Переяслав

Переяслав - одне з найстаріших і досить значущих міст Русі-України. В часи Київської Русі було столицею Переяславського князівства, в Козацьку добу "прославилося" Переяславською Радою - сумнозвісною угодою з москалями. Сьогодні Переяслав - це, перш за все, місто-музей. Кількість музеїв тут зашкалює - близько 3-х десятків. Про найцікавіший з них - Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, я розповім окремо. А сьогодні буде про архітектуру міста. Пам'ятки козацької (і навіть давньоруської) доби тут трохи збереглися, є трохи старої забудови кінця ХІХ - початку ХХ ст. Але, на жаль, цілісного міського ансамблю в Переяславі немає, переважає совок, як і в більшості лівобережних райцентрів. Менше з тим, в це історичне місце варто приїхати хоча б на півдня.

Центральна площа Переяслава - площа Богдана Хмельницького. Суцільний совок.

В куті площі знаходиться Вознесенський монастир - один з найвизначніших архітектурних ансамблів епохи Гетьманщини і, напевно, найцікавіший архітектурний об'єкт Переяслава. Його собор і дзвіниця є головними містобудівними домінантами в забудові й ландшафті.

Формування комплексу започатковано у 1695 р., коли коштом гетьмана Івана Мазепи розпочато будівництво мурованого Вознесенського собору. Собор, збудований у стилі козацького бароко, було освячено у 1700 році. У плані він хрестовий, однокупольний, з двоповерховими кутовими приміщеннями.

Над середхрестям за допомогою підпружних арок і вітрил розташований купол на високому восьмигранному барабані. Обсяги гілок хреста завершені фігурними бароковими фронтонами, а двоповерхові кутові камери - шатровимі покрівлями.

Фасади собору оформлені широкими пілястрами і завершені антаблементом. Три порталу, північний, південний і західний, з великими вікнами над ними прикрашені ліпними орнаментами, всі інші вікна, розміщені в два яруси, - лише лиштвами, з лучковими і трикутними сандриками.

Завдяки особливому ладу пропорцій, оригінальної композиції мас, тонко виконаним архітектурним деталям і декору собор є видатним твором архітектури українського бароко XVII ст.

В соборі розташований Музей-діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943».

Дзвіниця Вознесенського монастиря вирішена у стилі українського бароко з певним впливом класицизму. Вона належить до типу надбрамних і стоїть на південний захід від собору, замикаючи перспективу кількох вулиць.

Дзвіниця - це триярусна, увінчана високою двоярусною банею барокових обрисів. У плані являє собою квадрат з угнутими гранями.

Перший ярус рустований, арка проїзду прикрашена виразним бароковим порталом. Грані 2-го і 3-го ярусів прорізані арковими отворами для дзвонів, фланковані пучками півколон і пілястр тосканського (2-й ярус) і композитного (3-й ярус) ордерів. Яруси увінчують розкріповані багатообломні карнизи.

Дзвіниця є вельми характерним зразком висотних споруд епохи пізнього бароко.

У 1738 р. на території монастиря засновано Переяславський колегіум - середній навчальний заклад, який розмістився в дерев’яному корпусі. Колегіум збудований коштом переяславського єпископа І.Козловича.

У 1753 р. тут викладав піїтику Г.Сковорода.

Будівля колегіуму прямокутна в плані, лінійної однорядної багатокамерної структури. Складається з чотирьох класних кімнат і трьох сіней. На поздовжньому фасаді, оберненому до собору, влаштовано три портали. Приміщення перекриті циліндричними склепіннями з розпалубками над вікнами.

Зовнішній декор - у стилі бароко: стіни в метричному ряді членуються фільончастими пілястрами, віконними та дверними прорізами з лучковими перемичками. Стіни увінчує розкріпований повний антаблемент, фриз якого прикрашено рослинним орнаментом - бігунцем. Надвіконні ніші декоровані орнаментальними барельєфними вставками з рослинними мотивами, в яких переважає виноградна лоза.

Акцентами фасаду є портали входів.

На території давнього дитинця на півострові біля місця злиття річок Альти і Трубіжа розташований комплекс Михайлівського монастиря.

Мурована Михайлівська церква зведена коштом Переяславського козацького полку в 1648 - 1654 рр. (за іншими даними - в 1646 - 1666 рр.) на підмурках Михайлівського собору XI ст., зруйнованого 1239 р. монголо-татарами. У 1734 р. церква потерпіла від пожежі. Протягом XIX ст. втрачено фронтони, які акцентували західний і східний фасади церкви, а дах із шпилястого перероблено на вальмовий.

Михайлівська церква належить до типу зальних, безбаневих. Тридільна, з прямокутною навою і гранчастими притвором та вівтарем. Обабіч вівтаря розташовані прямокутні дияконник і жертовник. Наву перекрито циліндричним склепінням з розпалубками над вікнами, притвор і вівтар - зімкненим склепінням. Екстер’єр декоровано стримано, у перехідних стильових формах від ренесансу до бароко.

Стіни членуються пілястрами і увінчуються повним антаблементом з профільованим розкріпованим карнизом великого виносу і фризом з поліхромних керамічних розеток. Прямокутні вікна облямовані тягненими наличниками й увінчані трикутними та лучковими сандриками, тимпани яких заповнені горельєфною ліпниною з рослинними мотивами, маскаронами і путті.

Фундаменти давньоруського Михайлівського собору можна побачити у підвалі церкви:

В підвалі влаштовано невеликий музей:

Нещодавно над церквою надбудовано щось незрозуміле, що нагадує давньоруський храм:

У 1745 р. на схід від церкви збудовано багатофункціональну муровану споруду, що об’єднала надбрамну дзвіницю і трапезну з келією.

Надбрамна дзвіниця - це прямокутний одноповерховий корпус, над проїзною брамою якого височить четверик власне дзвіниці з великим арковим вирізом у кожній грані. Четверик увінчується банею наметових обрисів з ковніром і маківкою. Приміщення перекриті коробовими склепіннями з розпалубками над вікнами. Декор екстер’єру стриманий: пілястри, карнизи, віконні ніші. Дах - шпилястий, укритий покрівельною сталлю по дерев’яних кроквах.

Від Михайлівського монастиря вулиця Михайла Сікорського приведе нас до площі Переяславської Ради (або площі Воз'єднання):

Саме тут 8 (18) січня 1654 року відбулася сумнозвісна Переяславська Рада, яка стала початком майже 350-річного поневолення України московитами.

Совєцька пропаганда трактувала цю подію, як "воссоєдінєніє Украіни с Россієй", хоча загальновідомо, що жодної Росії на той момент не існувало.

У 1982 році на площі споруджено пам'ятник на честь 325-річчя Переяславської ради:

Сьогодні найцікавіше, що є на площі - це Успенський собор, ХІХ ст.:

А взагалі, забудова площі Переяславської ради виглядає так:

Пробіжимося центральною частиною міста, щоб побачити залишки старовини.

В історичному центрі міста розташована будівля Земської управи, була зведена в кінці XIX – початку ХХ століття.

Міська управа побудована в строгих традиціях пізньої епохи класицизму, про що свідчить зовнішній фасад і загальний архітектурний стиль оформлення.

Навпаки земської управи знаходиться колишня жіноча гімназія кінця ХІХ ст. Будівля виділяється гарним зовнішнім декором і елегантністю архітектурного стилю.

Колись у Переяславі були цілі квартали єврейських поселень, до наших днів зберіглася єдина будова - синагога.

Будівлю синагоги, яка складається з двох поверхів, було побудовано на початку 20 століття, в класичному архітектурному стилі того часу. Як культова споруда функціонувала з 1901 по 1926 рік. Переяславська синагога була не тільки релігійним центром, а й центром суспільного і культурного життя віруючих євреїв. У 1930 році радянська влада реквізували це приміщення. Зараз частина кімнат повернута єврейській громаді.

Вже більше 50 років в будівлі синагоги розміщується Фабрика художніх виробів ім. Богдана Хмельницького.

Будинок лікаря Козачковського був побудований 1820 року. З жовтня 1845 до січня 1846 року тут гостював та лікувався Тарас Шевченко. Ще двічі Шевченко побував у Козачковського в червні та в серпні 1859 року. Тут в ніч з 24 на 25 грудня 1845 року поет написав свій «Заповіт».

Сьогодні в колишньому особняку Козачковського розташований Музей «Заповіту» Тараса Шевченка.

Ще в одному старовинному особняку розташований Музей кобзарства:

Поруч з музеєм - пам'ятник літописцю Бояну:

Біля музею кобзарства на початку ХХІ століття відтворено у давньоруському стилі церкву Воскресіння:

У старовинному будинку брата відомого українського композитора і фольклориста Павла Сениці розташований Музей трипільської культури:

Свято-Троїцька церква розташована неподалік від річки Трубіж на розі вулиць Шевченка та Гімназійної. Перший храм на цьому місці був побудований у XVII столітті. Це була дерев`яна будівля і в XVIII столітті вона згоріла від удару блискавки.

Гроші на будівництво нового храму збирали усім містом. Будівництво було успішним і тривало недовго, вже в 1804 році нову Троїцьку церкву освятили. Архітектурний стиль собору – давньоруський з елементами класицизму. Через 60 років до собору була прибудована дзвіниця.

Біля церква є вуличка з цікавою назвою - Магдебурзького права:

Річка Трубіж:

Чоловіча гімназія, кін. ХІХ ст.

Старі особняки:

Будинок швейної фабрики «Сотекс»:

Пожежне депо: