Мукачево. Замок-паланок

Ще здалеку, під'їжджаючи до Мукачева, серед рівнини долини ріки Латориці, на околиці міста побачимо конусоподібну гору, яку увінчує старовинний замок. Це - Мукачевский замок-паланок, найбільш відомий серед пам'ятників архітектури Закарпаття та один з найбільш фотогенічних замків України, обкутаний безліччю легенд і переказів, овіяний славою свого бойового минулого. Збереглася легенда, що нібито ці гора була насипана працею народу, яка терпів на цій важкій роботі великі муки, Звідси ніби й місто одержало свою назву - Мукачево. Насправді, гора ця природня і є геологічним останцем, про що говорять виходи вулканічних порід на схилі гори й у підстави бастіонів.

Незважаючи на різночасність виникнення окремих будівель, образ замка на диво дуже цілісний. Місце його виникнення - конусоподібна скеля з усіченою вершиною, визначило загальну композицію замка. Здалеку він виглядає єдиним об’ємом, а поблизу з'являється у вигляді каскаду спадаючих терас, складених з різноманітних будівель. Кожна точка сприйняття замка створює неповторну картину цієї пластичної споруди.

Важко визначити точну дату його виникнення на самотньому пагорбі в долині річки Латориці. На замковій горі вже наприкінці IX - початку X століття було невелике слов'янське украплення. В 1290 році замок згадується, як володіння угорського короля. В 1393 році у Закарпаття з Поділля переселився князь Федір Коріатович, якому угорський король віддав Мукачево і прилягаючі до нього великі території у володіння на правах домена.

Саме подільському князеві Федорові Коріатовичу народний переказ приписує спорудження кам'яного замка. Князь Коріатович проявив себе в Закарпатті, як прогресивний діяч, що всіляко поширював тут культурну спадщину Київської Русі. Своєю резиденцією він обрав Мукачево й поселився тут у замку в 1396 році.

Володіння Коріатовича були захоплені литовським князем Вітовтом у другій половині XIV століття. Князь покинув Поділля й зі значною кількістю своїх прихильників перейшов до свого союзника, угорського короля, який передав йому у васальне володіння Мукачевску домінію.

Замок у часи Коріатовича складався із квадратної вежі-донжона, розташованої на самій верхній терасі гори. Донжон перебував у центрі квадрата двору, оточеного стінами із чотирма круглими вежами по кутах, три з яких збереглися до наших днів. Навколо стін був викопаний сухий рів. На випадок облоги Коріатович велів видовбати в скелі колодязь глибиною 85 метрів. На внутрішній стінці колодязя видовбані кручені сходи, а також резервуари для зберігання великого запасу води. Для тих часів це була складна споруда; недарма народний переказ приписує його створення дияволові.

Після смерті Коріатовича Мукачівський замок перемінив багатьох власників, які перебудовували замок згідно вимог часу. У XVI столітті будується кільцевий бастіон верхнього замка й 14-метрова дозорна вежа. Дата «1569», висічена в середньому замку, говорить про перебудову, що тривала в другій половині XVI століття. На початку XVII століття в середньому замку над арсеналом був побудований другий поверх. Про це свідчить напис над сходами.

Із цього часу (1603 рік) зберігся опис замка. В його оборонній системі в той час було 14 веж. У верхній частині стояв великий палац, біля нього - кам'яні сходи, поруч - ще один будинок з еркером. На східній стороні замка була будівля з підйомником, що дозволяло доставляти у верхній замок провіант, зброю і боєприпаси, минаючи середній і нижній замки.

В 1633 році Мукачівський замок перейшов у володіння трансільванського князя Дьердя Ракоці I. Князь добре розумів стратегічне значення замка, що контролював прадавній шлях з Угорщини в Польщу через Нерідкий перевал, і тому знову його зміцнює. Він велів поглибити рови, зміцнити зовнішні стіни й бастіони, а на скелясті схили гори нанести шар родючого ґрунту. Імовірно, у цей період і народилася легенда про штучне походження замкової гори.

За вказівкою Ракоці був виритий рів шириною 12,65 метра й глибиною 5-6 метрів, що наповнювався водою з Латориці. У других замкових воріт були побудовано дві нові вежі. На відзначення цієї великої перебудови на стінах східного бастіону нижнього замка був зроблений напис: «Якщо військове мистецтво, природа й бог на моїй стороні, мені й пушки не страшні, а при сприятливому розташуванні зірок - століття переживу».

По смерті Дьердя Ракоці I замок переходить до його вдови, при якій був зведений третій поверх будівлі середнього замка. У XVII столітті вже всі чотири тераси замкової гори були забудовані. На першій терасі до наших днів збереглися залишки надбрамної вежі, побудованої посередині сухого рову, через який у замок вів звідний міст.

Друга тераса розташована на 10 метрів вище першої. Тут споруджено нижній замок. До нього від надбрамної вежі також вів звідний міст. З його підняттям закривалися ворота нижнього замка. Підступи до них прикривали два бастіони зі стінами величезної товщини.

На третій терасі розташований середній замок, оточений сухим ровом. Через рів вів третій звідний міст. У воріт піднімаються два бастіони.

Від воріт у квадратний двір третього замка веде вузький коридор, оточений двох- і триповерховими будинками, що служили в якості казарми гарнізону. Напроти в'їзних воріт є одноповерховий будинок, у якому жив комендант замка. Звідси можна було потрапити в розташовані за ним приміщення для жінок. Взагалі, у замку були приміщення для всіх служб, аж до кузні й пекарні.

По вузькому склепінному тунелю східчасті сходи ведуть під однією з уцілілих веж Коріатовича у верхній замок, розташований на самій вершині замкової гори. Сюди ж вів колись і таємний хід. У триповерхових палатах, які із трьох боків оточували двір верхнього замка, жили його власники. Тут збереглася побудована в XVII столітті відкрита аркада, яка надає двору затишний і привітний вигляд.

Система оборони замка в цілому й окремих його частин була чітко продумана. Для того, щоб дістатися верхнього замку, ворогу потрібно було брати приступом нижній і середній. При цьому них міг ізольовано друг від друга успішно захищатися. Взяти відразу верхній замок було неможливе, тому що він розташований на найвищій (68 м) і стрімчастій частини пагорба. Тому замок так ніколи і не був взятий приступом.

Мукачівський замок зіграв велику роль в антигабсбурзькому русі XVII-XVIII століть. Він був опорним пунктом трансільванських князів у їхній боротьбі проти австрійських Габсбургов.

В XVII столітті замок мав трохи інший вигляд, ніж зараз. Високі вежі й кріпосні стіни приховували від погляду внутрізамкові будівлі. Ґрунтовній перебудові він піддався наприкінці XVII - початку XVIII століття, коли й отримав свій сучасний вигляд. В 1685-1688 роках його осаджували австрійські імператорські війська, як останній оплот антигабсбурзького повстання кінця XVII століття. Обороною замка керувала мужня жінка - Ілона Зріні. У замку разом з нею були і її малолітні діти, у тому числі й Ференц Ракоці II, майбутній вождь найбільшого й останнього антигабсбурзького руху в Угорщині.

17 січня 1688 року обманута підробленим листом свого чоловіка, керівника повстання, яке сфабрикував управитель її маєтків, замішаний у махінаціях з поставками продовольства й боєприпасів, Ілона Зріні підписала капітуляцію.

Після цього сильно ушкоджений під час облоги замок перебудовується. Високі вежі вже не відповідали вимогам фортифікації кінця XVII століття й були мішенню для артилерії, тому їх знесли. Ідеалом оборонної споруди стають низькі фортеці із правильним плануванням, висунутими круглими (пізніше гострими) бастіонами й декількома лініями польових укріплень. Згідно з такою системою і був перебудований Мукачівський замок. У це ж час була знесена й стара вежа - донжон часів Коріатовича. У результаті такої перебудови замок перетворився в найсильніший форпост Австрійської імперії на сході.

Ще не встигнули завершити зміцнення системи, як замок знову потрапив у бурхливий вир подій Визвольної війни угорського народу під керівництвом сина Ілони Зріні, Ференца Ракоці II. Збройні куруци, повстанці Ракоці, захопили 24 червня 1703 року Мукачево, але замок їм побрати не вдалося. Австрійський гарнізон устояв перед першим натиском. На допомогу йому прийшли війська під командуванням генерала Монтекукколи, що відтіснили куруцев з міста. Про цю подію збереглося повідомлення російського посла у Відню П. А. Голіцина:

«Из венгерской земли ведомость пришла, что противник Рагоца собрался с несколько тысячами... противным народом и приближался к бывшему своему городу Мангачь, хотя тамо сдержался, только его намерение ему не удалося, потому что граф Макдоколюмы на его напал и тысяч их положил, а остальные разогнал... Рагоцый через границу опять в Польшу ушел, где он от француза содержание имеет».

У Польщі Ракоці зібрав новий загін, у якому вже були й українські козаки, про яких Голіцин писав: «Деякі свавільці з Поділля й Запоріг до тих бунтівників приходили». Але гарнізон замка не здавався, облога затягалася. Добре озброєний австрійський загін у складі 500-600 людей успішно захищався, робив постійні вилазки. Примусити до здачі його могла тільки тривала облога. Через вісім місяців, коли обложені втратили всяку надію одержати підкріплення через просування військ Ракоці в глиб Угорщини, командування гарнізону замка пішло на переговори, і 16 лютого 1704 року замок капітулював.

Ференц Ракоці II вирішив перетворити Мукачівський замок у сучасну твердиню. Він дав вказівки французькому інженерові, генералові Демюссе, розробити новий план укріплень. Роботами з їхньої розбудови також керували французькі інженери.

На значній відстані від замкової гори була побудована зіркоподібна система редутів, оточених глибоким ровом. Для заповнення його водою від річки Латориці було прокладено два канали. У це ж час стара звивиста дорога, яка вела в замок з півдня, була замінена нової уздовж західного схилу пагорба. Для її захисту на випадок прориву ворогом лінії редутів з південного заходу був побудований додатковий бастіон у самого підніжжя гори. Це давало можливість захисникам замка маневрувати під час його оборони.

Незважаючи на те, що Мукачівський замок виявився в глибокому тилу армії Ракоці, він й далі залишався в центрі події Визвольної війни. Сюди був переведений в 1705 році із Трансільванії монетний двір. Перші монети були викарбувані в замку на початку 1706 року, але тому що матриці були зроблені раніше, те на макетах стояв 1705 рік. Окремі монети були позначені латинськими буквами «СМ», тобто «Castrum Munkacs». На монетах також було викарбувано гасло Ракоці «Pro libertate» («За волю»). Згодом монетна майстерня була розширена, з'явилися більш кваліфіковані майстри. В 1710 році тут уже чеканилися срібні й навіть золоті монети. Майстерня чеканила також ювілейні медалі. Працювала вона до 1713 року. У веденні коменданта замка був також найбільший у тодішній Угорщині пороховий завод, розташований у місті Мукачеве.

Після поразки армії Ракоці Мукачівський замок був останнім опорним пунктом куруців, його гарнізон капітулював 24 червня 1711 року. Замок перейшов у володіння держави й до розділу Польщі був важливою військовою міцністю Австрії. Потім був перетворений наприкінці XVIII століття в одну із самих похмурих в'язниць. Тут в 1794 році були заточені австрійський якобінець А. Ридл, угорський письменник Ф. Казинци, в 1809 році сюди був перепроваджений французький посол Камил Турно, в 1821 - 1823 роках тут перебував у щасланні вождь грецького національно-визвольного руху Олександр Іпсиланті.

Сьогодні в замок-паланок в Мукачево – історичний музей та картинна галерея.

Панорама міста і околиць з замку:

Вид на Мукачево від замку: 

При написанні розповіді використано книжку І.І.Попа та Д.І.Попа «В горах и долинах Закарпатья» (М. : Искусство, 1971 г., с. 42 – 52).