. Тут можна смачно пообідати традиційними поліськими стравами. Господарі пригощають грибною юшкою, кулішом, салатом, варениками, курячими котлетами і мохіто. Все - неймовірно смачне! Меню і фіксованих цін тут немає. Ти сам визначаєш, як віддячити господарям садиби за гостинність. До речі, тут можна зупинитися на ніч. Садиба має 10 ліжок для гостей.

 

 

По вихідних, коли є туристи, на садибі святкуються традиційні народні свята та проводяться майстер-класи з пакування стогів сіна, вишивки, народного розпису, художньої обробки шкіри.

 

 

 

На південь від села Городське за річкою Тетерів можна відшукати монастир, Другого такого в Україні точно немає. Всі його споруди - дерев'яні, а сам він розташований на березі озеро прямо в лісі. Монастир належить до Православної церкви України. Непотрібних "канонів" тут немає. Навпаки, він оформлений в українському патріотичному стилі: українська Голгофа, Мадонна за католицькою традицією, мініатюрні кам'яні замки та різьбленні герої українських казок.

 

Заснував монастир владика Житомирський та Овруцький Ізяслав. Це було у 2000 році. Владика їхав на старих жигулях і потрапив в аварію. Авто розбилося вщент, але єпископ дивним чином залишився живим. В знак вдячності Всевишньому він заклав монастир на честь Святого Духа.

 

Вперше я тут побував у 2015 році. Тоді монастир не мав брами і туди спокійно можна було зайти. Цього разу брама була зачинена. На брамі було написано, що святиня приймає відвідувачів до 17:00 години. Ще не було 16-ї, а монастир вже був зачинений за замок((. Дуже шкода. Довелося насолоджуватися видати з протилежного берега озера.

 

 

 

Від монастиря повертаємося на трасу напряму поганою ґрунтовкою, або об'їжджаємо кращою дорогою через село Новогородецьке (так само, як їхали сюди). Їдемо у бік Житомира декілька кілометрів і на розвилці на Коростишів. Не доїжджаючи до міста буде інформаційний знак "Урочище каньйон". Повертаємо наліво і вже за хвилину на місці.

 

Коростишівський каньйон - це, насправді, звичайний затоплений кар'єр. Але на відміну від інших поліських кар'єрів береги тут дійсно високі, і це вражає. Але сюди їде набагато більше людей. Коли ми приїхали, то народу було стільки, во важко було знайти місце, щоб зробити пару фотографій каньйону. Здається, що весь Житомир І Коростишів були тут. 

 

Тому рекомендую повернутися сюди в будній день і поза сезоном. Я вже уявляю собі безлюдний каньйон в оточені високих зелених сосен та жовтогарячого листя. Обов'язково повернусь сюди восени!

 

До речі, тут ви можете подивитися розповідь про не менш цікаву подорож Житомирщиною восени: Золота осінь на Житомирщині: ставка Гіммлера, острів кохання та каньйон Тетерева

 

 

 

Якщо ви вже знаходитесь у цих краях, варто завітати до Коростишева. Прямо в центрі міста біла мосту можна побачити скелясті береги Тетерева. Серед скель можна відшукати найвищу - скелю Фелінського.

 

Уздовж річки розташувався шикарний ландшафтний парк. В парку - дивовижні скульптури, залишки палацу Олізарів та фахверкова будівля бібліотеки.

 

 

 

Проїжджав крізь нього сотні разів, але лише двічі дозволив собі зупинитися в цьому обласному центрі, і то, лише на пару годин. Житомир заховав у собі багато пам'яток старовини. Хоча і на перший погляд цього не помітно. Але варто вийти з автівки і пройтися центром міста, і ти розумієш, скільки таємниць ховає в собі Житомир.

 

 

Чого варта лише центральні пішохідна вуличка Михайлівська з ратушею, еклектичними будинками та інсталяціями з парасольками! А ще - вежа водогону, рівною якій в Україні немає. Тут ще є декілька великих костелів, магістрат, руїни єзуїтського монастиря, синагога, стара міщанська забудова.

 

В Житомирі гарні високі береги Тетерева. Серед скель окремо виділяється "Голова Чацького" - пам'ятка природи у формі силуету людської голови.

 

Колись я обов'язково докладно розповім про це місто. А поки повертаємося до Києва тією ж трасою.

 

 

 

На зворотному шляху заїдемо поживитися ще одну маленьку цікавинку, яка знаходиться вже на території Київської області за селом Ситняки. Праворуч від дороги побачимо жовтий літак. Як-40 належав найзаможнішому донецькому олігарху 90-х - Євгену Щербаню. Біля трапу цього ж літака його було вбито у 1996...

 

Ще декілька років літак виконував рейси "Авіаліній Донбасу", поки його ее відправили на стоянку в Жуляни, щоб пізніше утилізувати. Та спритні стартапери викупили літак і зробили з нього атракцію на трасі Київ-Чоп. Поряд з літаком спорудили ресторан у вигляді диспетчерської вишки. А в літак можна знайти, щоб пограти в симулятор польоту та посидіти за штурвалом. 

 

 

Полісся лише відкривається для українців. Не чекайте, поки воно стане таким самим трендом, як цього року став південь Херсонщини. Подорожуйте Поліссям вже! Але по дорозі з Києва не забудьте заїхати в замок Радомисль!