Панівці: замок Потоцьких, кальвіністи та гігантські пілони віадуку

Це зовсім поруч з Кам’янцем: якихось 5 – 7 кілометрів. Якщо вже приїхали до столиці Поділля, то у Панівці треба з’їздити обов’язково! Можна бусіком, яких ходить сюди декілька раз на день, або пішки. Що дивитися? Руїни замку Потоцьких та залишки споруд кальвіністів, для яких Панівці були притулком у кінці XVI – на початку XVII століття: колегіуму і кірхи. А ще, недобудований залізничний міст-примару, пілони якого піднімається над каньйоном Смотрича. Ну і, звичайно, сам каньйон і навколишні сільські ландшафти. Особливо заворожуюче це все виглядає зранку і в осінньому тумані.

Те ж саме, але невесні:

Сучасне село Панівці утворилося у 1967 році шляхом об’єднання двох сіл: Верхніх і Нижніх Панівці. А перша згадка про Верхні (Старі або Муровані) Панівці міститься в дозволі польського короля Казимира Ягелончика стягувати десятину на користь кам’янецьких біскупів від 1460 року. Мабуть, тоді вже поселення мало свої укріплення. Без них будь-яке подільське село не могло б існувати: Поділля на той момент було постійною ареною війн з татарами.

У другій половині XVI століття Верхні Панівці належали якомусь Іванові Черминському. Його донька була одружена з подільським генералом Миколою Потоцьким, якому Панівці досталися у якості приданого. По смерті генерала село успадкував один з його синів, брацлавський воєвода, а в майбутньому – кам’янецький староста, Ян Потоцький. На середній частині високого мису, який з трьох боків оточений Смотричем, Потоцький збудував (або реконструював) замок. Він оточив твердиню глибокими ровами, з північного боку між двома вежами звів двоповерховий палац, а південно-західну вежу пристосував під каплицю.

До наших днів від нього збереглися руїни північно-західної кутової вежі і фрагменти двох оборонних мурів – північного і південного з надбрамною баштою. Північно-західна вежа являла собою неправильний чотирьохкутник розмірами 19 на 17 метрів зі стінами півтораметрової товщини, складеними з погано оброблених блоків і плиток пісковику і вапняку.

У центрі південного оборонного муру височіє квадратна у плані двоповерхова надбрамна башта розмірами 10 на 10 квадратних метрів з товщиною стін 1,2 метри. Башту вкрито чотирьохгранним пірамідальним верхом. На першому ярусі башти знаходився арковий проїзд чотирьохметрової ширини, який сьогодні з обох боків закладений цеглою.

Та ж сама башта з іншого боку:

У другій половині XVII століття в Західній Європі почався анти реформаторська реакція, яка супроводжувалася гонінням протестантів з боку традиційного католицизму а, отже, і з боку держави. Переслідувані реформатори знаходили притулок у віддалених закутках Польщі. Одним з таких закутків були й Панівці, в яких з дозволу Яна Потоцького облаштувалися кальвіністи – представники однієї з течій протестантства.

У 1590 році кальвіністи збудували між двома південними баштами замку двоповерховий колегіум (вищу школу), нижчу школу і кірху. Двоповерховий будинок по обидва боки надбрамної башти і є колишнім кальвіністським колегіумом. На першому поверсі будинку працювала найстаріша по Поділлі друкарня, якою завідував Лаврентій Молахович. Протягом 1608 – 1611 років вона випускала антипапські видання. Сучасній бібліографії відомо 7 таких видань, випущений панівецькою друкарнею.

Замість південно-західної башти кальвіністи побудували кірху (або «Збор») у вигляді квадратного будинку. Дослідник Поділля Юхим Сіцінський залишив її описання: «Цей будинок за планом квадратовий; на вершку чотиригранник переходив у восьмигранник, укритий низьким пірамідальним восьмигранним дахом. Згори чотиригранника кам'яний різьблений фриз, характерний для XVI ст., а тригліфами й розетками. В стінах тієї кірхи були вставлені мармурові таблиці з написами (10 старозавітних заповідей, симбол віри, тощо)». У 1907 році до колишньої кірхи прибудували костел. При чому з кірхи було знято верх до фриза, а сама колишня кірха слугувала вівтарної частиною костелу.

Власник замку Ян Потоцький, який опікувався кальвіністами, загинув у 1611 році під Смоленськом під час Московського походу. Кращі часи для кальвіністів закінчилися. Брати Потоцького, яки були завзятими католиками, заставили вдову Яна Потоцького вигнати кальвіністів з Панівців. Кам’янецькі єзуїти закрили кірху, колегіум і друкарню, експропріювали все майно, а всі видання друкарні наказали спалити, як «єретичні». Спалення книг відбувалося урочисто у присутності ката на майдані Ринок в Кам’янці. Ось як описує процес спалення кальвіністської літератури професор Жукович (хрестоматія «Чтеніе» 1910 року):
«Палили книжки в урочистій обстанові, з участю ката, то-що, за давніх часів не тільки в Кам'янці, а й по инших містах. Року 1757 в Кам'янці після диспутів жидів-талмудистів і франкістів, за постановою католицького біскупа спалено на Кам'янецькій ратушній площі багато (близько 1000) примірників талмудів. 1627 р. в Люблині, за ухвалою тамтешнього трибуналу, кат на міському майдані під побудованою ad hoc шибеницею спалив книгу видану Болострашицьким: Heraklit albo о proznosci; під цей час дзвонено в дзвони».

Колишній костел до ремонту:

У 1621 році замок витримав облогу султана Османа, у 1633-му його намаганся захопити Абаза-паші, і теж безуспішно. Не встояла твердиня лише перед козацькими військами полковника Філона Джеджалія у травні 1651 року, і те через зраду. Після безуспішної облоги Кам’янця запоріжці вирушили на Панівці. Замкову браму їм відчинив місцевий мешканець Тржилатковський в обмін на обіцянки дати йому чин полковника. Та козаки ніколи не терпіли зрадників, ні своїх, ні чужих: Тржилатковського ганебно повісили.

У період турецького панування на Поділлі у 1672 – 1699 роках замок був спустошений і почав поступово руйнуватися. Лише у 1768 – 69 йому роки повернули життя Барські конфедерати, для яких замок притулком на певний час.

Останнім власником Панівців був Петро Старжинський, якому замок дістався на почату ХІХ століття. На півночі замкового подвір’я він збудував новий палац розиірами 54 на 16 метрів. Його центральний фасад прикрашав тригранний ризаліт, що утворював у двох нижніх поверхах восьмигранні зали. Зараз палац практично повністю зруйнований: від нього залишились лише фрагменти стін. Замкові приміщення Старжинські використовували для господарських потреб, а на замковому подвір’ї влаштували сад.

В радянські часи в колишньому колегіумі розмістили сільський будинок культури, а з часів незалежності замкові споруди разом з колишньою кірхою займає сільська рада та інші сільські установи.

Неподалік від замку в центрі села стоїть Успенська церква. Перший храм у Панівцях збудовано у першій половині XVIII століття. Він був до половини кам’яний, а верх був дерев’яним. Відомо, що у 1740 році церква мала 40 прихожан. У той час при храмі діяло братство, устав якого був затверджений у 1732 році кам'янецьким офіціалом Гедеоном Захаржевським, від імені і за печаттю уніатського митрополита Афанасія Шептицького. У 1758 році стараннями економа Антонія Домбровського і місцевих прихожан збудували нову кам’яну церкву, а близько 1860 року до неї добудували дзвіницю.

Але найцікавіше і найромантичніше місто в Панівцях знаходиться на їх північній околиці. Сюди прийдеться пройтися дном мальовничого каньйону Смотрича кілометри з три.

Це – недобудований залізничний міст, що зводився у 1916 році для залізниці, що мала з’єднати дві імперії – Австро-Угорську і російську. Та планам завадила перша світова війна. Так, вже майже століття над каньйоном стирчать могутні пілони примарної споруди…

Пілони мосту восени 2009 року:

Залишки млину в каньйоні між замком та віадуком:

Стінки каньйону:

Ще декілька видів села: